Відкрити головне меню

Жировичі

село в Білорусі, в Слонімському районі Гродненської області

Жировичі (також Жировиці; біл. Жыровіцы, біл. тарашк. Жыровічы, пол. Żyrowicze) — село в Білорусі, в Слонімському районі Гродненської області на відстані 1 км від річки Щара. Адміністративний центр Жировицької сільської ради. Населення станом на 2005 рік — 2570 осіб. Відстань до Слоніма 10 км, до Гродна 138 км. Через село проходить автомобільна дорога, що з'єднує Слонім із шосе Мінськ-Брест.

Жировичі
Coat of arms of Žyrovičy.png
Герб Жировичів
Жировицький Свято-Успенський монастир
Жировицький Свято-Успенський монастир
Основні дані
53°00′47″ пн. ш. 25°20′41″ сх. д. / 53.01306° пн. ш. 25.34472° сх. д. / 53.01306; 25.34472
Країна Білорусь Білорусь
Область Гродненська область
Район Слонімський район
Рада Жировицька
Перша згадка 1493
Магдебурзьке право 1652
Населення 2570 (2005 рік)
Транслітерація назви Žyrovičy
Поштовий індекс 231822
Телефонний код +375-1562
Висота 149 м[1] м.н.р.м.
Жировичі. Карта розташування: Білорусь
Жировичі
Жировичі
Жировичі. Карта розташування: Гродненська область
Жировичі
Жировичі
Жировичі (Гродненська область)

CMNS: Жировичі на Вікісховищі

Жировичі — давнє магдебурзьке містечко історичної Слонімщини (частина Новогрудчини), колишній греко-католицький центр Великого князівства Литовського. До наших днів тут зберігся комплекс колишнього василіянського монастиря з соборною церквою Успіння Пресвятої Богородиці (бароко і класицизм), Хресто-Воздвиженська і Богоявленська церкви (віленське бароко), а також дерев'яна цвинтарна церква святого Юрія (бароко). У Свято-Успенському соборі Жировицького монастиря зберігається одна з найшанованіших у Білорусі та за її межами чудотворних Богородичних ікон Жировицька ікона Божої Матері.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Велике князівство ЛитовськеРедагувати

Перші письмові згадки про Жировичі датуються 1493—1495 роками, коли великий князь Казимир надав поселення великому підскарбію Олександру Солтану. Новий власник побудував церкву на місці, де за легендою в 1470 році з'явився образ Матері Божої. Біля церкви почало формуватися поселення.

 
Історичний герб Жировичів

Згідно з адміністративно-територіальною реформою (1565—1566) Жировичі увійшли до складу Слонімського повіту Новогрудського воєводства. З 1565 року тут почали проводитися ярмарки[2]. Під 1587 роком уперше згадується Жировицький монастир. На початку XVII ст. обитель перебувала у володінні канцлера Великого князівства Литовського Льва Сапіги, потім мстиславльського каштеляна Івана Мелешка.

У 1624 році Жировичі отримали статус містечка, а в 1652 році король і великий князь Ян Казимир надав поселенню магдебурзьке право. Незабаром Жировичі стали великим торговим центром, який користувався власним гербом: «в блакитному полі зображення двох людських фігур — права стоїть на колінах, ліва тримає в простягнутих руках книгу»[3]. Під час Тринадцятирічної війни в 1655 році козацькі загони спалили містечко і монастир.

8 (19) вересня 1730 року в Жировичах відбулася урочиста коронація чудотворної ікони Матері Божої. Корону, прикрашену дорогоцінним камінням, пожертвувала княгиня Анна Радзивілл. Ікона зберігалася під склом у золочених ризах.

Під владою Російської імперіїРедагувати

 
Рельєфний образ Жировицької Матері Божої

У результаті третього поділу Речі Посполитої (1795 рік) Жировичі опинилися в складі Російської імперії, в Слонімському повіті. У 1810—1828 роках тут знаходилася резиденція Берестейського греко-католицького єпископа .

У 1828—1839 роках Жировичі були центром Литовської греко-католицької, а в 1840—1845 роках — Литовської православної єпархії. У 1880-і роки в містечку діяли 3 церкви; працювали духовне і жіноче народні училища, 3 магазини, 3 корчми; щорічно проводилися 3 ярмарки.

У Першу світову війну Жировичі зайняли німецькі війська. У 1919—1920 роках містечко переходило з рук в руки — від більшовиків до польської армії.

Новітній періодРедагувати

25 березня 1918 року згідно з Третьою Статутною грамотою Жировичі оголошувалися частиною Білоруської Народної Республіки. 1 січня 1919 року відповідно до постанови І з'їзду КП (б) Білорусі вони увійшли до складу Білоруської РСР[4]. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 року Жировичі опинилися в складі міжвоєнної Польської Республіки, де стали центром гміни Слонімського повіту Новогрудського воєводства.

У 1939 році Жировичі увійшли в БРСР, де 12 жовтня 1940 року стали центром сільради Слонімського району. Статус поселення понизили до села. Станом на 1971 рік тут було 430 дворів, на 1994 рік — 650.

У 2000-і роки Жировичі отримали офіційний статус агромістечка. 24 липня 2014 року офіційно затвердили історичний герб[5].

ГалереяРедагувати

НаселенняРедагувати

ДемографіяРедагувати

  • XIX століття: 1830 рік — 226 осіб, з них знаті 22, духовного стану 11, міщан-християн і селян 187, жебраків 6[6]; 1885 рік — 516 осіб.
  • XX століття: 1921 рік — 508 осіб[7]; 1971 рік — 2597 осіб[8]; 1994 рік — 3500 осіб[9].
  • XXI століття: 2005 рік — 2570 осіб.

ОсвітаРедагувати

У Жировичах працюють державний аграрно-технічний коледж (від 1945 року), середня школа (з 1966 року) і школа мистецтв, дошкільний заклад.

МедицинаРедагувати

Медичне обслуговування населення здійснюють лікарня і амбулаторія.

ЕкономікаРедагувати

12 торговельних підприємств, філія Бєлорусбанку і пошта.

ТуризмРедагувати

 
Хресто-Воздвиженська церква, пам'ятка архітектури Віленського бароко

ІнфраструктураРедагувати

Жировичі — центр туризму національного значення. Входять до туристичних маршрутів «Кам'яний літопис Понеманння», «Кам'яний літопис Слоніма і Жировичів».

Відомі місцяРедагувати

У містечку розташовується архітектурний комплекс колишнього монастиря василіян, який складається з наступних будівель:

  • Господарські будівлі (XVIII—XX століття)
  • Дзвіниця (1828)
  • Монастирський корпус (XVII—XVIII століття)
  • Церкви: Успіння Пресвятої Богородиці (Пречистенська, соборна; 1613—1650), Богоявлення (1672 або 1769), Воздвиження Чесного Хреста (1769).

Крім того, на північній околиці селища, на кладовищі, збереглася дерев'яна церква Святого Юрія (кін. XVIII ст.).

Втрачена спадщинаРедагувати

  • Садиба «Старі Жировичі».

ПриміткиРедагувати

  1. GeoNames — 2005.
  2. Шаблюк В. Жыровічы // «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; мастак З. Э. Герасімович — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2005—2010 гг. — Т. 1-3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.) — Том 1. — С. 634.
  3. Цітоў А. Геральдыка Беларускіх местаў. — Менск, 1998.
  4. 150 пытанняў і адказаў з гісторыі Беларусі / Уклад. Іван Саверчанка, Зьміцер Санько. — Вільня: Наша Будучыня, 2002. — 238 с. ISBN 9986-9229-6-1.
  5. «Об учреждении гербов административно-территориальных и территориальных единиц Витебской и Гродненской областей». Указ Президента Республики Беларусь от 24 июля 2014 г. № 373[недоступне посилання з липень 2019](рос.)
  6. Соркіна І. Мястэчкі Беларусі… — Вільня, 2010. — С. 414.
  7. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. Tom VII, Część I: Województwo Nowogródzkie. — Warszawa: Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej, 1923.
  8. Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі». У 6 тамах / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — г. Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003 гг. — Т. 1-6. — ISBN 5-85700-073-4. (біл.) — Т. 3. — С. 386.
  9. Шаблюк В., Ярашэвіч А. Жыровічы // «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі». У 6 тамах / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), М. В. Біч, Б. І. Сачанка і інш.; мастак Э. Э. Жакевіч — г. Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 1993—2003 гг. — Т. 1-6. — ISBN 5-85700-073-4. (біл.) — Т. 3. — С. 385.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати