Відкрити головне меню

Юрківці (Могилів-Подільський район)

село в Могилів-Подільському районі Вінницької області України

Юркі́вці — село Могилів-Подільського району Вінницької області, розташоване вздовж залізниці Могилів-Подільський — Жмеринка (залізнична станція Сулятицька).

село Юрківці
Yurkivtsi 19.JPG
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Могилів-Подільський район
Рада/громада Юрковецька сільська рада
Код КОАТУУ 0522687801
Облікова картка Юрківці 
Основні дані
Засноване В 1502 році (згадується з 1440 р.)
Перша згадка 1440 р.[1]
Населення біля 1,5 тис.жителів
Площа 2,4 км²
Густота населення 638,330 осіб/км²
Поштовий індекс 24040
Телефонний код +380 4337
Географічні дані
Географічні координати 48°29′56″ пн. ш. 27°41′49″ сх. д. / 48.49889° пн. ш. 27.69694° сх. д. / 48.49889; 27.69694Координати: 48°29′56″ пн. ш. 27°41′49″ сх. д. / 48.49889° пн. ш. 27.69694° сх. д. / 48.49889; 27.69694
Середня висота
над рівнем моря
109[2] м
Водойми Серебрія, Джаглуйка, озера
Відстань до
обласного центру
120 км
Відстань до
районного центру
7-8 км
Найближча залізнична станція Сулятицька
Місцева влада
Адреса ради 24040, с. Юрківці, вул. Миру, буд. 207 тел. 77-2-53
Карта
Юрківці. Карта розташування: Україна
Юрківці
Юрківці
Юрківці. Карта розташування: Вінницька область
Юрківці
Юрківці
Мапа

Юрківці у Вікісховищі?

ГеографіяРедагувати

У селі річка Юрківка впадає у Серебрійку, ліву притоку Дністра.

Ентнічний склад і населенняРедагувати

Населення — близько 1,5 тисяч осіб (в 1980-ті роки населення становило понад 3 тис.осіб). По етнічному складу населення переважають українці, інші групи представлені в одиничних суб'єктах або відсутні взагалі

Пам'ятні місцяРедагувати

ЦерквиРедагувати

Церква св. Михаїла Храм засновано: 1774 р.[3]

  • Церква св. Михаїла збудована у 1774 р. посеред села — дерев'яна триверха.
  • Згоріла у 1838 р.
  • Нова церква збудована у 1838 р. на старому місці — кам'яна одноверха, разом з дзвіницею.
  • Розібрана у 1865 р. через те, що виявилась не міцною.
  • Перебудована у 1868 р. — дерев'яна п'ятиверха.
  • Кам'яна дзвіниця прибудована у 1882 р.
  • Шанована ікона Іверської божої матері виписана з Афону у 1891 р. на пам'ять про врятування царської сім'ї під час залізничної катастрофи 1888 р.

В часи Радянської влади церква працювала, хоча священик приїжджав на службу з іншого села, з 1990-х років церква має власного настоятеля, проведено ремонт та благоустрій території.

Також джерело [4] вказує на існування церкви св.Теклі, що збудована у 1865 р. на цвинтарі – кам’яна, разом з дзвіницею. У наш час[коли?] ніяких слідів цієї церкви немає, а "старий" цвинтар, де вона могла знаходитись, занедбано.

Пам'ятки старовиниРедагувати

Серед таких пам'яток залишилися руїни панського маєтку (брама)

Ландшафт, рельєфРедагувати

  • рельєф складний, гористий, мало рівних ділянок;
  • особливо виділяють в рельєфі підвищення, що по народному названо «Біла гора» через особливості структури і кольору складових (вапняк);
  • неподалік від села розташований Грабарківський заказник.

Водяні ресурсиРедагувати

  • територія посічена на яри великою кількістю приток річки Джаглуйка
  • озера — найбільші названі по народному «перший став» «другий став» «третій став»
  • Вода з панського колодязя сертифікована як вода «Сулятицька» Минералізація 0,40 −0,70 (Гідро-карбонатні магнійово-кальційові, натрійово-кальційові води).

ІсторіяРедагувати

Згадується з 1440 р. Грушевский М.С. Барское староство. – К. : 1894 г. на стр.32 пише: "Юрковцы (на Серебріи) извѣстны со времени Владислава ІІІ: въ 1440г. Игнату Нешевичу выдана была грамота на haereditas Jurkowcze. Отец этого Игната – а может быть онъ же самъ шл. Неш (nob. Niesz) получил въ 1448г. пустыню Агдашовъ вмѣстѣ съ р. Серебріею и ея устьемъ; изъ люстраціи 1570 г. узнаемъ, что пустыня эта лежала надъ самымъ Днѣстромъ, но ближе ея мѣстоположенія не знаемъ." Список з цієї грамоти Владислава III Варнського (1424-1444) знаходимо в "Архиве Юго-Западной России" частина 8 том 2 стор.608-609. В грамоті говориться про Jurkowcze, super fluvium Dziahluy (Юрківці, вверху річки Джаглуй). (Джаглуй (або Джаглуйка) - стара назва річки, що протікає через село. Пізніше на географічних картах цю річку називають Серебрією - так виявилось зручніше складачам карт, які самовільно назвали велику кількість малих річок по назві сіл, в яких розміщено гирло річок.) Далі в цій же книзі на стор.637 бачимо підтвердження існування такої грамоти на основі даних перепису шляхтичів в 1564 році: "Macziey Mythko, Jurkowcze — i Mikolai Dimidowicz ukazali list stari od Wtadystawa crola na lenno wsi Jurkowcze, w powiecze Camienieczkim liezaczey, niyakiemu Ichnathowy Nassewiczowi de Biemankowcze dany, dobry list stari, quatenus in usu, et si non clefecit proles masculina in linea paterna legittime descendens."

За адміністративним поділом 16 століття село належало до Летичівського повіту, 19 століття до Могилівського повіту, 20 століття до Могилівського (потім Могилів-Подільського) району.[4]

Власником села був Юзеф Потоцький (львівський каштелян, щирецький староста).[5]

Поміщицький будинок перебудовано зі старовинного замку поміщицею Юлією Сулятицькою. Неподалік від нього була католицька каплиця зі склепом Сулятицьких. У яру Грабовий були залишки великих льохів — за переказом, схованки на час нападів ворогів [6].

На кінець 19 ст. тут знаходиться помістя одного з крупних землевласників Могилівського повіту К. Я. Сулятицького, якому належало близько 8.000 десятин (Андреев П. Иллюстрированный путеводитель по юго-западной железной дороге. 1897 г.)

На сьогодні поміщицький будинок знищено(в часи колективізації?), на його місці в центрі села — пустир, залишилась лише брама (ворота) до того будинку (триповерхова масивна споруда), мури, ставок (обкладений камінням), млин біля ставка (колись водяний), льохи (використовувались радгоспом під свої потреби) та обмуровані глибокі (4-5м.) ями. Будови, що тягнулись вздовж поміщицького будинку (по формі нагадували стайні, чи амбари), в часи Радянської влади перетворено на ферми по відгодівлі худоби, а за часи набуття незалежності України (1990-ті роки) знищено, залищились руїни. Найбільш динамічно село розвивалось в 1950-і роки за рахунок видобування вапняку на Сулятицькому кар'єроуправлінні. В цей час керував підприємством Пішенін О.М., який зробив великий внесок в розбудову селища.

Сільське господарство, агропромисловістьРедагувати

На 2008 рік сільське господарство наявне у формі приватних господарств і не проводиться на загальному рівні. Більшість великих полів знаходяться в необробленому стані і покинуті вже кілька років.

Лісове господарство розвинуте на доброму рівні, проводиться посадка нових лісонасаджень і агітаційна робота по темі збереження лісів та природи. В 2007—2008 році на території одного з озер (третій став) було споруджено місця для відпочинку які обладнано інформаційними стендами по темі природоохоронної діяльності.

Промисловість, комунікації, народне господарствоРедагувати

На сьогоднішній момент економіка селища перебуває в занепаді: на місці місцевого радгоспу — руїни, промислові підприємства — не працюють.

Юрківецький спиртзавод після 1990-тих років переживає фінансові труднощі.

Мобільний зв'язок в селищі забезпечують оператори UMC і Київстар.

ТранспортРедагувати

На території села знаходиться станція Сулятицька на залізниці сполученням Жмеринка - Могилів-Подільський. Двічі на добу курсує приміський поїзд. Також наявні швидкі поїзди, в тому числі на Київ, Москву і Молдову, але на них потрібно сідати в Могилеві або Вендичанах.

Також досить зручно проїхати на дизелі до великої вузлової станції Жмеринка, а там зробити пересадку в потрібному напрямку (розклад складено таким чином, щоб на поїзди до Львова, Тернополя, Хмельницького, Одеси, Києва, Білої Церкви, Дніпропетровська, Запоріжжя, Маріуполя, Харкова, Полтави та інших міст можна було пересісти, не очікуючи більше 1-2 годин у Жмеринці).

Станцію названо прізвищем місцевої поміщиці Сулятицької, яка в 1893–1895 рр. надала свої землі для будівництва залізничної колії в напрямку від станції Копай до станції Могилів-Подільський.

Серед пенсіонерів і студентів популярно добиратися в місто саме на дизелі, хоча кілька раз на день курсують маршрутки до Могилева-Подільського.

Соціальна сфераРедагувати

До закладів соціальної сфери належить школа і лікарня.

Школа розрахована на 10-літнє навчання і розташована у двох (раніше у трьох) приміщеннях, відібраних у куркулів в часи розкуркулювання.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грушевский М.С. Барское староство. – К. : 1894 г. – 310 с.; 2 вид. : Льв. : 1996 р. – 624 с. ), с. 38, 174, 189
  2. Прогноз погоди в с. Юрківці
  3. Гульдман В. К. Справочная книжка Подольской губернии. — Каменец-Подольский : тип.губ.правления, 1888 г. — 654 с.
  4. а б Жарких М. І. Храми Поділля. Київ 2007
  5. H.Dymnicka-Wołoszyńska. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1695—1764) // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.– Tom XXVIII/1. – Zeszyt 116. – S. 1-176 (пол.) s. 73
  6. Приходы и церкви Подольской епархии. — ТПЕИСК, 1901 г., т. 9.