Вікіпедія

Юридична складова російсько-української війни

Російсько-українська юридична війна — сукупність юридичних документів та дій, що супроводжують російсько-українську війну. Конфлікт у правовому полі під час війни є загостренням російсько-українського правового протистояння.

Крим

ред.

Вторгнення Збройних сил РФ та анексія

ред.

27 лютого 2014 року Верховна рада Криму, на позачерговому засіданні в захопленій російськими військовослужбовцями будівлі парламенту, призначила референдум про розширення повноважень автономії на 25 травня.[1][2]

Докладніше: Референдум про статус Криму 2014

1 березня 2014 року Президент РФ Володимир Путін звернувся до Ради Федерації із запитом дозволу на використання Збройних сил РФ на території України.[3] Того ж дня Рада відповіла одностайним дозволом.[4] Не зважаючи на поданий формальний запит, підрозділи Збройних сил РФ на той час вже почали інтервенцію в Крим: в ніч з 26 на 27 лютого ними було захоплено будівлю Верховної ради Криму,[5] станом на ранок 28 лютого війська РФ взяли під контроль аеропорт Сімферополя,[6][7] військовий аеропорт Бельбек[8][9] і продовжували розгортання і переброску техніки.[10]

Того ж дня, 1 березня, Аксьонов переніс дату проведення референдуму на 30 березня.[11] 6 березня референдум було перенесено вдруге — Верховна рада Криму встановила 16 березня датою проведення референдуму.[12]

 
Заперечення Генпрокуратури РФ щодо існування звернення Януковича про введення військ РФ. 7 березня 2017.

3 березня представник РФ в ООН Віталій Чуркін на засіданні Ради Безпеки ООН продемонстрував документ, який він назвав листом екс-президента України Віктора Януковича до Володимира Путіна із проханням використати військо для відновлення «законності і правопорядку в Україні». Три роки згодом, у 2017 році, Генеральний прокурор РФ заперечуватиме існування такого документу.[13][14][15]

4 березня, відповідаючи на запитання журналістів, Президент РФ Володимир Путін зазначив, що якщо вважати події в Україні революцією, то за її результатами «виникла нова держава», з якою «ми ніяких зобов'язуючих документів не підписували.»[16][17][18]

11 березня Верховна рада Криму прийняла «Декларацію про незалежність».[19][20]

Докладніше: Декларація незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

16 березня 2014 року, в умовах контролю території Криму російськими військами,[21] відбувся референдум, результатом якого було оголошено, що більшість виборців обрали пункт «входження Криму до складу РФ як суб'єкта федерації».[22]

17 березня Верховна рада Криму проголосила Крим незалежною суверенною державою — Республікою Крим, і звернулася до Росії про прийняття її до складу РФ як суб'єкта зі статусом республіки.[23][24][25] Того ж дня указом Володимира Путіна РФ визнала Республіку Крим як незалежну державу.[26][27]

24 червня 2014 року Володимир Путін зробив запит до Ради Федерації про скасування дозволу на використання Збройних сил РФ на території України від 1 березня 2014 року.[28][29] Наступного дня, 25 червня, рішення було ухвалене Радою Федерації майже одностайно — із 154 сенаторів рішення підтримали 153, один проголосував проти.[30]

Реакція на анексію

ред.

3 березня 2014 року Міністерство Зовнішніх Справ України розповсюдило офіційний документ МЗС, в якому оприлюднило список двосторонніх угод між Росією та Україною, котрі своїми діями Росія в односторонньому порядку порушила, зокрема базових угод по Чорноморському флоту: Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року, Угоду про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1998 року, Угоду між урядами країн про використання силами та засобами ЧФ РФ повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря від 16 липня 1999 року, а також Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.[31]

  1. Угода про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України
    • пункт 1 ст.6 щодо зобов'язань військових формувань здійснювати свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації та поважати суверенітет України, дотримуватися її законодавства та не допускати втручання у внутрішні справи України;
    • пункт 2 ст.8 щодо проведення навчань та інших заходів бойової і оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ та, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України;
    • пункт 4 ст.8 щодо здійснення заходів з охорони в місцях їхньої дислокації та під час пересування у взаємодії з компетентними органами України;
    • пункт 1 ст.15 щодо дотримання військовими формуваннями ЧФ РФ прикордонного, митного та інших видів державного контролю під час перетинання українсько-російського кордону;
    • пункт 1 ст.12 щодо зобов'язання мати на службових транспортних засобах ЧФ РФ реєстраційний номер і чіткий знак;
    • пункт 5 ст.15 щодо можливості пересувань, пов'язаних з діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації лише після узгодження з компетентними органами України
  2. Угода про параметри поділу Чорноморського флоту
    • пункт 1 ст.1 щодо перевищення кількості бойових броньованих машин у складі ЧФ РФ понад визначену кількість (132 одиниць);
    • пункт 3 ст. 7 щодо перевищення чисельності особового складу в частинах морської піхоти та морської авіації понад 1987 осіб
  3. Угода між урядами країн про використання силами та засобами ЧФ РФ повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря
    • статті 2 щодо проведення навчань та перевірок чергових сил протиповітряної оборони ЧФ РФ за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України та відповідно до режиму і умов, встановлених Українським центром планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху Украероцентром
  4. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією
    • статті 3 щодо побудови відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, невтручання у внутрішні справи;
    • статті 6 щодо утримання сторін від участі у діях, спрямованих проти іншої договірної сторони.

  Рада безпеки ООН 7 березня 2014 року повідомила, що не буде визнавати референдум щодо статусу Криму, оскільки той не проходитиме на всій території України.[32]

  Венеційська комісія 21 березня 2014 року визнала референдум нелегітимним, і таким що порушує Конституцію України та норми міжнародного права.[33][34][35]

  Генеральна асамблея ООН 27 березня 2014 року ухвалила резолюцію, якою підтвердила визнання територіальної цілісності України «у міжнародно визнаних кордонах», і підкреслила, що кримський «референдум» не є чинним.[36]

Докладніше: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України

  Парламентська асамблея ОБСЄ на Бакинській сесії 2 липня 2014 року ухвалила резолюцію, в якій стверджувала, що РФ порушила усі 10 Гельсинських принципів, а також обов'язки у рамках Будапештського меморандуму. У резолюції зазначено, що РФ також зазіхає на територію сходу України. Резолюція також підтвердила визнання територіальної цілісності України, і нелегітимність кримського «референдуму».[37]

  7 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав закон, що визначає 20 лютого 2014 року як дату початку тимчасової окупації Криму і Севастополя.[38][39][40]

  У інтерв'ю від 20 лютого 2017 року Олексій Чалий розповів, що захват Криму Росією планувався за ситуації, коли в Україні «виникне період беззаконня», що дасть Росії «юридично міцну базу» для початку вторгнення. Можливість почати реалізацію сценарію розглядали щонайменше з 2004 року у період Помаранчевої революції.[41]

Піддання сумніву юридичної належності Криму

ред.

Російська Федерація після інтервенції до Криму і подальшої його анексії неодноразово піднімала питання щодо незаконності його передачі Україні.

15 квітня 2017 року Віктор Медведчук зробив заяву, що відміна Україною усіх законів СРСР «позбавить підстав» передачі Криму до складу УРСР.[42]

На «Форумі друзів Криму», що проходив 6—8 листопада 2017 року, депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін запропонував відмінити акт передачі Криму 1954 року.[43]

Судові переслідування

ред.

У 2013 році у РФ був змінений Кримінальний кодекс, що був розширений статтею 280.1 про заклики до сепаратизму. Стаття була введена в дію 9 травня 2014. Згідно доповіді, презентованої у червні 2017 російським адвокатським об'єднанням «Агора», за статтею про заклики до сепаратизму в РФ було порушено 16 справ, і 9 з них — саме через поставлений під сумнів статус Криму.[44] На думку адвокатів «Агори» судові вироки, що не пов'язані з реальним строком ув'язнення, особливо за пости і «лайки» в соціальних мережах, використовуються для придушення будь-якого бажання публічно обговорювати питання, пов'язані з подіями в Україні. Адвокати вважають, що фактичено така судова практика — це умисне поширення остраху опинитися серед тих, хто переслідується за власну точку зору, яка відрізняється від офіційної позиції влади. Так, в 2016 на два роки позбавлення волі був засуджений електрик з Твері Андрій Бубеєв, що зробив репост гасла «Крим — це Україна» і картинки тюбика зубної пасти з написом «Вичави з себе Росію».[44]

Справа «26 лютого»

ред.
Докладніше: Справа 26 лютого

У 2015 році прокуратура РФ порушила кримінальну справу проти кримсько-татарського активіста Ахтема Чийгоза, сподіваючись у показовому процесі довести його провину у «організації масових заворушень» 26 лютого 2014 року під Парламентом Криму, залякавши інших потенційних супротивників режиму.[45] Проте з 2016 року справа почала розвалюватися. Свідки давали несподівані для обвинувачення свідчення: одні стверджували, що ніколи не бачили Чийгоза взагалі, інші заперечували, що той закликав до заворушень, треті, що мали грати роль постраждалої сторони, стверджували що ніколи не зверталися по медичну допомогу чи компенсації і не вважають себе постраждалими.[45] Після 100 слухань і 153 свідків, лише троє свідчили проти Ахтема, причому двоє з них — Абляєв і Петров, — давали свідчення дистанційно, через відеозв'язок, і з прихованими обличчями.[45]

Кримінальне провадження за фактом розв'язування гібридної війни

ред.

30 травня 2017 року прокуратура Автономної Республіки Крим за матеріалами Служби безпеки України відкрила кримінальне провадження за фактом розв'язування посадовцями РФ, службовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування АР Крим гібридної війни проти України. Кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 437 Кримінального кодексу України, а саме ‒ планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій[46][47].

Відкрите кримінальне провадження є особливе тим, що вперше правову оцінку отримає інформаційна складова гібридної війни Росії проти України. Важливість цього процесу визначається тим, що агресія Росії принесла знедолення і змусила залишити місця проживання тисячі українських громадян, особливо це стосується кримських татар, які вдруге за шістдесят років фактично переживають геноцид з боку тоталітарного режиму. Агентство ООН у справах біженців оцінило кількість внутрішньо переселених осіб у десять тисяч, більшість з яких ‒ кримські татари, а третина — діти.

Під час досудового слідства особливу увагу буде приділено фактам підготовки до анексії Криму та штучного формування у населення півострова, у тому числі через ЗМІ та Інтернет-ресурси, ненависті до народів України. Належну правову оцінку отримають й інші дії спрямовані на усунення перешкод для вторгнення збройних сил РФ на територію нашої держави та створення умов, у тому числі шляхом маніпуляцій суспільною свідомістю через ЗМІ та Інтернет, для незаконної анексії Автономної Республіки Крим[48][49].

Війна на сході України

ред.

15 травня 2014 року Генеральною прокуратурою України організації ДНР та ЛНР були кваліфіковані як терористичні організації, які насильницько-збройним шляхом здійснюють терор на сході України.[50][51]

  30 вересня 2016 року Слідчий комітет РФ порушив справу про «екстремістську діяльність проти Росії» організації Правий сектор, звинувативши зокрема Дмитра Яроша та інших командувачів організації.[52]

У березні 2017 року Апеляційним судом Сумської області встановлено юридичний факт загибелі офіцера СБУ Аніщенка Олександра, що загинув в бою у 2014 році, як пов'язаний з виконанням обов'язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.[53]

Справа Батрина

ред.

29 серпня 2014 року правозахисник Станіслав Батрин звернувся до Шевченківського районного суду Києва з вимогою про встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України.

12 травня 2016 року Шевченківський районний суд відхилив позов Станіслава Батрина про офіційне визнання факту збройної агресії Росії проти України, пояснюючи своє рішення тим, що даний факт «є загальновідомим» і не впливає на права заявника.[54] За словами Батрина, 9 лютого в суд надійшов факс з Адміністрації президента за підписом Бориса Ложкіна з проханням відкласти засідання по справі «з метою формування правової позиції та надання пояснень», а в подальшому президент просив відмовити в задоволенні заяви про встановлення факту збройної агресії Російської Федерації.[55][56]

21 жовтня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив провадження у справі Станіслава Батрина про встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України.[57][58]

Справа Давидової

ред.
Докладніше: Справа Світлани Давидової

У січні 2015 року була заарештована за підозрою в державній зраді мати сімох дітей з Вязьми Світлана Давидова, яка повідомила в посольство України про від'їзд військовослужбовців з військової частини і відправлених, за її припущенням, на Донбас в зону конфлікту; на думку ряду ЗМІ, висунуте проти Давидової звинувачення підтверджує правдивість її припущень про відправку військовослужбовців на Донбас[59][60].

Справа РФ щодо Яценюка

ред.

  8 вересня 2015 року Голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін заявив, що Арсеній Яценюк в 1994—1995 роках воював у Чечні і удостоївся найвищої нагороди Джохара Дудаєва «Честь нації» за знищення російських військовослужбовців. Окрім Арсенія Яценюка, посадовець згадав імена ще кількох українських діячів, повідомивши що вони також звинувачуються в участі у злочинах проти російських федеральних сил і про оголошення їх у міжнародний розшук і взяття під варту.[61][62][63]

  27 березня 2017 року, у відповідь на запит Слідчого комітету РФ Північно-Кавказького округу, російський суд міста Єсентуки ухвалив рішення про арешт Арсенія Яценюка, про що було повідомлено через посольство України в РФ.[64][65]

Запит Youtube до Інформнапалм

ред.

4 березня 2016 року адміністрація Youtube звернулася до ІнформНапалму з вимогою прибрати відеоматеріал про співробітника ФСВП РФ Миколу Рейхенау (рос. Николай Рейхенау) у 48-годинний термін. У відео ІнформНапалму були оприлюднені дані, отримані хакерами з телефона Рейхенау, і той подав скаргу до Youtube видалити ці відео, бо ті нібито «порушують конфіденційність». Команда ІнформНапалму ініціювала обговорення, результатом якого було знайдено законодавчі норми України, США та Великої Британії, що прямо заперечують право на конфіденційність у випадках, що пов'язані з тероризмом, бо є питанням національної безпеки, а також постанови ПАРЄ щодо визнання Росії країною-агресором, і правила самого Youtube, що дозволяють розміщувати матеріали, що документують злочини.[66] Адміністрація Youtube погодилася з аргументами ІнформНапалму і залишила відео.[67]

Кримінальна справа щодо збройної агресії РФ

ред.

  22 серпня 2016 року, керуючись висновками експертизи про російську військову агресію та на підставі зібраних доказів, Генеральною прокуратурою України було повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку 18 особам із числа представників влади і керівництва Збройних Сил Російської Федерації, зокрема Раднику Президента РФ Сергію Глазьєву та Міністру оборони РФ Сергію Шойгу.[68]

Докладніше: Кримінальна справа України щодо збройної агресії РФ

  24 серпня 2016 року Слідчий комітет РФ порушив справу проти Міністра оборони України Степана Полторака та начальника Генерального штабу України Віктора Муженка за статтею «застосування заборонених засобів і методів ведення війни».[69]

  2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони оприлюднив результати розслідування у вигляді звіту, в якому було встановлено, що основним чинником Іловайської трагедії була військова агресія Збройних Сил Російської Федерації, пряме військове вторгнення на територію України. З метою уникнення поразки терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» керівництвом РФ в другій половині серпня 2014 року організовано вторгнення на територію Донецької області із застосуванням мінометних, артилерійських та реактивних обстрілів з російської території позицій Збройних Сил України. Наймасштабніше вторгнення Збройних Сил Російської Федерації відбулось 24 серпня 2014 року силами дев'яти батальйонно–тактичних груп. На військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації були зняті або замасковані тактичні знаки.[70]

  8 вересня 2016 року Слідчий комітет РФ порушив ще одну справу проти Степана Полторака та Віктора Муженка, яких звинуватив у «геноциді російськомовного населення» на Донбасі.[71][72]

Позов «Алмаз-Антея» до ЄС щодо зняття санкцій

ред.

  25 січня 2017 року Європейський суд визнав законність санкцій щодо російського концерну «Алмаз-Антей».[73] Обґрунтування суду містило текст:[74]

Російська влада надавала важке озброєння сепаратистам на сході України, беручи участь у дестабілізації України. [...] Виготовляючи зброю і обладнання, що передається Російській Федерації, яка у свою чергу постачає його сепаратистам на сході України, «Алмаз-Антей» матеріально підтримує дії, що підривають чи загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України.
— Європейський суд, 25 січня 2017

  Керівництво «Алмаз-Антею» назвало рішення суду «заполітизованим», а тому Європейському суду вони «не вірять».[75]

Позов до Міжнародного суду ООН

ред.
Докладніше: Справа «Україна проти Російської Федерації» (Міжнародний Суд)
Відео обстрілу КПП на дорозі Маріуполь-Донецьк неподалік Волновахи з РСЗВ БМ-21 «Град» що забрала життя 13 чоловік

16 січня 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України[76].

Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України. До найтрагічніших терористичних атак російських маріонеток слід віднести збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17, обстріли жилих районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік від Волновахи і смертоносний вибух під час мирного зібрання в Харкові[76].

Крім того, Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, беручи участь в кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема, спільнот етнічних українців і кримських татар. Починаючи з незаконного «референдуму», проведеного в атмосфері залякування, російська окупаційна влада здійснює політику культурного знищення цих громад. Така дискримінаційна політика була засуджена Генеральною Асамблеєю ООН, і проявилася у забороні діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, хвилі зникнень, вбивств, самовільних обшуків, затримань, спроб припинити мовлення ЗМІ, а також у обмеженні на викладання української і кримськотатарської мови[76].

Конвенція ООН з морського права

ред.
Докладніше: Конвенція ООН з морського права

19 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко підписав Розпорядження щодо представництва України в розгляді питання в Міжнародному арбітражному суді щодо порушення Конвенції ООН з морського права 1982 року. Відповідно до цього документу захищати інтереси України буде заступник Міністра закордонних справ України Олена Зеркаль[77].

Другий позов до Міжнародного суду ООН

ред.
Докладніше: Судовий процес проти РФ через вторгнення російських військ в Україну

26 лютого 2022 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Також Україна відразу подала клопотання про запобіжні заходи, в якому, по суті, просить МС ООН наказати Росії зупинити ведення війни в Україні[78].

Суд ООН у Гаазі погодився провести надзвичайно термінові слухання у понеділок 7 березня 2022 року і вже ближчим часом має винести проміжне рішення[79].

ЄСПЛ

ред.

Позови до Європейського суду з прав людини:

Міжнародна реакція

ред.

  Прокуратура Міжнародного кримінального суду у Гаазі 14 листопада 2016 року у своєму попередньому звіті назвала події в Криму міжнародним озброєним конфліктом між Україною і Російською Федерацією, а ситуація на території Криму і Севастополя — рівнозначна тривалому стану окупації. У документі йдеться, що захоплення Російською Федерацією Кримського півострова почалося не пізніше за 26 лютого, коли особовий склад Збройних сил РФ був задіяний для отримання контролю над частинами території України без згоди уряду України. Зазначено, що згідно з Римським статутом, озброєний конфлікт може бути міжнародним за своєю суттю, якщо одна або більше держав частково або повністю окуповують територію іншої держави незалежно від того, чи супроводжується окупація озброєним опором.[81][82] Згідно з пунктами 168—169 звіту, з 30 квітня 2014 події на Донбасі можна класифікувати як неміжнародний збройний конфлікт, а щонайпізніше з 14 липня 2014 року — як міжнародний збройний конфлікт.[83][84]

  Генеральна асамблея ООН 15 листопада 2016 року ухвалила резолюцію про права людини в Криму. У ній підтверджується територіальна цілісність України, Російська Федерація названа державою-окупантом, а АР Крим i м. Севастополь визнається тимчасово окупованою територією.[85] За резолюцію проголосувало 73 країни, 76 утрималися, були проти 23.[86]

  Генеральна асамблея ООН 19 грудня 2016 року ухвалила резолюцію, де за Росією було закріплено статус окупаційної влади та покладено всю відповідальність за брутальне порушення прав людини на території Автономної Республіки Крим та у Севастополі. «За» проголосували 70 представників країн, проти — 26, а утримались — 77.[87]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Парламент Криму на 25 травня призначив референдум. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016. [Архівовано 2016-11-07 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Референдум об изменении статуса Крыма состоится 25 мая. Interfax.ru (ru-RU) . 27 лютого 2014. Процитовано 7 листопада 2016.
  3. ↑ Путін попросив у сенаторів дозволу на введення військ у Крим. Процитовано 7 листопада 2016.
  4. ↑ (www.dw.com), Deutsche Welle. Рада Федерації надала Путіну дозвіл на введення військ на територію України | Європа | DW.COM | 01.03.2014. DW.COM. Процитовано 7 листопада 2016.
  5. ↑ У Криму люди зі зброєю захопили парламент і Раду міністрів. Українська правда. Процитовано 7 листопада 2016.
  6. ↑ Озброєні люди уночі захопили аеропорт Сімферополя. ipress.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  7. ↑ Озброєні люди захопили аеропорт в Сімферополі, щоб не дати висадитись "українському десанту". espreso.tv. Процитовано 7 листопада 2016.
  8. ↑ Подробности захвата аэропорта в Севастополе (видео). www.segodnya.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  9. ↑ В аэропорту "Бельбек" подтвердили факт захвата. podrobnosti. 28 лютого 2014. Процитовано 7 листопада 2016.
  10. ↑ Помічені в Криму бойові вертольоти належать Росії - Держприкордонслужба. ТСН.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  11. ↑ Аксьонов вирішив пришвидшити референдум у Криму і призначив його на 30 березня - Новини - Український тиждень, Тиждень.ua. tyzhden.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  12. ↑ Рада Криму під охороною російських. tyzhden.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  13. ↑ Генпрокуратура РФ заявила про готовність організувати допит Януковича. Українська правда. Процитовано 12 березня 2017.
  14. ↑ Генпрокуратура России заявила, что письмо Януковича с просьбой ввести войска в Украину не существует. LB.ua. Процитовано 12 березня 2017.
  15. ↑ Портников, Віталій. Кремль відхрещується від «документа Чуркіна». А Янукович досі живий. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 12 березня 2017.
  16. ↑ Путин: В Украине произошла революция, после которой возникло новое государство, с которым РФ ничего не подписывала. Процитовано 20 лютого 2017.
  17. ↑ Цензор.НЕТ. Путин заявил, что не подписывал с Украиной никаких документов и ничем не обязан: "Это новое государство". Цензор.НЕТ (ru-RU) . Процитовано 20 лютого 2017.
  18. ↑ Владимир Путин ответил на вопросы журналистов о ситуации на Украине. Президент России (рос.). Процитовано 20 лютого 2017.
  19. ↑ КРИМ ПРИЙНЯВ "ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ". Українська правда. Процитовано 7 листопада 2016.
  20. ↑ Україна, B. B. C. Парламент Криму ухвалив Декларацію про незалежність. BBC Україна. Процитовано 7 листопада 2016.
  21. ↑ У Криму зосереджено до 30 тисяч російських військових. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 7 листопада 2016.
  22. ↑ Korrespondent.net. Підсумки референдуму: За входження Криму до складу Росії проголосували 96,77% виборців. Процитовано 7 листопада 2016.
  23. ↑ Крим знову проголосив незалежність і захоплює майно України. Крым.Реалии. Процитовано 7 листопада 2016.
  24. ↑ Парламент Крыма провозгласил независимость полуострова. Российская газета. Процитовано 7 листопада 2016.
  25. ↑ Государственный Совет Республики Крым. www.crimea.gov.ru. Процитовано 7 листопада 2016.
  26. ↑ Korrespondent.net. Росія визнала Крим як незалежну державу - указ президента РФ. Процитовано 7 листопада 2016.
  27. ↑ (www.dw.com), Deutsche Welle. Путін визнав Крим незалежною державою | Світ | DW.COM | 17.03.2014. DW.COM. Процитовано 7 листопада 2016.
  28. ↑ Путін запропонував скасувати постанову про використання армії на території України. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 7 листопада 2016.
  29. ↑ Порошенко вітає відмову Путіна від використання армії РФ в Україні. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 7 листопада 2016.
  30. ↑ Рада Федерації скасувала дозвіл на введення військ в Україну. ipress.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  31. ↑ МЗС по пунктах розписало, як Росія порушує угоди про базування флоту, УП, 03 березня 2014
  32. ↑ Радбез ООН не визнає "референдум" у Криму. Українська правда. Процитовано 7 листопада 2016.
  33. ↑ Венеціанська комісія визнала "референдум" в Криму нелегітимним. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 7 листопада 2016.
  34. ↑ Референдум в Криму нелегітимний, - Венеціанська комісія. ipress.ua. Процитовано 7 листопада 2016.
  35. ↑ Венеціанська комісія не визнає "референдум" у Криму. Українська правда. Процитовано 7 листопада 2016.
  36. ↑ Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України. Українська правда. Процитовано 16 листопада 2016.
  37. ↑ БАКИНСКАЯ ДЕКЛАРАЦИЯ. Процитовано 16 листопада 2016.
  38. ↑ Порошенко підписав закон, що визначає дату початку тимчасової окупації Криму і Севастополя. Процитовано 21 лютого 2017.
  39. ↑ Порошенко закріпив дату початку тимчасової окупації Криму. Українська правда. Процитовано 21 лютого 2017.
  40. ↑ Порошенко підписав закон, який визначає 20 лютого як дату початку тимчасової окупації. Крым.Реалии (укр.). Процитовано 21 лютого 2017.
  41. ↑ Цензор.НЕТ. "Россия готовила переворот в Крыму в 2004 и 2008 годах, но тогда условий не было", - пособник оккупантов Чалый. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Процитовано 21 лютого 2017.
  42. ↑ Медведчук: Киев лишит оснований передачу Крыма УССР, если отменит все советские законы. ТАСС (рос.). Процитовано 16 квітня 2017.
  43. ↑ Забрати Крим заднім числом. Крим.Реалії. Процитовано 11 листопада 2017. {{cite news}}: Проігноровано невідомий параметр |autor= (можливо, |author=?) (довідка)
  44. ↑ а б Наумлюк, Антон. Свобода слова на замке. Крым.Реалии (рос.). Процитовано 11 червня 2017.
  45. ↑ а б в The Annexation of Crimea Isn’t Going as Planned. Foreign Policy. Процитовано 13 травня 2017.
  46. ↑ Прокуратура відкрила провадження через інформаційну війну Росії. Українська правда. Процитовано 1 червня 2017.
  47. ↑ Прокуратура Криму відкрила провадження за фактом гібридної війни Росії проти України. BBC Україна (брит.). 30 травня 2017. Процитовано 1 червня 2017.
  48. ↑ За матеріалами СБУ відкрито кримінальне провадження за фактом розв’язування посадовцями РФ гібридної війни проти України (відео). Служба безпеки України. 30-05-2017. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 30 травня 2017.
  49. ↑ Розв'язування гібридної війни: відкрито кримінальне провадження проти посадовців РФ. 5 канал. 30.05.2017.
  50. ↑ Самопроголошені республіки у Донецькій та Луганській областях кваліфіковано як терористичні організації. ГПУ. 16 травня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
  51. ↑ ГПУ оголосила так звані ДНР і ЛНР терористичними організаціями [Архівовано 1 грудня 2014 у Wayback Machine.] ТВі. 16.05.2014.
  52. ↑ Inc., TV Rain,. Следственный комитет обвинил «Правый сектор» в преступлениях против России. tvrain.ru. Процитовано 21 лютого 2017.
  53. ↑ Суд визнав загибель Аніщенка внаслідок збройної агресії Росії // «UA: СУМИ», 29 березня 2017. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 2 квітня 2017.
  54. ↑ Агресія РФ проти України: суд відхилив позов про визнання цього факту, заявивши, що він "загальновідомий". Процитовано 21 лютого 2017.
  55. ↑ Шевченківський суд відмовився визнавати факт збройної агресії РФ проти України. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 21 лютого 2017.
  56. ↑ Український суд відмовився визнавати факт збройної агресії Росії проти України. Президент - проти (!!). open-court.org. Архів оригіналу за 28 лютого 2017. Процитовано 21 лютого 2017. [Архівовано 2017-02-28 у Wayback Machine.]
  57. ↑ Вищий спецсуд відкрив провадження про факт агресії Росії проти України. Українська правда. Процитовано 21 лютого 2017.
  58. ↑ Вищий суд України відкрив справу про факт збройної агресії Росії проти України. open-court.org. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 21 лютого 2017. [Архівовано 2017-02-22 у Wayback Machine.]
  59. ↑ Домохозяйка в круге первом. Радио Свобода. 30 сычня 2015. Процитовано 2 лютого 2015.
  60. ↑ Орехъ, Антон (29 січня 2015). Измена!. Эхо Москвы. Процитовано 2 лютого 2015.
  61. ↑ Zaxid.net. Слідчий комітет РФ заявив про участь Яценюка у чеченській війні. ZAXID.NET. Процитовано 28 березня 2017.
  62. ↑ Александр Бастрыкин: Яценюк воевал против российской армии в Чечне. Российская газета. Процитовано 28 березня 2017.
  63. ↑ Moscow Says Ukraine PM 'Tortured' Russians. RadioFreeEurope/RadioLiberty. Процитовано 28 березня 2017.
  64. ↑ Цензор.НЕТ. У Росії винесли постанову "суду" про арешт Яценюка "за звірства в Чечні". ДОКУМЕНТ. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 28 березня 2017.
  65. ↑ Яценюк каже, що на нього “полює” Слідком РФ - 27.03.2017 17:41 — Новини Укрінформ. Процитовано 28 березня 2017.
  66. ↑ Відкритий лист до YouTube: терорист із ФСВП РФ подав скаргу на «конфіденційність» - InformNapalm.org (Українська). InformNapalm.org (Українська) (укр.). 4 березня 2016. Процитовано 2 березня 2017.
  67. ↑ InformNapalm переміг терориста із ФСВП РФ в суперечці про «конфіденційність» (ВІДЕО) - InformNapalm.org (Українська). InformNapalm.org (Українська) (укр.). 9 березня 2016. Процитовано 2 березня 2017.
  68. ↑ Перелік військових службових осіб командного складу Збройних Сил та представників влади Російської Федерації, яким Головною військовою прокуратурою повідомлено про підозру (ФОТО). Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури України. 22.08.2016.
  69. ↑ СК Росії порушив справу проти Полторака й Муженка. Українська правда. Процитовано 21 лютого 2017.
  70. ↑ Юрій Луценко прозвітував щодо результатів розслідування кримінального провадження за фактом розв’язання і ведення представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації агресивної війни проти України. Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури України. 02.09.2016.
  71. ↑ Слідчий комітет РФ завів нову справу на Полторака й Муженка. Українська правда. Процитовано 21 лютого 2017.
  72. ↑ У Росії порушили ще одну кримінальну справу проти Полторака та Муженка. Слово і Діло. Процитовано 21 лютого 2017.
  73. ↑ Суд ЄС визнав законність санкцій проти заводу російського оборонпрому. Європейська правда. Процитовано 7 березня 2017.
  74. ↑ Суд Європейського Союзу. The General Court upholds the freezing of funds of the Russian company Almaz-Antey (PDF).
  75. ↑ Алмаз-Антей не вірить Суду ЄС і не оскаржуватиме санкції. Економічна правда. Процитовано 7 березня 2017.
  76. ↑ а б в Україна подала позов проти Російської Федерації до Міжнародного суду ООН - Новини. Міністерство закордонних справ. 16 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
  77. ↑ Україна позивається проти Росії в Міжнародному арбітражному суді в Гаазі за Конвенцією ООН з морського права. Офіційне інтернет-представництво Президента України. 19 лютого 2018.
  78. ↑ Солдатенко, Михайло (26 лютого 2022). В Гаагу за геноцидом: що написала Україна у позові проти Росії до Суду ООН. Європейська правда (укр.). Процитовано 7 березня 2022.
  79. ↑ "Геноцид як зброя Кремля". Виступи України у Суді ООН з деталями позову проти Росії. Європейська правда (укр.). 7 березня 2022. Процитовано 7 березня 2022.
  80. ↑ Міністерство юстиції України (22 лютого 2023). Україна VS Росія: юридична боротьба в ЄСПЛ за притягнення країни-агресорки до відповідальності за порушення прав людини. Процитовано 10 червня 2023.
  81. ↑ Суд в Гаазі назвав ситуацію в Криму «міжнародним військовим конфліктом» - 15.11.2016 12:35 — Новини Укрінформ. Процитовано 15 листопада 2016.
  82. ↑ Hague report points at Russia-Ukraine armed conflict. uatoday.tv. Процитовано 15 листопада 2016.
  83. ↑ Кого покарає Міжнародний кримінальний суд? Міфи та реалії звіту щодо України. Європейська правда. Процитовано 22 січня 2017.
  84. ↑ Звіт про дії по попередньому розслідуванню (PDF).
  85. ↑ Місія України в ООН: Генасамблея ухвалила резолюцію щодо Криму - РФ вперше названо державою-окупантом. 5 канал (укр.). Процитовано 16 листопада 2016.
  86. ↑ ООН прийняла резолюцію про права людини у Криму. Хто намагався блокувати резолюцію - InformNapalm.org (Українська). InformNapalm.org (Українська) (укр.). 16 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2016.
  87. ↑ Генасамблея ООН визнала Росію країною-окупантом. ТСН.ua. Процитовано 21 грудня 2016.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юридична_складова_російсько-української_війни&oldid=43962338