Юзбаши Костянтин Миколайович
Юзбаши (Юзбашич, Юзбаша, Юзбаш) Костянтин Миколайович (1724 — 17 вересня 1802) — виходець із сербських граничар Австро-угорської імперії, один з перших військових поселенців Слов'яносербії.
| Юзбаши Костянтин Миколайович | |
|---|---|
| Народився |
1724 Сербія |
| Помер |
17 вересня 1802 Весела Гора, Слов'яносербський район |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Військове звання | бригадир |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Прибув до Росії наприкінці 1752 р. у чині капітана зі складу команди підполковника Івана Георгійовича Шевича[1]. Спочатку разом з іншими сербськими переселенцями перебував у Києві, де залишив по собі доволі примітний слід[2]. У серпні 1754 р. у складі напівсформованого полку под командуванням генерал-майора І. Шевича виїхав з Києва й прибув до Бахмуту, звідки його було розквартировано до однієї з казених слобід Бахмутської провінції[3]. Від весни 1756 р. брав безпосередню участь у створенні нової прикордонної территоріально-адміністративної одиниці — Словяносербії, будучи спочатку командиром 5-ї роти (с. Жовте або Жовтий Яр) гусарського полку генерал-майора І. Шевича[4].
Щодо просування по службі та посадах К. М. Юзбаши доступних свідчень небагато. Відомо, що у 1757 р. він був ще капітаном полку Шевича[5], у 1767 р. — прем'єр-майором Бахмутського гусарського полку[6], 1770 р. — підполковником[7], 1777 р. — полковником [8], 1780 р. — бригадиром [9]. Протягом 1777-1780 рр. командував Волоським гусарським полком. 1 січня 1781 року Костянтин Юзбаша вийшов у відставку. 26 листопада 1781 р. бригадир К. М. Юзбаша нагороджено Орденом Святого Георгія 4 ст. за вислугу[10]. Як рангову дачу 1775 р. отримав землі поміж рр. Сіверський Донець і Лугань у Бахмутській провінції Азовської губернії, де заснував і залюднив декілька сіл — Весела Гора (Веселе) і Олександрівка (Юзбашівка), в яких побудував дерев'яні поміщицькі будинки, винокурні й церкви — Благовіщення Пресвятої Богородиці у Веселій Горі (1776—1777) та Вознесіння Господня в Олександрівці (1785—1791)[11].
Помер, за деякими даними, 17 вересня 1802 р., похований в селі Весела Гора (могила не збереглася) [12].
Примітки ред.
- ↑ Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. — Донецьк: Східний видавничій дім, 2003. — С. 48; Посунько О. Історія Нової Сербії та Слов'яносербії. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998. — С. 16.
- ↑ Сербы в Киеве // Киевская старина. — 1885. — Т. XI. — Февраль. — С.382.
- ↑ Известие о похождении Симеона Степановича Пишчевича 1731—1785. — М., 1884. — С. 179, 185.
- ↑ [1] [Архівовано 2 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Дегтярев Ю. Сказание о земле Славяносербской — Славяносербия 1753—1764
- ↑ Подов В. И. Славяносербия. — Луганск: Globus, 1998. — С. 90.
- ↑ [2] [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.] Список офицеров Бахмутского гусарского полка 11.3.1767 г.
- ↑ Список воинскому департаменту ... на 1771 год. — С.-Петербург, б.д. — С. 117.
- ↑ Список воинскому департаменту ... на 1779 год — С.-Петербург, 1779. — С. 124.
- ↑ Список воинскому департаменту ... на 1782 год — С.-Петербург, 1782. — С. 242.
- ↑ [3] [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.][4] [Архівовано 13 квітня 2010 у Wayback Machine.] Список кавалеров ордена Святого Георгия IV класса
- ↑ Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 107—109, 161; Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2001. — С. 26, 32, 48; [5] [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] Литвиненко Р.О. Село Весела Гора на Луганщині: історія назв і адміністративного статусу // Грані історії: зб. наук. праць. Спеціальний випуск – матер. ІІ-ї Всеукраїнської наук.-практич. конф. «Бахмутська старовина: краєзнавчі дослідження – 2018». – Слов’янськ, 2018. – Вип. 1 (9). – С. 97-103.
- ↑ [6] [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.] Литвиненко Р. Історія села Весела Гора на Луганщині: історична пам’ять і документована реальність // Історичні і політологічні дослідження. – Спецвипуск: доп. на міжнар. наук.-практич. конф. «Трансформації історичної пам’яті». – Вінниця, 2018. – С. 211-218.