Відкрити головне меню

Шупик Платон Лукич
Шупик Платон Лукич.JPG
Народився 28 листопада 1907(1907-11-28)
Будилка
Помер грудень 1986
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія УРСР
Діяльність уролог
Alma mater Харківський державний медичний інститут (1931)
Заклад Харківський національний медичний університет
Посада З 1952 до 1954 і з 1956 до 1969 — міністр охорони здоров'я УРСР
Науковий ступінь кандидат медичних наук
Нагороди
Заслужений лікар України
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден Жовтневої Революції

Плато́н Лу́кич Шу́пик (28 листопада 1907(19071128), село Будилка, тепер Лебединського району Сумської області — грудень 1986, Київ) — український лікар-хірург, міністр охорони здоров'я Української РСР, заслужений лікар України (1967), кандидат медичних наук (1940), професор (1968, без захисту докторської дисертації). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го, 5—7-го скликань. Кандидат в члени ЦК КПУ у 1952—1954 рр. і 1960—1961 рр., член ЦК КПУ у 1954—1956 рр. і 1961—1971 рр.

ЖиттєписРедагувати

Народився у селянській багатодітній родині. З 10 років працював на сезонних роботах у сільському господарстві. У 1924 році вступив до Богодухівської професійно-технічної школи на Харківщині, після закінчення якої з 1926 року працював слюсарем і машиністом радгоспу «Пролетарський» Золочівського району Харківщини, звідки в 1927 році вступив на робітфак при Харківському медичному інституті. Потім навчався на лікувальному факультеті.

У 1931 році закінчив Харківський медичний інститут. Вступив до аспірантури при кафедрі факультетської хірургії, з 1935 року — асистент урологічної клініки кафедри факультетської хірургії Харківського медичного інституту. З часом перейшов на кафедру урології, брав активну участь у роботі урологічної секції Харківського медичного товариства. У 1940 році захистив кандидатську дисертацію «Диагностическая ценность измерения сопротивления электрическому току органов и тканей».

Член ВКП(б) з 1940 року.

У листопаді 1940 року наказом по Наркомату охорони здоров'я Української РСР був призначений директором 2-го Харківського медичного інституту. Під час німецько-радянської війни у 1941 році евакуював інститут з Харкова до міста Фрунзе (тепер Бішкек) Киргизької РСР. З березня 1942 року до травня 1944 очолював Киргизький медичний інститут, до складу якого увійшов і евакуйований Харківський медінститут. У травні 1944 року був відряджений у розпорядження Наркомату охорони здоров'я Української РСР.

У червні 1944 — березні 1952 р. — начальник управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров'я Української РСР.

1 березня 1952 — 23 липня 1954 — міністр охорони здоров'я Української РСР.

23 червня 1954 — травень 1956 р. — 1-й заступник міністра охорони здоров'я СРСР.

6 червня 1956 — 24 березня 1969 — міністр охорони здоров'я Української РСР.

У 1966 — 1980 роках — завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров'я Київського інституту удосконалення лікарів, у 1980 — 1981 роках — професор-консультант Київського інституту удосконалення лікарів. Автор понад 160 праць з питань хірургії, зокрема пластичної хірургії, урології та організації охорони здоров'я.

У 1998 році його ім'я присвоєно Київській медичній академії післядипломного навчання (тепер Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика).

НагородиРедагувати

Нагороджений двома орденами Леніна (1961, 1966), орденом Трудового Червоного Прапора (1957), орденом Жовтневої Революції (30.11.1977), трьома орденами «Знак Пошани» (1943, 1948, 1953), багатьма медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1969), удостоєний високого звання «Заслужений лікар Української РСР».

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати