Відкрити головне меню

«Швидка допомога» (англ. ER від англ. Emergency Room — відділення швидкої допомоги) — американський телесеріал, що розповідає про життя приймального відділення окружної лікарні Чикаго (штат Іллінойс), її співробітників і пацієнтів. Серіал створено Майклом Крайтоном і було вперше показано на телеканалі NBC (вересень 1994 року — квітень 2009 року). Складається з 15 сезонів і став найдовготривалішою медичною драмою, показаною в прайм-тайм за всю історію американського телебачення. Володар 23-х премій Еммі, в тому числі як найкращий драматичний серіал (1996). Був номінований на 124 премії Еммі та став першим серіалом за цим показником і другим телешоу після програми «Суботнього вечора в прямому ефірі». З 1998 до 2002 року кожна серія серіалу обходилася каналу в рекордні 13 мільйонів, а з 2002 до 2005 — в 9 мільйонів доларів[1][2][3].

Швидка допомога
англ. ER
200px
Тип телесеріал
Телеканал(и) NBC
Жанр медична драма[en]
Формат зображення 480i[ru], 1080i
Тривалість серії 45 хвилин
Зйомка однокамерна
Компанія Amblin Television[en]
Warner Bros. Television
Режисер Крістофер Чулак[en]
Джонатан Каплан[en]
Ідея Майкл Крайтон
Продюсери Майкл Крайтон
Виконавчий продюсер
У головних ролях
Композитор Джеймс Ньютон Говард (1994—2006, 2009)
Мартін Девіч (2006—2009)
Країна-виробник Flag of the United States.svg США
Місце зйомок Лос-Анджелес, Бербанк, Чикаго
Мова оригіналу англійська
Перший показ 19 вересня 19942 квітня 2009
Кількість сезонів 15
Кількість серій 331
Схожі передачі Третя зміна
Медичне розслідування[en]
Посилання

Історія створенняРедагувати

1974 року Майкл Крайтон написав сценарій, заснований на власному досвіді роботи лікарем-стажистом у приймальному відділенні швидкої допомоги[4]. Сценарій було запропоновано декільком телевізійним компаніям, але всі вони відмовилися від нього на підставі того, що сценарій вимагає значних доопрацювань. Сама ідея сценарію багатьом сподобалась, але він був затехнічним, дія розгорталася зашвидко, та було забагато сухої медичної термінології. Автор був проти адаптації та спрощення сюжетних ліній, тому сценарій не було екранізовано, і Крайтон зосередився на іншій роботі. 1990 року він опублікував роман «Парк Юрського періоду», а 1993 року почав працювати з режисером Стівеном Спілбергом над адаптацією книги для фільму[5]. Тоді ж Крайтон і Спілберг повернулися до сценарію «Швидкої допомоги» та вирішили, що краще зняти двогодинну пілотну серію для телесеріалу, ніж повнометражний фільм на основі цього сценарію[6]. Кінокомпанія Amblin Entertainment[en] Стівена Спілберга затвердила Джона Веллса[en] виконавчим продюсером телесеріалу.

 
Декорації серіалу на студії Warner Bros., місто Бербанк

Сценарій пілотної серії, по суті, не відрізнявся від написаного Крайтоном 1974 року. Єдині істотні зміни, зроблені продюсерами, торкнулись образу Сюзан Льюїс[en] і Пітера Бентона[en]. Також довелося скоротити тривалість пілотної серії на 20 хвилин, аби вмістити її у двогодинний телевізійний блок[7]. Через брак часу та засобів на побудову декорацій пілотну серію «Швидкої допомоги» знімали в колишній муніципальній лікарні Лос-Анджелеса, яка припинила функціювати як медичний центр 1990 року[8]. Пізніше знімальний майданчик було побудовано на студії Warner Bros. у Бербанку, штат Каліфорнія, хоча в серіалі дуже часто використовуються панорами Чикаго, особливо його знаменитого метрополітену[9].

Воррен Літтлфілд, який працював на NBC того часу, був вражений серіалом: «Ми були заінтриговані, але варто сказати, і дещо налякані тим, що намагалися запустити медичну драму всього за кілька років після успіху іншого медичного серіалу — „Сент-Елсвер[en]“ (транслювався на каналі NBC з жовтня 1982 року до травня 1988 року)[10]». Після того, як Стівен Спілберг долучився до телесеріалу як продюсер, телеканал NBC замовив іще шість епізодів. Успіх «Швидкої допомоги» здивував як виробників телесеріалів, так і критиків.

Спілберг покинув телесеріал через рік роботи продюсером, зробивши одну важливу зміну в оригінальному сценарії: медсестра Керол Гетевей[en], згідно з початковою концепцією, повинна була померти в пілотної серії, проте її образ було збережено. Майкл Крайтон лишився виконавчим продюсером протягом усіх 15 сезонів телесеріалу.

Над серіалом працювала велика команда сценаристів, серед них:

  • Джон Веллс[en] — виконавчий продюсер і один з найпродуктивніших сценаристів серіалу.
  • Лідія Вудвард[en] — сценаристка, стала виконавчою продюсеркою в третьому сезоні. Наприкінці шостого сезону лишила цю посаду, залишившись однією зі сценаристок серіалу.
  • Джек Орман[en] — долучився до команди сценаристів у четвертому сезоні, покинув серіал наприкінці дев'ятого сезону.
  • Девід Зейбел[en] — сценарист і виконавчий продюсер останніх сезонів, написав сценарій для 41 серії.
  • Крістофер Чулак[en] — продюсер усіх 15 сезонів, працював виконавчим продюсером із четвертого сезону, але пізніше зосередився на інших проектах.

Тема серіалуРедагувати

У центрі серіалу — стосунки між лікарями і пацієнтами, взаємні стосунки лікарів, викладачів і студентів, а також особисте життя героїв серіалу. Часто порушуються питання певних травм і хвороб, ставлення пацієнтів і лікарів до смерті, а також тема самогубства. Крім того, обговорюються такі невиліковні хвороби, як хвороба Паркінсона, БАС, синдром Дауна, а також ВІЛ-інфекція і СНІД. Зокрема, порушується проблема того, чи може ВІЛ-інфікований спеціаліст продовжувати роботу у «швидкій допомозі» чи повинен бути ізольований від хворих. Усе це відбувається на тлі соціальних проблем великих американських міст — таких, як расизм, бандитизм, алкоголізм і наркоманія.

Неодноразово порушуються етичні питання евтаназії та волі самого пацієнта: чи прийнятно попри волю невиліковно хворого рятувати та підтримувати його життя за допомогою спеціального обладнання. Крім того, обговорюються проблеми переривання вагітності й усиновлення дітей.

У серіалі часто порушуються питання структури й організації медичної допомоги в США, її фінансування та страхування, а також брак фахівців-медиків. Часто автори пропонують подивитися на всю систему медичної допомоги очима пацієнтів і лікарів, а не чиновників і представників великих фірм. У зв'язку з цим розглядається навіть питання страйку середнього медичного персоналу, що може згубно вплинути на роботу всієї «швидкої допомоги».

У пізніших сезонах у серіалі обговорюються проблеми Африки та Близького Сходу. Розповідається про війну в Конго (9—10 сезони), війну в Іраку (11—12 сезони) та конфлікт у Дарфурі (12 сезон).

Доктор медицини М'ясников Олександр Леонідович[ru], відомий як один із ведучих телевізійного ток-шоу «Про найголовніше», підтверджує, що показане в телесеріалі (потік важких екстрених пацієнтів, робота з ранку до ночі, в шаленому темпі, без чаювань і перекурів) дуже близьке до реальних буднів американських клінік.[11]

У головних роляхРедагувати

Актор Персонаж Сезони
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Ентоні Едвардс Марк Грін Постійно Гість
Джордж Клуні Даг Росс Постійно Гість Гість
Шеррі Стрінгфілд Сюзан Льюїс Постійно Постійно Гість
Ноа Вайлі Джон Картер Постоянно Гість Періодично
Джуліанна Маргуліс Керол Гетевей Постійно Гість
Ерік Ла Саль Пітер Бентон Постійно Гість
Глорія Рубен Джіні Буле Гість Постійно Гість
Лора Іннес Керрі Вівер Гість Постійно
Марія Белло Анна дель Аміко Гість Постійно
Алекс Кінгстон Елізабет Кордей Постійно Гість
Парміндер Награ Нила Расготра Постійно
Скотт Граймс Арчі Морріс Періодично Постійно

В інших роляхРедагувати

Запрошені акториРедагувати

Сезони й епізодиРедагувати

Сезон Кількість епізодів Прем'єра сезону Показ останнього епізоду сезону Рейтинг у США Реліз DVD
Регіон 1 Регіон 2 Регіон 4
1 24 або 25[episodes 1] 19 вересня 1994 18 травня 1995 19,0 мільйонів сімей (2-е місце) 26 серпня 2003 23 лютого 2004 28 квітня 2004
2 22 21 вересня 1995 16 травня 1996 21,0 мільйонів сімей (1-е місце) 27 квітня 2004 26 липня 2004 15 липня 2004
3 22 26 вересня 1996 15 травня 1997 20,5 мільйонів сімей (1-е місце) 26 квітня 2005 31 січня 2005 16 грудня 2004
4 22 25 вересня 1997 14 травня 1998 19,9 мільйонів сімей (2-е місце) 20 грудня 2005 16 травня 2005 27 квітня 2005
5 22 24 вересня 1998 20 травня 1999 17,65 мільйонів сімей (1-е місце)[episodes 2] 11 липня 2006 24 жовтня 2005 15 листопада 2005
6 22 30 вересня 1999 18 травня 2000 25,0 мільйонів глядачів (4-е місце) 19 грудня 2006 3 квітня 2006 5 травня 2006
7 22 12 жовтня 2000 17 травня 2001 22,4 мільйонів глядачів (2-е місце) 15 травня 2007 18 вересня 2006 3 жовтня 2006
8 22 27 вересня 2001 16 травня 2002 22,1 мільйонів глядачів (3-е місце) 22 січня 2008 16 липня 2007 6 вересня 2007
9 22 26 вересня 2002 15 травня 2003 20,0 мільйонів глядачів (6-е місце)[episodes 3] 17 червня 2008 29 жовтня 2007 31 жовтня 2007
10 22 25 вересня 2003 13 травня 2004 19,5 мільйонів глядачів (8-е місце) 3 березня 2009 28 січня 2008 7 травня 2008
11 22 23 вересня 2004 19 травня 2005 15,5 мільйонів глядачів (16-е місце) 14 липня 2009 21 квітня 2008 7 травня 2008
12 22 22 вересня 2005 18 травня 2006 12,3 мільйонів глядачів (30-е місце) 12 січня 2010 15 вересня 2008 1 жовтня 2008
13 23 21 вересня 2006 17 травня 2007 11,5 мільйонів глядачів (40-е місце)[episodes 4] 6 липня 2010 3 листопада 2008 29 квітня 2009
14 19 27 вересня 2007 15 травня 2008 9,16 мільйонів глядачів (54-е місце)[episodes 5] 11 січня 2011 18 травня 2009 28 квітня 2010
15 22 або 23[episodes 6] 25 вересня 2008 2 квітня 2009 10,3 мільйонів глядачів (37-е місце)[episodes 7] 12 липня 2011 21 вересня 2009 12 жовтня 2010
  1. З урахуванням пілотної серії.
  2. ClassicTVHits.com: TV Ratings > 1990's. Архів оригіналу за 4 квітень 2013. Процитовано 25 березня 2013. 
  3. Nielsen's TOP 156 Shows for 2002–03 – rec.arts.tv. Google Groups. Groups.google.com. Процитовано 3 вересня 2011. 
  4. ABC Television Network 2006—2007 Primetime Ranking Report. ABC Medianet. 30 травня 2007. Процитовано 31 травня 2011. 
  5. ABC Television Network 2007—2008 Primetime Ranking Report. ABC Medianet. 28 травня 2008. Процитовано 3 липня 2009. 
  6. З урахуванням односерійної ретроспективи серіалу.
  7. ABC Television Network 2008—2009 Primetime Ranking Report. ABC Medianet. 2 червня 2009. Процитовано 31 травня 2011. 

СаундтрекРедагувати

  1. Theme From ER — Джеймс Ньютон Говард (3:02)
  2. Dr. Lewis And Renee (з «The Birthday Party») (1:57)
  3. Canine Blues (з «Make Of Two Hearts») (2:27)
  4. Goodbye Baby Susie (з «Fever Of Unknown Origin») (3:11)
  5. Doug & Carol (з «The Gift») — композитори Джеймс Ньютон Говард і Мартін Девіч (1:59)
  6. Healing Hands — Марк Кохн (4:25)
  7. The Hero (from «Hell And High Water») — композитори Джеймс Ньютон Говард і Мартін Девіч (1:55)
  8. Carter, See You Next Fall (з «Everything Old Is New Again») (1:28)
  9. Reasons For Living — Дункан Шейк (4:33)
  10. Dr. Green And A Mother's Death (з «Love's Labor Lost») (2:48)
  11. Raul Dies (з «The Healers») (2:20)
  12. Hell And High Water (з «Hell And High Water») — композитори Джеймс Ньютон Говард і Мартін Девіч (2:38)
  13. Hold On (з «Hell And High Water») (2:47)
  14. Shep Arrives (з «The Healers») (3:37)
  15. Shattered Glass (з «Hell And High Water») (2:11)
  16. Theme From ER — Джеймс Ньютон Говард (1:00)
  17. It Came Upon A Midnight Clear — Майк Фіннеган (2:30)

НагородиРедагувати

ПреміїРедагувати

Еммі (вибірково)
  • Найкращий драматичний серіал (1996)
  • Найкраща акторка другого плану — Джуліана Маргуліс (1995)
  • Найкращий режисер у драматичному серіалу — Мімі Ледер у серії «Love's Labor Lost» (1995)
  • Найкраща запрошена акторка у драматичному серіалі — Саллі Філд (2001)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Рей Ліотта (2005)

НомінаціїРедагувати

  • Найкращий драматичний серіал (1995, 1997—2001) шість номінацій
  • Найкраща чоловіча роль у драматичному серіалі — Ентоні Едвардс (1995—1998) чотири номінації
  • Найкраща чоловіча роль у драматичному серіалі — Джордж Клуні (1995—1996) дві номінації
  • Найкраща жіноча роль у драматичному серіалі — Шеррі Стрінгфілд (1995—1997) три номінації
  • Найкраща жіноча роль у драматичному серіалі — Джуліанна Маргуліс (1997—2000) чотири номінації
  • Найкращий актор другого плану у драматичному серіалі — Ноа Вайлі (1995—1999) п'ять номінацій
  • Найкращий актор другого плану у драматичному серіалі — Ерік Ла Саль (1995, 1997—1999) три номінації
  • Найкращий актор другого плану у драматичному серіалі — Пол Маккрейн (2001)
  • Найкраща акторка другого плану у драматичному серіалі — Джуліанна Маргуліс (1996)
  • Найкраща акторка другого плану у драматичному серіалі — Лора Іннес (1997—1998) дві номінації
  • Найкраща акторка другого плану у драматичному серіалі — Глорія Рубен (1997—1998) дві номінації
  • Найкраща акторка другого плану у драматичному серіалі — Мойра Тірні (2001)
  • Найкращий режисер у драматичному серіалі — Род Голкомб у серії-пілот «24 години» (1995)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Дон Чідл (2003)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Боб Ньюхарт (2004)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Рей Баттанс (2005)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Джеймс Вудс (2006)
  • Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі — Форест Вітакер (2007)
  • Найкраща запрошена акторка у драматичному серіалі — Колін Флінн у серії «Love's Labor Lost» (1995) у ролі Джоді О'Браєн
  • Найкраща запрошена акторка у драматичному серіалі — Розмарі Клуні у серії «Going Home» (1995) у роли Мадам Ікс
  • Найкраща запрошена акторка у драматичному серіалі — Саллі Філд (2003) у ролі Меггі Вайзінскі

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ER 13 Million — NBC paying record price to keep «ER» $13 million per episode over next 3 seasons. Baltimore Sun. Процитовано 25 березня 2013. 
  2. The Year That Was. EW.com. Архів оригіналу за 4 квітень 2013. Процитовано 25 березня 2013. 
  3. Флемінг, Майкл (25 червня 2001). Dish: «ER» doc cuts big deal. Variety. Архів оригіналу за 4 квітень 2013. Процитовано 1 березня 2013. 
  4. {{{Заголовок}}}. — 24 с. — ISBN 0851708803.
  5. Зоґлін, Річард (31 жовтня 1994). Television: Angels with Dirty Faces. Тайм. Архів оригіналу за 28 серпень 2011. Процитовано 17 жовтня 2009. 
  6. {{{Заголовок}}}. — 129 с. — ISBN 1550223364.
  7. Майкл Крайтон (творець). ER: The Complete First Season [DVD]. Warner Bros.. Процитовано 16 жовтня 2009.
  8. Linda Vista Hospital. The Center for Land Use Interpretation. Архів оригіналу за 5 лютий 2012. Процитовано 28 червня 2009. 
  9. {{{Заголовок}}}. — 30 с. — ISBN 0385514409.
  10. Saying goodbye to «ER». Hollywood Reporter. 1 квітня 2009. Архів оригіналу за 5 квітень 2009. Процитовано 13 червня 2010. 
  11. Юдіна Лідія. . — . — Вип. 45. — № 1722.

ПосиланняРедагувати