Вікіпедія

Чинарьов Павло Олексійович

російський актор

Павло Олексійович Чинарьов (нар.. 23 травня 1986, Ленінград (Сестрорєцьк), Російська РФСР, СРСР[3][4][5]) — російський актор театру і кіно.

Чинарьов Павло Олексійович
Народився23 травня 1986(1986-05-23)[2] (38 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьактор
Alma materРосійський державний інститут сценічних мистецтв
Знання мовросійська
ЗакладМХТ ім. А. П. Чехова[1]
IMDbID 7386379
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чинарьов.

Біографія

ред.

Ранні роки

ред.

Павло Чінарьов народився 23 травня 1986 року в Ленінграді (Сестрорєцьк)[3][4], в сім'ї інженерів — електриків[5]. У Павла є рідна старша сестра Катерина (нар. 1976)[5][6].

З дитинства і до вступу до театрального ЗВО Павло відвідував дитячу театральну студію в Санкт-Петербурзі, куди привела його старша сестра[5]. Акторська майстерність в студії йому викладав Антон Володимирович Духівський[5][6] .

У віці шістнадцяти років вступив на факультет акторського мистецтва та режисури Санкт-Петербурзької державної академії театрального мистецтва (СПбДАТМ) (майстерня професора Льва Абрамовича Додіна). Середню школу закінчив екстерном[6]. Після третього курсу, не розуміючи, що від нього хоче майстер, взяв академічну відпустку терміном на півроку і пішов навчатися на бармена[5]. Продовжив навчання в академії вже в майстерні професора Юрія Михайловича Красовського[3][7] . Закінчив СПбДАТМ за фахом «Акторське мистецтво» в 2007 році.

Кар'єра

ред.

Після закінчення академії вирішив не показуватися в театрах з метою працевлаштування, як це робили більшість випускників. Перші півроку займався творчою діяльністю з відкриття нових супермаркетів. Потім близько року працював таксистом[5].

У 2008 році був прийнятий в трупу Державного драматичного театру «Притулок комедіанта» в Санкт-Петербурзі[6].

Пізніше почав співпрацювати з петербурзькою незалежною театральною групою «Театр post», створеної в 2011 році режисером Дмитром Волкостреловим.

У 2011 році виконав головну роль в найрадикальнішій[8] виставі російського театру «Солдат», поставленій за п'єсою Павла Пряжка петербурзьким режисером Дмитром Волкостреловим (спільна робота московського «ТЕАТРА.DOC» і санкт-петербурзького «Театру post»).

У 2013—2014 роках перебував у складі стажерської групи Московського Художнього театру імені А. П. Чехова (був зайнятий в спектаклях «Коник-Горбоконик» за казкою Єршова і «Піквікський клуб» Діккенса), а потім увійшов до основного складу трупи. Грає в спектаклях «Ідеальний чоловік. Комедія» та «Карамазови» режисера Костянтина Богомолова.

Співпрацює також з Державним театром націй в Москві, де зайнятий в спектаклях «Гаргантюа і Пантагрюель», «Ідіот», «Три дні в пеклі» і «ГрозаГроза»[9].

У 2015 році знявся в ролі гопника — інтелектуала Петра у фільмі Михайла Местецького «Ганчірковий союз»[4]. За виконання ролі в цьому фільмі Павло Чинарьов разом з акторами Василем Буткевичем, Олександром Палем та Іваном Янковським був удостоєний призу «За найкращу чоловічу роль» чоловічому акторській ансамблю на Відкритому російському кінофестивалі «Кінотавр» у Сочі в 2015 році[10][11].

Особисте життя

ред.

Павло Чинарьов одружений на Олені Олександрівні Бондарчук. У подружжя є син (нар. вересень 2016)[5].

Творчість

ред.

Роботи в театрі

ред.

Державний драматичний театр «Притулок комедіанта» (Санкт-Петербург)

«Театр.doc» (Москва) і «Театр post» (Санкт-Петербург)

Московський Художній театр імені А. П. Чехова

Державний театр націй (Москва)

Московський державний театр «Ленком»

Фільмографія

ред.
  1. 2000—2005 — ОБЖ — Пашка, учень школи
  2. 2005 — Garpastum — епізод
  3. 2007 — Злочин і покарання — епізод
  4. 2007 — Опера. Хроніки вбивчого відділу 3 (серія № 10 «Дорогоцінні листи») — Сергій Загорулько
  5. Рік випуску 2008 — Паперовий солдат — епізод
  6. 2009 — Ливарний 3 (серія № 25 «Золота осінь») — Юра
  7. 2009 — Одержимий — Джек (Женя) Рюмін, наркоман
  8. 2009 — Відставник — радист
  9. 2009 — Черчилль (фільм № 10 «Оптичний обман») — Кирило Каменєв, син Віри Андріївни і Олега Миколайовича
  10. 2010 — Тульський Токарев — бармен
  11. 2010 — Черкизона. Одноразові люди — Драгон
  12. 2010 — Морські дияволи 4 (серія № 22 «Пролом у захисті») — Ігор
  13. 2010 — Прощай, «Макаров»! (серія № 24 «Гірськолижний курорт») — Максим
  14. 2011 — Козак — Михайло, син бізнесмена Євгена Зарецького
  15. 2011 — Очкарик — Іван, син кримінального авторитета Максима Сибірцева («Сибіряка»)
  16. 2011 — Іван і Толян — Анатолій (Толян) Найдьонков, приватний детектив
  17. 2012 — Крутий — Гера
  18. 2012 — Ливарний 7 (серія № 13 «Синдикат») — Льоня
  19. 2012 — ППС 2 (серія № 7 «Самооборона») — Микита
  20. 2014 — Королева бандитів 2 — Гоша
  21. 2015 — Ганчірковий союз — Петро, гопник — інтелектуал
  22. 2016 — Клим — Всеволод Долгих, капітан поліції
  23. 2016 — Маршрут побудований — Андрій, чоловік Ольги, батько Ксюши
  24. 2016 — Шакал — Ілля Любовський, бандит
  25. 2016 — Стіна — Григорій Колдирев, молодий службовець посольського приказу[36]
  26. 2017 — Лікар Ріхтер — Руслан Єгоршин, лікар-невролог
  27. 2017 — Наліт — Марік, ветеринар
  28. 2017 — Демон революції — матрос, який звільнив Олексія Мезенцева з в'язниці
  29. 2017 — Гурзуф — Аркадій Лаврик, коханий Регіни Морозової
  30. 2018 — Мажор 3 — Іван Костянтинович Соловйов, професійний автовикрадача, хлопець Ганни Родіонової, друг Ігоря Соколовського
  31. 2018 — Підкинули — прокурор
  32. 2018 — Лікар Ріхтер 2 — Руслан Єгоршин, лікар-невролог
  33. 2018 — Знахар — Діма Чагін
  34. 2018 — Експерт — Андрій Володимирович Градов, фахівець у галузі електронних систем безпеки банків
  35. 2019 — Мільярд — Олег, позашлюбний син банкіра Матвія Федоровича Левіна, озброєний грабіжник-невдаха
  36. 2019 — Стрибок Богомола — Костянтин Богомолов, радянський військовий розвідник з агентурними псевдонімом «Богомол», офіцер НКВД / Гоша Саприкін (поганяло — «Мопс»), впроваджений в банду «Праски» злодій[37]
  37. 2019 — Лікар Ріхтер 3 — Руслан Єгоршин, лікар-невролог
  38. 2020 — Смертельні ілюзії — молодший брат-ілюзіоніст
  39. 2020 — Заборонена зона — Олексій
  40. 2020 — Доктор Преображенський — Гена
  41. 2021 — Мажор — Іван Костянтинович Соловйов, професійний автовикрадач, друг Ігоря Соколовського
  42. 2021 — Метод 2 — Макс
  43. 2021 — Девятаев — Микола Ларін, льотчик
  44. 2021 — Мажор 4 — Іван Костянтинович Соловйов, професійний автовикрадач, друг Ігоря Соколовського
  45. 2022 — Пальміра -

Нагороди

ред.
  • 2013 — спектакль за участю Павла Чінарёва «Солдат» за п'єсою Павла Пряжка режисера Дмитра Волкострелова («Театр.doc» (Москва) спільно з «Театром post» (Санкт-Петербург)) був номінований на російську національну театральну премію " Золота маска " 2013 року (театральний сезон 2011—2012 років) в конкурсі «експеримент» в категорії «Найкраща вистава-експеримент»[25].
  • 2014 — спектакль за участю Павла Чинарьова «Ідеальний чоловік. Комедія» за п'єсою Костянтина Богомолова за творами Оскара Вайлда режисера Костянтина Богомолова (Московський Художній театр імені А. П. Чехова) удостоєний спеціального «Призу критики» російської національної театральної премії «Золота маска» 2014 роки (театральний сезон 2012—2013 років)[27][28].
  • 2015 — приз «За найкращу чоловічу роль» чоловічому акторському ансамблю на Відкритому російському кінофестивалі « Кінотавр» у Сочі — за виконання ролі у фільмі «Ганчірковий союз» режисера Михайла Местецького (разом з акторами Василем Буткевичем, Олександром Палем та Іваном Янковським)[10][11].

Примітки

ред.
  1. ↑ Труппа театра. Павел Алексеевич Чинарёв. Биография, театральные работы. Официальный сайт Московского Художественного театра имени А. П. Чехова // mxat.ru
  2. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  3. ↑ а б в Елена Анисимова (16 сентября 2016 года). Павел Чинарёв: «Пока живёшь в Петербурге, шанс на то, что ты будешь востребован, призрачен». «Собака.ru» // sobaka.ru. Процитовано 16 жовтня 2016.
  4. ↑ а б в Алла Черкасская. (14 марта 2016 года). Павел Чинарёв: «Артист — не соавтор, а инструмент». Газета «Новые известия» // newizv.ru. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2016.
  5. ↑ а б в г д е ж и Автор и ведущая: Татьяна Устинова. ВИДЕО. Павел Чинарёв в программе «Мой герой» (эфир от 24 апреля 2019 года). — После громкого успеха фильма «Тряпичный союз» об этом молодом актёре заговорили многие. Но по-настоящему знаменитым, по его собственным словам, он почувствовал себя после выхода на экраны нового сезона сериала «Мажор». Официальный сайт телекомпании «ТВ Центр» // tvc.ru (24 апреля 2019 года)
  6. ↑ а б в г д Павел Чинарёв. Биография и фильмография. [Архівовано 2019-12-08 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-1» // russia.tv
  7. ↑ Красовский Юрий Михайлович. Декан факультета актёрского искусства и режиссуры. Официальный сайт Российского государственного института сценических искусств (РГИСИ) (ранее СПбГАСИ) // rgisi.ru
  8. ↑ а б Марина Райкина. Пришёл солдат помыться. Газета «Московский комсомолец» // mk.ru (27 декабря 2011 года)
  9. ↑ Люди театра. Павел Чинарёв. Творческая биография, текущие спектакли. Официальный сайт Государственного театра наций (Москва) // theatreofnations.ru
  10. ↑ а б Лауреаты 26-го Открытого российского кинофестиваля «Кинотавр» (2015 год). [Архівовано 2019-12-08 у Wayback Machine.] Официальный сайт Открытого российского кинофестиваля «Кинотавр» (Сочи) // kinotavr.ru
  11. ↑ а б Анна Лалетина. (17 февраля 2016 года). Россия на Берлинале: космонавтам такое нравится. «Интерфакс» // interfax.ru. Процитовано 16 жовтня 2016.
  12. ↑ Спектакль «Шоппинг & F**cking». — 24 октября 2008 года в Государственном драматическом театре «Приют комедианта» состоится премьера спектакля «Шоппинг & F**cking» по произведению Марка Равенхилла. [Архівовано 22 жовтня 2008 у Wayback Machine.] // aktivist.ru (20 октября 2008 года)
  13. ↑ Новая драма, которая переворачивает сознание. — В театре «Приют комедианта» дают премьеру пьесы самого заметного драматурга Юрия Клавдиева, бывшего скинхеда и грузчика. Официальный сайт телекомпании «НТВ» // ntv.ru (10 апреля 2009 года)
  14. ↑ Спектакль «Лето, которого мы не видели вовсе» (театр «Приют комедианта» в Санкт-Петербурге, премьера — 10 апреля 2009 года). — Эстетически оправданные и остроумно поданные мат, секс и расчленёнка. Журнал «Афиша» // afisha.ru
  15. ↑ Наталья Скороход. «Путёвка в жизнь». — Рецензия на спектакль «Лето, которого мы не видели вовсе» по пьесе Юрия Клавдиева в постановке Андрея Корионова на сцене театра «Приют комедианта». «Петербургский театральный журнал» // ptj.spb.ru (май 2009 года)
  16. ↑ Мария Кингисепп. Полюбите нас чёрненькими. // «Санкт-Петербургские ведомости». — 10 апреля 2009 года. — № 064.
  17. ↑ Мария Кингисепп. На символичном дне. // «Санкт-Петербургские ведомости». — 26 мая 2009 года. — № 093.
  18. ↑ Катерина Павлюченко, театральный критик. Король — голый. Режиссёр кастрировал Шекспира… // Газета «Невское время» (Санкт-Петербург) (nvspb.ru). — .
  19. ↑ Алёна Карась. «Лир в стране большевиков». — В столице показали питерский спектакль Константина Богомолова. // «Российская газета» (rg.ru). — . — № 5692 (19).
  20. ↑ Марина Токарева, обозреватель. «Король эпохи Москвошвея». — Режиссёр Богомолов, постановщик «Лира», доверчив, как Отелло. // «Новая газета» (novayagazeta.ru). — . — № 10.
  21. ↑ Афиша событий в России и мире на март 2012 года в календаре проекта «Weekend». — 8 марта новосибирский режиссёр Тимофей Кулябин дебютирует на сцене петербургского театра «Приют комедианта» со своей трактовкой гоголевской «Шинели». РИА «Новости» // ria.ru (29 февраля 2012 года)
  22. ↑ Вера Гиренко. Новосибирский режиссёр Тимофей Кулябин показал в «Шинели» одежду апокалипсиса. «Петербургский театральный журнал» // ptj.spb.ru
  23. ↑ Спектакль «Лир» по мотивам трагедии Уильяма Шекспира «Король Лир» режиссёра Константина Богомолова. Премьера — 23 сентября 2011 года. [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.] Официальный сайт Государственного драматического театра «Приют комедианта» (Санкт-Петербург) // pkteatr.ru
  24. ↑ Новости театра. Возвращение спектакля. — Интеллектуальный клуб «418» и Государственный драматический театр «Приют комедианта» (Санкт-Петербург) представляют спектакль «Лир» (трагикомедия по мотивам трагедии Уильяма Шекспира «Король Лир») 21 и 22 сентября 2016 года на сцене Театра «Приют комедианта».[недоступне посилання] Официальный сайт Государственного драматического театра «Приют комедианта» (Санкт-Петербург) // pkteatr.ru
  25. ↑ а б Спектакль «Солдат» («Театр.doc», Москва и театр «Post», Санкт-Петербург). — Номинация на премию «Золотая маска» 2013 года (театральный сезон 2011—2012 годов) в конкурсе «Эксперимент» в категории «Лучший спектакль-эксперимент». Официальный сайт российской национальной театральной премии «Золотая маска» // goldenmask.ru
  26. ↑ Вера Сенькина. «Без конца и начала». — Современные аутсайдеры становятся героями столичных сцен. // Газета «Новые известия» // newizv.ru. — . Архівовано з джерела 11 березня 2013. Процитовано 2021-09-04.
  27. ↑ а б Спектакль «Идеальный муж. Комедия». Режиссёр — Константин Богомолов. Премьера — 10 февраля 2013 года. Официальный сайт МХТ имени А. П. Чехова // mxat.ru
  28. ↑ а б Лауреаты театральной премии «Золотая маска» 2014 года (театральный сезон 2012—2013 годов). — Спектакль «Идеальный муж. Комедия» удостоен специального «Приза критики». Официальный сайт российской национальной театральной премии «Золотая маска» // goldenmask.ru
  29. ↑ Спектакль «Карамазовы». Режиссёр — Константин Богомолов. Премьера — 26 ноября 2013 года. Официальный сайт МХТ имени А. П. Чехова // mxat.ru
  30. ↑ Спектакль «Три дня в аду». Режиссёр — Дмитрий Волкострелов. Премьера — 12 сентября 2013 года. Официальный сайт Государственного театра наций (Москва) // theatreofnations.ru
  31. ↑ Спектакль «Три дня в аду». Театр наций. Пресса о спектакле. Сайт «Театральный смотритель» // smotr.ru (13—19 сентября 2013 года)
  32. ↑ Спектакль «Гаргантюа и Пантагрюэль». Режиссёр — Константин Богомолов. Премьера — 12 мая 2014 года. Официальный сайт Государственного театра наций (Москва) // theatreofnations.ru
  33. ↑ Спектакль «Идиот». Режиссёр — Максим Диденко. Премьера — 16 декабря 2015 года. Официальный сайт Государственного театра наций (Москва) // theatreofnations.ru
  34. ↑ Спектакль «Идиот». Театр наций. Пресса о спектакле. Сайт «Театральный смотритель» // smotr.ru (22 декабря 2015 года — 15 января 2016 года)
  35. ↑ Спектакль «ГрозаГроза». Режиссёр — Евгений Марчелли. Премьера — 28 марта 2017 года. Официальный сайт Государственного театра наций (Москва) // theatreofnations.ru
  36. ↑ ВИДЕО. Художественный фильм «Стена» (Россия, 2016 год). — Фильм снят режиссёром Дмитрием Месхиевым по мотивам историко-приключенческого романа министра культуры РФ Владимира Мединского «Стена». [Архівовано 2019-12-08 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-1» // russia.tv
  37. ↑ ВИДЕО. Художественный фильм «Прыжок Богомола» (Россия, 2019 год, режиссёр-постановщик — Владимир Балкашинов). [Архівовано 2019-12-08 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-1» // russia.tv

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чинарьов_Павло_Олексійович&oldid=40933603