Відкрити головне меню

Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка)

Церква Казанської ікони Божої Матері — чина церква, пам'ятник архітектури кінця ХІХ століття, побудуваний поміщицею Надією Іванівною Олексієнко у селі Олексіївка Близнюківського району Харківської області. Парафія належить до Ізюмської єпархії Української Православної церкви.

Церква Казанської ікони Божої Матері
48°45′13″ пн. ш. 36°19′34″ сх. д. / 48.75361° пн. ш. 36.32611° сх. д. / 48.75361; 36.32611Координати: 48°45′13″ пн. ш. 36°19′34″ сх. д. / 48.75361° пн. ш. 36.32611° сх. д. / 48.75361; 36.32611
Розташування Україна УкраїнаОлексіївка, Близнюківський район, Харківська область
Належність УПЦ МП
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка). Карта розташування: Україна
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка)
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка) (Україна)
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка). Карта розташування: Харківська область
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка)
Церква Казанської ікони Божої Матері (Олексіївка) (Харківська область)

Історія та сьогоденняРедагувати

Землевласники Олексієнки жили в Катеринославі (зараз Дніпро) та були дуже заможними людьми[1]. Багато займалася благодійністю. Своїх дітей у Івана Мартиновича і його дружини Надії Іванівни не було, тому чимало грошей вони жерт¬вували на розвиток і утримання навчальних закладів: жіночої гімназії, комерційного училища і товариства піклування про жіночу освіту, а також будівництво дитячої лікарні та ін. 20 листопада 1911 року імператор Микола II за клопотанням Міської думи присвоїв вдові купця Олексієнко — Надії Іванівні, звання Почесної громадянки Катеринослава за пожертвування місту ділянки землі та грошових коштів на благодійні справи[2].

Село Олексіївка належало їх сімейству, тому і носило, і носить наразі цю назву. Мальовниче село дуже подобалося Надії Іванівні, тому вона приїжджала сюди відпочивати, а також на своїх землях в Олексіївці поміщиця збудувала ремісниче училище, трирічну школу та храм Казанської ікони Божої Матері.

У Дніпропетровську був збудований храм по проекту германського архітектора. Він їй так сподобався, що вона вирішила збудувати такий же храм у своєму помісті.

У 1896 році приїхала вона в село і, перше, що вона зробила — це викопала великі ями для погашення вапна. Вапно гасилося дуже довго, приблизно 10 років. Крім вапна для будівництва потрібні були курячі яйця, які люди корзинами звозили з усієї околиці. Рецепт цього розчину не зберігся, але стіни церкви вистояли, навіть коли у війну по ній влучили два снаряди. В цей же час у глиняній балці посеред села вона збудувала цегляний завод, де робили коричневу цеглу.

Спочатку викопали глибокий фундамент. Будівельні матеріали завозили з усіх кінців Росії, і навіть із Європи. Коли будували стіни, то були запрошені найкращі майстри. Ніхто не знав який буде цей храм на вигляд, бо як тільки виклали декілька рядів, то їх засипали землею. Коли добудували церкву, то це була просто величезна гора землі, бугор. Дзвони і купол ставили так: по одну сторону гори стояли воли і коні, а по другу — купол і дзвони. Через бугор перекинули шкіряні мотузки, прив'язали їх до дзвонів і коні тягли їх на дах. Це робилося приблизно місяць. А потім почали розвозити землю від храму на поля. І тільки тоді люди побачили дуже гарний храм, такий він гарний, що рівного храму в навколишніх околицях не має і зараз. Купола виблискували на сонці, на вікнах — різнокольорові вітражі, а дзвони чути було далеко по всій окрузі.

Урочисто церкву відкрили у листопаді 1915 року на свято Казанської Божої Матері[3].

У 1917 році купол та східна частина церкви — алтар, були зруйновані радянською владою, а всі ікони спалені. Довгий час приміщення використовували як зерносховище, потім тут був розміщений клуб. 17 жовтня 1995 року у частині приміщення клубу почав діяти храм. Лише у 2004 році приміщення Олексіївського сільського Будинку культури було повністю передано релігійній громаді села. 22 листопада 2012 року був зведений купол. Золоті руки, велике серце і непохитна віра настоятеля отця Сергія Пряницького, благодійний внесок спонсорів, вклад простих прихожан зробили все для відродження Олексіївського храму з куполами, іконами та головне, непередаваним духом віри.

« В час, коли все рушиться, щось обов’язково повинно відроджуватися, говорить нинішній настоятель храму о.Сергій. Треба не тільки виживати, але й знаходити можливості допомогти тим, хто цієї допомоги потребує. Всі ми зараз у важких умовах. Та якщо люди звертаються до добра, тягнуться до нього, то такими ж людьми й будуть оточені »

ПриміткиРедагувати

  1. Байдосова Г. Історія села Олексіївка. Нове життя. — 2013 рік. — № 45—46. — 5 с.
  2. Волков М. Родина купців і меценатів Олексієнки. Нове життя. — 2015 р. - № 63—64. — 5с.
  3. Волков М. Нариси з історії Близнюківщини. Монографія. — Х.: «Зебра», 2015. — 148 с.іл. — 20 с.

ПосиланняРедагувати