Відкрити головне меню

Халдей Євген Ананійович

Євген Ананійович Халдей (* 10 березня 1917, Юзівка — † 6 жовтня 1997) — фотограф, військовий фотокореспондент. Член Спілки журналістів СРСР, заслужений працівник культури Росії, удостоєного титулу «Лицар ордена мистецтва та літератури» (Франція). Автор відомої світлини «Прапор Перемоги над рейхстагом».

Халдей Євген Ананійович
Евгений Халдей, почтовая марка.jpg
Народження 23 березня 1917(1917-03-23)[1]
Юзівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть 6 жовтня 1997(1997-10-06)[2] (80 років)
  Москва, Росія
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство Тимчасовий уряд Росії
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність фотограф, військовий фотограф, журналіст, військовослужбовець
Працівник ІТАР-ТАРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Севастополя» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За оборону Радянського Заполяр'я» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «За взяття Будапешта» медаль «За взяття Відня» медаль «За взяття Берліна» Медаль «За визволення Белграда» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Commons-logo.svg Халдей Євген Ананійович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Євген Халдей народився в Юзівці (тепер Донецьку). Під час Єврейського погрому 13 березня 1918 р. були вбиті його мати і дід, а однорічна дитина отримала кульове поранення в груди.[3][4] Навчався в хедері, з 13 років почав працювати на заводі.

Перший знімок зробив у свої 13 років саморобним фотоапаратом. З 18 років працював фотокореспондентом. З 1939 р. — кореспондент «Фотохроніки ТАРС». Знімав Дніпробуд, репортажі про Стаханова. Представляв редакцію ТАРС на військово-морському флоті під час Німецько-радянської війни. Всю війну (1418 днів) працював військовим кореспондентом з камерою «Leica» і пройшов від Мурманська до Берліна.

Знімав Паризьку нараду міністрів іноземних справ, війну з японськими військами на Далекому Сході, конференцію голів союзних держав у Потсдамі, підписання акту капітуляції фашистської Німеччини. На Нюрнберзькому процесі одними з речових доказів були фото Є. Халдея. Брав участь у звільненні Севастополя, штурмі Новоросійська, Керчі, звільненні Румунії, Болгарії, Югославії, Австрії, Угорщини. У часи боротьби з космополітизмом в СРСР був звільнений з «Фотохроніки ТАРС», після смерті Сталіна знову почав працювати в засобах масової інформації. Після війни створив неповторну галерею образів фронтовиків у мирному житті.

У 1995 р. у Перпіньяні (Франція) на Міжнародному фестивалі фотожурналістики Є. Халдею присуждена найпочесніша нагорода у світі мистецтва — титул «Лицар ордена мистецтв та літератури».

У 1997 р. вийшла книга «Свідок історії. Фотографії Євгена Халдея» американського видавництва «Aperture». У травні 1997 р. відбулася прем'єра 60-хвилинного фільму «Євген Халдей — фотограф епохи Сталіна».

У 2004 видавництвом «Editions Du Chene — Hachette Livre» (Франція) видана книга Марка Гроссе «Халдей. Фоторепортер Радянського Союзу» (Khaldei. Un Photoreporter en Union Sovietique).

Фотолітопис Євгена ХалдеяРедагувати

 
«Прапор Перемоги над Рейхстагом»
Одна з фотографій Євгена Халдея з червоним прапором над рейхстагом. Помилково вважається за встановлення Прапора Перемоги. Насправді зроблена 2 травня 1945

Становлення Є .Халдея як фотокореспондента починається в 1936 році, коли він, журналіст провінційної багатотиражки з м. Сталіно, починає працювати у Фотохроніці ТАРС у Москві. І через короткий час стає справжнім майстром фотопортрета, фіксує найзначніші моменти історії держави: будівництво Магнітогорська та Дніпрогесу; робить чудові репортажі про своїх земляків Олексія Стаханова, Пашу Ангеліну.

Знімок першого дня війни, — люди слухають урядове повідомлення біля вуличних репродукторів, — створений просто спонтанно, ситуаційно — під впливом колосальної напруги моменту.

Звичайно, тоді Євген Ананійович не думав про те, що «буде й останній знімок війни, переможний»1. А між ними — кілометри плівок, що запам'ятали найважливіші події Великої Вітчизняної. Свій фотолітопис військовий фотокореспондент Євген Халдей почав на Північному флоті в Мурманську, продовжив на Чорному морі, був одним з учасників десанту на Керченському півострові, брав участь у штурмі легендарного Севастополя та Новоросійська. Пізніше у фокусі його фотокамери були Румунія, Болгарія, Югославія, Угорщина.

Нарешті — підняття червоного прапора над рейхстагом у поваленому Берліні. Це фото облетіло весь світ і увійшло до всіх підручників з історії. Воно принесло всесвітню славу Євгену Халдею. «Фотограф прапора Перемоги» — так його назвали за цей знімок. А сам автор неодноразово згадував, що він ніс з собою червоне полотнище із серпом і молотом на випадок, якщо у солдатів його в потрібний момент не виявиться.

Костянтин Симонов у передмові до фотоальбому «Від Мурманська до Берліна» так пише про роботи Євгена Халдея: «Коли через багато років після війни писали про неї (війну — Т. Т.), ми могли користуватися не тільки своїми тодішніми записами і замітками, а і своєю пам'яттю про війну. Ми краще або гірше, але все-таки пам'ятали багато чого з того, що залишалося незаписаним тоді в наші блокноти. А нашим фронтовим товаришам-фотокореспондентам у цьому відношенні було набагато важче. Можна заднім числом відновити на папері якийсь епізод, що запам'ятався, або розмову з його учасником. Інша справа — фотокореспондент. Те, що він не зняв тоді, у той день і годину, там, на війні, — уже не знімеш. Те, що не знято, — безнадійно втрачено. Його пам'ять — це знімки»2. З великою майстерністю і приголомшуючою оперативністю Є.Халдей знімав і рядового, і маршала, і генералісимуса. І справа не тільки в тім, що фотографії кореспондента документально передають нам усе, що відбувалося в той момент. Насправді фотографії Халдея вміють розповідати емоційно про прикрощі і радощі відбитих митей. А це вже не просто інформація, це вже мистецтво!

Йому цікава була доля людей, що потрапили на його фото в ті важкі роки. І він зміг реалізувати свій проект — простежити долі героїв своїх фото. У фотоальбомі «Від Мурманська до Берліна» він пише: «Перший день війни. Цією фотографією відкривається альбом. Нікого з групи москвичів, що слухали тоді повідомлення про початок війни, я потім так і не зустрічав. І раптом, уже після виходу альбому, мені зателефонували і сказали: жінку на передньому плані звуть Ганна Яківна Трутнєва, вона живе в Москві. Ми зустрілися з нею, поговорили. Усю війну Ганна Яківна працювала шофером у частинах ППО, возила снаряди, інші вантажі…»3

Особливе місце в серії фотографій про війну займає всесвітньо відомий знімок — маршал Г. К. Жу-ков приймає Парад Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року. У своєму фотоальбомі «Від Мурманська до Берліна» Халдей пише: "Я зробив перший знімок — він їде уздовж солдатів з поваленими фашистськими прапорами, зробив другий — і відчуваю: більше знімати не можу, дуже хвилююся, потрібно зібратися з думками.… Через багато років я розповів про те, що зі мною відбувалося, Г. К. Жукову, і Георгій Костянтинович відповів: «Я себе почував так само. Кінь мене ніс по площі, перед собою я не все чітко бачив.… Але що було в мене за спиною, усі ці чотири роки війни, — я бачив дуже чітко»4.

Потім були Далекий Схід, Харбін, Порт-Артур.

Після війни керівництво ТАРС доручало Халдею так звані урядові зйомки. Він працював на конференції міністрів закордонних справ у Парижі, знімав глав держав на Потсдамській конференції, підписання актів про капітуляцію в Німеччині і Японії.

«Частину життя, — як говорив Халдей, — забрали місяці безперервної роботи на Нюрнберзькому процесі. Справою честі агентства ТАРС було розповісти про будні трибуналу і водночас не пропустити сенсацію. Суд тривав не один місяць, і весь цей час спецкор стеріг миті — у залі засідань і у в'язниці. Вибухнув навіть скандал: Герінг навідріз відмовлявся фотографуватися (конфлікт на національному ґрунті, як кваліфікував його Халдей). Інцидент не пройшов поза увагою коменданта, він і поставив на місце свого „підлеглого“. А репортер з лишком компенсував загублений час, знявши рейхсмаршала і на лаві підсудних, і під час обіду, у перервах…». Відомо, що одним з речових доказів на Нюрнберзькому процесі була фотографія Халдея, де був зображений рів, біля Керчі, заповнений трупами знищених гітлерівцями євреїв.

У повоєнний час, у 1948 році, фотограф потрапив під хвилю «боротьби з космополітизмом» і його було звільнено з Фотохроніки ТАРС. Тільки в 1957 році Халдей стає фотокореспондентом газети «Правда», а з 1972 працював у «Радянській культурі».

Є. Халдей не забував і про свій рідний Донецьк: неодноразово бував тут, зустрічався з земляками, робив репортажі про свята і трудові будні Донбасу.

У 1974 році Донецькому обласному краєзнавчому музеєві були передані 57 фотографій, що відбили події Великої Вітчизняної війни, панорамні знімки міст-героїв і панорами Донецька. А в 1978 році фонди музею доповнилися безцінними негативами, на яких — знаменитий бригадир першої жіночої тракторної бригади зі Старобешевого Паша Ангеліна, інші історичні портрети і події, що відтворюють повоєнну розбудову донецького краю.

Неодноразово Донецьк надавав свої зали для персональних виставок Євгена Ананійовича. Це і виставка «Від Новоросійська до Берліна», присвячена 35-річчю Перемоги, і експозиція, що розповідала про великого письменника і велику людину Костянтина Симонова. Фотоальбоми Євгена Халдея видані в Росії, Німеччині, США, Австрії. З великим успіхом проходили фотовиставки в Італії, Бельгії, Франції, Австрії, Ізраїлі. У 1995 році у Франції на щорічному фотофестивалі Visa йому була присуджена найпочесніша нагорода світу мистецтва — «Лицар ордена мистецтв і літератури». А в травні цього ж року в Брюселі і Парижі відбулася прем'єра фільму «Євген Халдей — фотограф сталінської епохи».

Навіть останній рік його життя — 1997 — коли майстрові було за 80, залишався надзвичайно насиченим і цікавим. Великий успіх мали його виставки в Нью-Йорку і Сан-Франциско, Брюселі і Москві.

Головною перевагою творчої спадщини великого фотографа XX століття є внутрішня органічна єдність його фотографій. І хоча всі вони різні, ми відчуваємо, що в кожному фотознімку живе автор, художник, який з дивовижною повнотою і вірогідністю запам'ятав і обезсмертив атмосферу неповторних митей.


ЛітератураРедагувати

  • Халдей Е. От Мурманска до Берлина / Предисловие К.Симонова. Мурманск: Мурманское книжное издательство, 1984. — С. 8.
  • От Мурманска до Берлина… С.2
  • От Мурманска до Берлина… С.25
  • От Мурманска до Берлина… С.29
  • Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.

ПосиланняРедагувати

ВідеоРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Jewgeni Chaldej
  2. RKDartists
  3. Фотограф Евгений Халдей. Архів оригіналу за 2012-11-27. Процитовано 2015-09-27. 
  4. Евгений Халдей. Архів оригіналу за 2012-11-27. Процитовано 2015-09-27.