Хайріл Анвар (26 липня 1922 — 28 квітня 1949) — індонезійський поет, член «Покоління 45» . Автор 96 робіт, у тому числі 70 віршів.

Хайріл Анвар
Chairil Anwar.jpg
Народився 26 липня 1922(1922-07-26)[1][2][…]
Медан, Індонезія[1]
Помер 28 квітня 1949(1949-04-28)[1][2][…] (26 років)
Джакарта, Індонезія[1]
Країна Flag of Indonesia.svg Індонезія
Діяльність поет, письменник
Мова творів індонезійська
Роки активності з 1942
Батько Toeloesd[4]
Мати Salehad[4]

CMNS: Хайріл Анвар у Вікісховищі

Його вірші неодноразово піддавалися цензурі з боку японців, які в той час окупували Індонезію. Помер в Джакарті від невідомої хвороби.

БіографіяРедагувати

Анвар народився в Медані, Північна Суматра 26 липня 1922 року. В дитинстві мав впертий характер, який успадкував від батьків[5]. Навчався в місцевій школі, яку кинув у віці 18 років[6]. Пізніше Анвар зазначив, що з 15-річного віку хотів стати художником.[7]

Після розлучення батьків,[8] батько продовжував фінансово підтримувати його і його мати,[9] , які у 1940 році переїхали до Батавії.[6] Маючи намір продовжувати здобувати освіту, він врешті-решт знову кинув навчання. В Батавії він познайомився з дітьми заможних індонезійців,[5] а також з місцевою літературною сценою, почавши входити в місцеві літературні кола.

Анвар отримав визнання після написання вірша «Nisan» («Могила»; який вважається першим[7]) у 1942 році.[8] Причиною створення стала смерть його бабусі. Однак, незважаючи на цей успіх, його вірші регулярно відхилялися видавцями. Наприклад, в 1943 році, коли він вперше прийшов до журналу Pandji Pustaka зі своєю поезією, більшість з віршів були відхилені як «занадто індивідуалістичні» і такі, "що не відповідають духу Великої Східноазійської сфери співпроцвітання. Однак, деякі з них, в тому числі вірш «Diponegoro», пройшли цензуру. В цей період він продовжував спілкуватися з іншими письменниками, обмінюючись ідеями, в результаті ставши їхнім лідером. Згодом він заснував журнал Gema Gelanggang.[6] Свій останній вірш «Cemara Menderai Sampai Jauh» він написав у 1949 році.[10]

 
Могила Анвара на цвинтарі Карет Бівак

Анвар помер в лікарні CBZ Hospital (нині R.S. Ciptomangunkusomo) в Джакарті 28 квітня 1949 року; на наступний день він був похований на кладовищі Карет Бівак.[8] Причини його смерті досі залишаються нез'ясованими. Серед ймовірних причин називають тифсифіліс, а також туберкульоз.[11] Нідерландський дослідник індонезійської літератури А. Teeuw зазначає, що Анвар знав про те, що він помре молодим, вказуючи на це в творі «Jang Terampas dan Jang Putus»[12] і прогнозуючи, що його буде поховано на цвинтарі Карет Бівак.[8]

Протягом свого життя Анвар написав понад 90 робіт, в тому числі близько 70 віршів. Більшість з них не були опубліковані за життя письменника. Натомість згодом вони були зібрані в кілька збірок і опубліковані посмертно. Одна з його найвідоміших  робіт — «Aku» («Я»).[9]

ТемиРедагувати

В творах були порушені різні теми, в тому числі тема смерті, індивідуалізм та екзистенціалізм. Часто твори мали різні інтерпретації.

Особливості стилюРедагувати

Під впливом зарубіжних поетів, Анвар під час написання поезії використовував повсякденну мову та новий синтаксис, що посприяло розвитку індонезійської мови

Володіння мовамиРедагувати

Незважаючи на незакінчену освіту, володів англійською, нідерландською і німецькою мовами.[8] Добре знав європейську поезію 20. століття (в тому числі творчість Р. М. Рільке і Т. С. Еліота). Переклав індонезійською мовою повість А. Жіда, листи Р. М. Рільке, оповідання Е. Хемінгуея.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Хайрил Анвар // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Czech National Authority Database
  4. а б Geni.com — 2006. — 175000000 екз.
  5. а б Budiman, 2007, с. 115–116.
  6. а б в Teeuw, 1980, с. 202–203.
  7. а б Balfas, 1976, с. 78.
  8. а б в г д Yampolsky 2002, Chairil Anwar: Poet.
  9. а б Djamin та LaJoubert, 1972, с. 51.
  10. Balfas, 1976, с. 79.
  11. Djamin та LaJoubert, 1972, с. 52.
  12. Teeuw, 1980, с. 206.