Сітор Сітуморанг
Сітор Сітуморанг (2 жовтня 1923 — 21 грудня 2014) — індонезійський поет, есеїст і автор коротких оповідань.
| Сітор Сітуморанг | |
|---|---|
 | |
| Народився |
2 жовтня 1924[1] Hariand, Нідерландська Ост-Індія |
| Помер |
21 грудня 2014 (90 років) Апелдорн, Нідерланди[2] |
| Країна |
 Індонезія |
| Діяльність | поет, письменник, журналіст |
| Знання мов | індонезійська |
| Батько | Raja Ompu Babiat Situmorangd |
| Брати, сестри | Humala Frederik Situmorangd |
Розглядається нідерландським дослідником індонезійської літератури і критиком A. Teeuw[en] як найвидатніший поет індонезійського Покоління 45 після смерті Хайріла Анвара. Член товариства Лекра.
Працював як журналіст і літературний критик в Медані, Джокьякарті і Джакарті для різних газет і періодичних видань.[3]
Незважаючи на європейський вплив, він був прив язаний до рідної культури батаків.[4]
Ранні роки ред.
Народився у 1923 році[5] в Харіанбохо, Північна Суматра. Згодом переїхав вчитися в Джакарту. Після закінчення навчання поїхав до США для подальшого вивчення кінематографа в Університеті Каліфорнії (1956-57).
В період його юності Індонезія перебувала під владою Нідерландів і європейська освіта надавалася лише невеликій частині населення. Під час навчання у середній школі він вивчав переважно європейську літературу і нідерландську мову, що викликало у нього занепокоєння і сформувало почуття націоналізму. Коли йому було 15, він переклав поему «Saijah і Adinda» — частину роману Мультатулі «Макс Гавелар, або Кавові аукціони Нідерландського торговельного товариства» з нідерландської мови на батацьку, яка була для нього рідною, незважаючи на те, що його рівень нідерландської був досить обмежений для такого роду літератури. Це стало відправною точкою його інтересу до літератури. Він почав читати дедалі більше індонезійської і західної літератури, став натхненно працювати в цьому напрямку, щоб стати письменником.[6]
Творчість ред.
Кар'єру в якості журналіста розпочав в Північній Суматрі в періодичних виданнях Suara Nasional (1945—1946) і Waspada (1947). Був переведений на роботу в Джокьякарті (1947—1948) і пізніше працював на Berita Indonesia and Warta Dunia (1957).
Його перший вірш «Kaliurang» (Земля) був написаний в 1948 році в стилі Pujangga baru і опублікований в Siasat. Через десять років він переклав «Saijah і Adinda» з роману Мультатулі «Макс Гавелар, або Кавові аукціони Нідерландського торговельного товариства». У тому ж році він написав відгук на Gema Tanah Air («Ехо Батьківщини») — антологію, складену Г. Б. Яссіном.
В 1954 опублікував збірку віршів Surat Kertas Hijau («Листи на зеленому папері»), в якій висловив свою емоційну та інтелектуальну кризу любові і національної ідентичності.
Ця публікація зробили його відомим і шанованим поетом.[7]
Його погляди сформувалися під глибоким впливом французького екзистенціалізму початку п'ятдесятих років, а його поетичні форми мають значну схожість з французьким символізмом.[8]
Починаючи з 1950 року, він бере активну участь у культурній полеміці, особливо щодо форми і напряму індонезійської культури. Був одним зі співрозмовників афроамериканського письменника Річарда Райта під час його подорожі в Індонезію на Азіатсько-африканську конференцію 1955 року.[9] Він став провідним членом Інституту національної культури (Lembaga Kebudayaan Nasional /LKN), який був тісно пов'язаний з Сукарно, тогочасним президентом Індонезії. У 1967 році, після падіння режиму Сукарно в 1965, він був без суду кинутий до в'язниці і перебував там до 1976 року.
Викладацька діяльність ред.
Викладав індонезійську мову в Лейденському університеті в Нідерландах у 1982—1990 роках.
Смерть ред.
Помер 21 грудня 2014 року у віці 91 рік в своєму будинку в місті Апелдорн, Нідерланди.[10]
Нагороди ред.
- Національна літературна премія (1955)
- Премія Ради мистецтв Джакарти (1976)
Твори ред.
Збірки поезій:
- Листи на зеленому папері (Surat Kertas Hijau). 1953.
- Серед віршів (Dalam Sajak). 1955
- Безіменне обличчя (Wajah Tak Bernama). 1956
- Нове століття (Zaman Baru). 1961
- Стіна часу (Dinding Waktu). 1976
- Карта подорожі (Rindu Kelana). 1976
- Париж вночі. 2001.
- Зб. есе «Революційна література» (Sastra Revolusioner). 1965
П'єси:
- Перлинна дорога.
- Остання оборона. 1954
- Кам'яний острів. 1954
- Зб. оповідань Бій і сніг в Парижі. 1956
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ https://www.sitorsitumorang.org/tentang-sitor
- ↑ Digitale Bibliotheek voor de Nederlandse Letteren — 1999.
- ↑ Rampan, Korrie Layun (2000). Leksikon Susastra Indonesia (Indonesian) . Jakarta: Balai Pustaka. ISBN 9796663589.
- ↑ Helmi, Kunang (13 квітня 2008). Sitor Situmorang remembers his Batak childhood. The Jakarta Post. Процитовано 15 травня 2012.
- ↑ Situmorang, Sitor (1993). Toba na sae: sejarah ringkas lahirnya institusi-institusi organisasi Parbaringin dan dinasti Singamangaraja dalam sejarah suku bangsa Batak-Toba (індонез.). Pustaka Sinar Harapan.
- ↑ Situmorang, Sitor (1989). Bunga di atas batu (si anak hilang) : pilihan sajak, 1948–1988. Jakarta: Gramedia. ISBN 9794036021.
- ↑ Situmorang, Sitor (1996). To Love, To Wonder : the poetry of Sitor Situmorang. Jakarta: Lontar Foundation. ISBN 9798083253.
- ↑ Teeuw, A. (1979). Modern Indonesian Literature. Т. II. The Hague: Martinus Nijhoff. ISBN 9024723086.
- ↑ Vuyk, Beb (May 2011). A Weekend with Richard Wright. PMLA. 126 (3): 809—810. doi:10.1632/pmla.2011.126.3.798.
- ↑ Sitor Situmorang, senior Indonesian writer dies at 91. The Jakartapost.com. Процитовано 21 грудня 2014.