Мохтар Лубіс

індонезійський журналіст і письменник

Мохтар Лубіс (індонез. Mochtar Lubis; 7 березня 1922 — 2 липня 2004 року) — індонезійський журналіст і письменник, батакського походження. Один з засновників газети «Indonesia Raya» і щомісячного літературного журналу «Horison». Його роман Senja di Jakarta  (Сутінки в Джакарті) став першим індонезійським романом, який було перекладено англійською мовою. Відомий як непримиренний борець за свободу творчості і свободу преси. За критику режиму Сукарно був ув'язнений[4].

Мохтар Лубіс
індонез. Mochtar Lubis
Mochtar Lubis Kesusastraan Modern Indonesia p216.jpg
Псевдо Savitri[1]
Народився 7 березня 1922(1922-03-07)[2][3]
Паданг, Індонезія
Помер 2 липня 2004(2004-07-02)[2][3] (82 роки)
Джакарта, Індонезія
Країна Flag of Indonesia.svg Індонезія
Діяльність письменник, журналіст
Знання мов індонезійська[2]
Жанр проза
Нагороди

БіографіяРедагувати

Лубіс народився 7 березня 1922 року в місті Сунгай Пенух на Суматрі, в сім ї Raja Pandapotan Lubis — високопоставленого державного службовця.[5] Він був шостою дитиною з дванадцяти.[6] За походженням батак.

В дитинстві писав дитячі оповідання, які були опубліковані в меданській газеті Sinar Deli. В підлітковому віці часто гуляв в джунглях Суматри. Пізніше він згадував, що дві події в цей період надихнули його написати твір Harimau! Harimau! (Тигр! Тигр!). Це знайдена ним добре збудована, але вже покинута хатина і зустріч з тигром. [7]

Закінчивши середню школу, працював учителем у Ніасі, Північна Суматра. Проте через рік поїхав в Батавію, де влаштувався на роботу у банку. Після початку Другої світової війни коли японці в 1942 році окупували Індонезію, Лубіс почав працювати на японців, перекладаючи міжнародні новини для японської армії.

 
Лубіс у 1979 році

Після проголошення Індонезією незалежності в 1945 році, Лубіс приєднався до індонезійського інформаційного агентства Antara , в якості репортера. Від Antara, він відвідав  Asian Relations Conference в 1947 році. В цей же період Лубіс написав Jalan Tak Ada Ujung («Нескінченний шлях») і вступив до індонезійської Асоціації художників.

У 1949 році заснував газету Indonesia Raya, згодом працюючи в ній головним редактором. За свою  діяльність і критичні статті на адресу тогочасної влади в період 1957—1966 років кілька разів був ув'язнений.[8] 

4 лютого 1975 року він був заарештований за підозрою в заворушеннях 1974  року під час візиту японського прем'єр-міністра Танаки Какуей; незабаром після корупційного скандалу в компанії Pertamina газету Indonesia Raya було закрито. Більше двох місяців Лубіс провів у в'язниці Nirbaya (без суду) і був звільнений 14 квітня 1975 року. Він зазначив, що інші ув'язнені, такі як колишній командуючий ВПС Індонезії Омар Дані, перебували у в'язниці без суду і слідства роками. В цей період він став активно практикувати йогу.

Був засновником і співзасновником численних журналів та фондів, включаючи Obor Indonesia Foundation в 1970 році, журнал Horison та Індонезійський зелений фонд. Піднімав питання про необхідність свободи преси в Індонезії і здобув репутацію чесного і поміркованого репортера. У 2000 році Міжнародним інститутом преси він був названий одним з 50 героїв вільної преси за останні 50 років.[9]

ПубліцистикаРедагувати

Є автором цілого ряду публіцистичних книг, а також посібників для письменників-початківців: «Техніка письменницької творчості», (1951) і «Техніка написання кіносценаріїв» (1952). Крім того, він займався перекладом на індонезійську мову творів американських, європейських і китайських письменників. Перекладався багатьма західними та східними мовами.

СмертьРедагувати

Після тривалої боротьби з хворобою Альцгеймера помер у Medistra Hospital 2 липня 2004 року у віці 82 років.[10] Був похований поряд із дружиною на кладовищі Jeruk Purut.[11] На його похоронах були присутні сотні людей, включаючи журналістів і письменників Росіхана Анвара і Рамадана K.Х. 

Особисте життяРедагувати

Був одружений з Сіті Халіма (Siti Halimah), яка померла в 2001 році. Мали 3 дітей та 8 онуків.

НагородиРедагувати

ТвориРедагувати

РоманиРедагувати

Рік Назва Назва українською мовою Примітки
1950 Tidak Ada Esok [12] Без майбутнього
1952 Jalan Tak Ada Ujung Нескінченний шлях Отримав нагороду Badan Musyawarah Kebudayaan Nasional
1963 Senja di Jakarta Сутінки в Джакарті Спочатку опублікований англійською мовою; опублікований малайською у 1964 році.
1966 Tanah Gersang Безплідні Землі
1975 Harimau! Harimau!
Тигр! Тигр! Номінація «Найкраща книга року» Yayasan Buku Utama.
1977 Maut dan Cinta Смерть і кохання Отримав нагороду Yayasan Jaya Raya.

Див. такожРедагувати

Сітор Сітуморанг

Хайріл Анвар

Прамудья Ананта Тур

ПриміткиРедагувати

  1. Czech National Authority Database
  2. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Hill, David (1 липня 2005). Mochtar Lubis. Inside Indonesia. Архів оригіналу за 23 листопада 2008. Процитовано 10 липня 2008.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  5. Her Suheryanto (4 квітня 2010). A Fresh look at the legacy of Mochtar Lubis. The Jakarta Post. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 9 липня 2011. 
  6. A. Junaidi (16 серпня 2004). Loyal, outspoken, loved: Mochtar's friends remember. The Jakarta Post. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 9 липня 2011. 
  7. (Lubis та Lamoureux, 1991, с. vii)
  8. A. Junaidi (3 липня 2004). Press freedom fighter, writer Mochtar Lubis passes away. The Jakarta Post. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 9 липня 2011. 
  9. World Press Freedom Heroes: Symbols of courage in global journalism. International Press Institute. 2012. Архів оригіналу за 16 січня 2012. Процитовано 26 січня 2012. 
  10. Press freedom champion Mochtar 'only feared for his Juliet'. The Jakarta Post. 4 липня 2004. Архів оригіналу за 11 жовтня 2012. Процитовано 9 липня 2011. 
  11. Warief Djajanto Basorie (9 вересня 2008). The irrepressible and intimate Mochtar Lubis. The Jakarta Post. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 9 липня 2011. 
  12. Lubis, Mochtar. Harimau! Harimau! Eighth printing. 2008. Yayasan Obor Indonesia: Jakarta. Pp. 213—214.

ЛітератураРедагувати