«Покоління 45» (індонез. Angkatan'45) — група поетів і прозаїків Індонезії, що вийшли на літературну арену в період японської окупації та війни за незалежність. Їхня поява була своєрідною реакцією на відверто рабську літературу японського окупаційного уряду та окремих індонезійських авторів — членів організації Bunka Keimin Shidosho, яких називали «японськими лакеями»[1].

Лідером руху був Хайріл Анвар — поет та перекладач, основоположник індонезійського верлібру, який відмовився від літературних штампів і змусив поезію говорити мовою вулиці[2].

Термін ред.

Термін вперше застосував Росіхан Анвар у статті, опублікованій в журналі «Сіасат» (Тактика) 9 січня 1949 року. До цього були використані терміни «Покоління боротьби за незалежність», «Покоління Хайріла Анвара», «Послідовне покоління», «Покоління після Пуджанга Бару», «Покоління свободи», «Покоління Гелангганга».

Представники ред.

  • Асрул Сані
  • Ріваі Апін
  • Усмар Ісмаїл
  • Ахдіат Картаміхарджа
  • Трісно Сумарджо
  • Рустанді Картакусума

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Karya Sastra Angkatan [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](індон.)
  2. Погадаев, В. Малайский мир (Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур). Лингвострановедческий словарь. М.:"Восточная книга", 2012, с. 57-58 (рос.)