Френсіс "Фанні" Райт (6 вересня 1795, Данді, Шотландія - 13 грудня 1852, Цинциннаті, США) — шотландсько-американська лекторка, письменниця, вільнодумець, феміністка, аболіціоністка та соціальна реформаторка. Народилась в Шотландії, але в 1825 році отримала громадянство США. Того ж року вона заснувала громаду Нашоба[en] в Теннессі, яка була утопічною спільнотою створеною для демонстрації того як можна підготувати рабів до вільного життя, але проєкт протривав лише п'ять років. В кінці 1820-их Райт стала першою жінкою-лектором, яка публічно говорила про на політичні та соціальні теми. Вона пропагувала загальну освіту, звільнення рабів, використання контрацепції, свободу статевого життя, розширення прав заміжніх жінок та більш прихильні до жінок закони про розлучення. Райт також висловлювала критику проти інституціоналізації релігії та смертної кари. Духовенство та преса жорстко критикували радикальні погляди Райт. Постійні публічні лекції, які проводила Френсіс Райт, призвели до появи "Товариств Фанні Райт" та її співпраці із Партією Робочих Людей, що була створена в Нью-Йорку в 1829 році.

Френсіс Райт
англ. Frances Wright
Franceswright.jpg
Френсіс Райт, приблизно 1825 рік
Ім'я при народженні англ. Frances Wright
Народилася 6 вересня 1795(1795-09-06)[1][2]
Данді, Шотландія, Королівство Великої Британії
Померла 13 грудня 1852(1852-12-13)[1][2] (57 років)
Цинциннаті, Огайо, США
·ускладнення після перелому стегна
Поховання Spring Grove Cemeteryd[3]
Країна Flag of Great Britain (1707–1800).svg Королівство Велика Британія
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Flag of the United States (1795-1818).svg США
Діяльність письменниця, філософиня
Знання мов французька[4] і англійська
Magnum opus Course of Popular Lecturesd
Партія Демократична партія США
Брати, сестри Camilla Wrightd[5]
У шлюбі з Гійом Д'Арусмонт (1831-1850)
Діти Френсіс-Сільва Д'Арусмонт
Нагороди

Френсіс Райт також писала про політичні та соціальні реформи, наприклад в 1821 році вона написала роботу «Views of Society and Manners in America» ("Погляд на суспільство та звички в Америці"). Це мемуари її подорожей, які описують її спостереження раннього етапу демократичних політичних і соціальних інститутів у США. Вона також навела свою позицію щодо звільнення рабів в роботі «A Plan for the Gradual Abolition of Slavery in the United States Without Danger of Loss to the Citizens of the South» ("План поступового скасування рабства в США без загрози збитків громадянами з півдня") 1825 року. Крім цього, Райт була співредакторкою газети «The New Harmony and Nashoba Gazette or Free Inquirer» разом із Робертом Дейл Оуеном, яка виходила в місті Нью-Гармоні, штат Індіана, газети «Free Enquirer», яка виходила в Нью-Йорку в 1828-1835, та газети «The Sentinel», теж нью-йоркської. Також до її робот належать «Course of Popular Lectures» ("Курс публічних лекцій") 1829 року, що є збіркою її промов, та її остання робота «England, the Civilizer» ("Англія, цивілізатор") 1848 року.

Початок життяРедагувати

Френсіс "Фанні" Райт народилася в місті Данді в Шотландії 6 вересня 1795 року в родині Камілли та Джеймса Райтів.[6][7] Її батько був багатим власником фабрик із виготовлення лляної тканини та політиком радикального спрямування.[8] Він переписувався із відомим економістом Адамом Смітом та симпатизував американським і французьким республіканцям, в тому числі Марі Жозефу де Лафаєту.[9] Френсіс, яку з дитинства називали "Фанні", була середньою з трьох дітей. В неї була молодша сестра на ім'я Камілла та старший брат, який помер коли Френсіс ще була молодою.[10][11][12] Матір Френсіс теж померла молодою, і батько помер в 1798 році, коли Френсіс було лише два роки. Двох сестер-сирот виростили в Англії члени родини Кемпбеллів, які були родичами їхньої матері.[13][14]

Їхня тітка (сестра їх матері) стала їхнім опікуном та навчила дівчат ідеям базованим на філософії французьких матеріалістів. В 1813 році, коли Френсіс було 16 років, вона повернулась до Шотландії щоб жити разом із пра-дядьком Джеймсом Мілном, професором філософії в Коледжі Ґлазґо.[15] Френсіс проводила зимові місяці пишучи та навчаючись, а літні місяці відвідуючи Гайлендс. Вона зацікавилася роботами грецьких філософів, особливо Епікура, якому вона приділила увагу в її першій книжці «A Few Days in Athens» ("Декілька днів в Афінах"), написаній в 1822 році у віці 18 років. Френсіс Райт також вивчала історію та зацікавилась демократичною формою уряду США.

Перші подорожі до США та ФранціїРедагувати

 
Портрет Френсіс Райт 1835 року.

23-річна Френсіс та її сестра Камілла здійснили їхню першу подорож до США в 1818 році. Сестри їздили по країні два роки, після чого повернулися до Англії. Коли Френсіс відвідувала Нью-Йорк, її п'єса «Altorf» про боротьбу за швейцарську незалежність від Австрії була анонімно поставлена і зіграна в лютому 1819, але припинилась після трьох вистав.[16][17]

Незабаром після повернення до Англії в 1820 році, Френсіс опублікувала книгу «Views of Society and Manners in America» ("Погляд на суспільство та звички в Америці"). Публікація цієї книги стала переломним моментом в її житті. Вона отримала запрошення від філософа і правознавця Джеремі Бентама приєднатись до його кола спілкування, яке включало економіста Джеймса Мілля, політика Френсіса Плора, письменника Джорджа Грота та інших. Опозиційність цього кола до духовенства вплинула на погляди самої Френсіс Райт.[18][19]

В 1821 році Френсіс Райт поїхала до Франції на запрошення революціонера і політичного діяча Марі Жозефа де Лафаєта і зустрілась з ним у Парижі. Попри значну різницю у віці, вони стали друзями. В якийсь момент Френсіс попросила Лафаєта удочерити її та її сестру. Це прохання погіршило її стосунки із родиною Лафаєта і йому довелось відмовитись. Їхня дружба продовжилась після того, як Лафаєт нормалізував стосунки зі своєю родиною. Френсіс пізніше повернулась до будинку Лафаєта у Франції в 1827 році щоб попрацювати над його біографією.

Друга подорож до СШАРедагувати

В 1824 році сестри Френсіс та Камілла Райт повернулись до США, супроводжуючи Лафаєта і його оточення. Френсіс була із Лафаєтом під час його двотижневого відвідування Монтічелло, плантації Томаса Джефферсона у Вірджинії.[20] Окрім Джефферсона, Лафаєт також познайомив Френсіс Райт із Президентом Джеймсом Медісоном, та з Джоном Квінсі Адамсом і генералом Ендрю Джексоном, які пізніше також стануть президентами.[21]

В лютому 1825 року Лафаєт направився на південь, а Френсіс Райт поїхала на північний захід до містечка Гармоні в Пенсильванії, яке було утопічною спільнотою. Вона також відвідала таке саме утопічне містечко з тою самою назвою в Індіані. На той час спільнота в Індіані переживала зміни. Містечко незадовго до того було продане валлійському промисловцю і соціальному реформатору Роберту Оуену, який перейменував його на Нью-Гармоні.[22][23] Візити Френсіс до цієї утопічної спільноти надихнули її на заснування власної експериментальної спільноти в Теннессі. Після від'їзду з Індіани, вона поїхали на південь вздовж річки Міссісіпі щоб знову зустрітися із Лафаєтом в Новому Орлеані у квітні 1825. Коли Лафаєт збирався повернутись до Франції, Френсіс Райт вирішила залишитись в Америці, де вона продовжила свою діяльність як соціальна реформаторка. Вона стала громадянкою США в 1825 році.[24]

Погляди Френсіс РайтРедагувати

Френсіс Райт вірила в загальну рівність в освіті та у фемінізм.[25] Вона виступала проти інституціоналізованої релігії, одруження та капіталізму. Вона особливо цікавилась загальним доступом до навчання. Разом із Робертом Оуеном вона вимагала від уряду запровадити безкоштовну державну освіту для всіх дітей.

Френсіс Райт публічно відстоювала контрацепцію, рівність прав, сексуальну свободу, юридичні права одружених жінок, більш прихильні до жінок закони про розлучення, звільнення рабів, а також досить непопулярну ідею міжрасових стосунків.[26] Вона, за допомогою експериментального проєкту в Теннессі, намагалась продемонструвати те, що сказав французький утопістський соціаліст Шарль Фур'є: "прогрес цивілізації залежить від прогресу жінок".[27] Позиція Френсіс Райт проти рабства контрастувала із поглядами багатьох демократів того часу, особливо з півдня. Її активізм від імені робочого класу так само дистанціював її від провідних аболіціоністів того часу.[28]

Кар'єраРедагувати

Початок кар'єриРедагувати

Перші роботі Френсіс Райт включали книгу «A Few Days in Athens» ("Декілька днів в Афінах"), в якій відстоювалась філософія Епікура. Цю книгу вона написала ще до досягнення нею вісімнадцяти років. В роботі «Views of Society and Manners in America» ("Погляд на суспільство та звички в Америці") Френсіс із захопленням підтримала демократичні інституції цієї країни. Ця книга була одним з ранніх описів американського життя, яка вийшла до більш популярних робіт, таких як «Democracy in America» ("Демократія в Америці") Алексіса де Токвіля (перший том вийшов в 1835, другий в 1840) та «Society in America» ("Суспільство в Америці") Гаррієт Мартіно (1837 рік). Книга Френсіс Райт є також прикладом ранньої гуманістичної перспективи на новий демократичний світ дев'ятнадцятого сторіччя. Ця її книга, яка була мемуарами її подорожей, була перекладена на декілька мов та користувалась популярністю серед лібералів та реформаторів в США, Великій Британії і в усій Європі.[29]

Експеримент в НашобаРедагувати

На початку 1825 року, після відвідування дому колишнього Президента Джефферсона у Вірджинії та утопічного поселення Роберта Оуена в Нью-Гармоні, Френсіс Райт почала розробляти свої власні плани щодо експериментальної фермерської спільноти. До літа 1825 року вона збирала поради від Лафаєта, Джефферсона та инших для початку реалізації своїх ідей.[30] Оуен та Лафаєт пізніше стали членами наглядової ради її проєкту, а Джефферсон відмовився від участі. Френсіс Райт також опублікувала трактат «A Plan for the Gradual Abolition of Slavery in the United States Without Danger of Loss to the Citizens of the South» ("План поступового скасування рабства в США без загрози збитків громадянами з півдня"), який, вона сподівалась, переконає Конгрес США вжити заходів до скасування рабства. Щоб продемонструвати як звільнити рабів без значних фінансових втрат їхніми господарями, Френсіс Райт заснувала фермерську спільноту в Теннессі, де раби могли заробити гроші щоб викупити себе із рабства і отримати освіту.[31]

Надихнувшись спільнотою в Нью-Гармоні в штаті Індіана, восени 1825 року Френсіс Райт поїхала до Теннессі і купила там приблизно 130 гектарів землі у річки Вулф, в 20 кілометрах від Мемфіса. На цьому місті Райт влаштувала поселення, яке назвала "Нашоба".[32][33] Щоб продемонструвати що її ідея була життєздатним способом скасувати рабство, вона купила приблизно 30 рабів, близько половини з них були дітьми, щоб поселити їх в цьому експериментальному поселенні. Її планом було щоб раби поступово отримували свободу своєю працею.[34][35][36]

На додачу до будівництва хат і господарських будівель, Райт планувала заснувати школу для темношкірих учнів, хоча багато аболіціоністів критикували її ідею поступового звільнення та освіти для колишніх рабів. Френсіс Райт на початку існування спільноти брала участь в роботах по зачищенню території від дерев та із будівництва дерев'яних хат для членів спільноти, в якій були і темношкірі, і білі. Але Нашоба почала стикатися із неприємностями із самого початку. Поселення було побудовано в місцевості переповненій комарами, які поширювали малярію. До того ж, земля була малородючою. Френсіс Райт сама заразилася малярією влітку 1826 року і їй довелось покинути поселення щоб відновити своє здоров'я в Нью-Гармоні в Індіані. Поки її не було в Нашобі, спільнота почала занепадати. Тимчасові лідери спільноти почали застосовувати більш жорсткі покарання до темношкірих працівників. Також виник скандал через те, що в спільноті допускалось "вільне кохання", коли були опубліковані розповіді про міжрасові стосунки між Джеймсом Річардсоном, білим наглядачем, та Джозефіною Лалотте, дочкою звільненої темношкірої рабині. Френсіс повернулась до поселення, разом із своїм другом Френцесом Роллопом, в 1828 році та побачила що там панує хаос і воно на межі фінансового краху.[37][37] Троллоп опублікував опис поселення, в якому розкритикував тамтешню жахливу погоду, відсутність красивих краєвидів, віддаленість та ізольованість.[38]

В 1828 році, коли Нашоба швидко наближалась до краху, Френсіс Райт опублікувала в газеті «New-Harmony Gazette» пояснення на захист цієї спільноти, а також виклала свої погляди на принципи "людської свободи і рівності".[39] В січні 1830 Райт орендувала корабель та відвезла тридцять рабів із Нашоби на Гаїті, яке отримало незалежність в 1804 році. Там вони могли могли жити вільними.[40] Цей невдалий експеримент коштував Френсіс Райт близько 16 000 доларів. На місці, де колись знаходилось поселення Нашоба, зараз знаходиться місто Джермантаун.[41]

Редакторка газетРедагувати

Після невдачі із експериментом в Нашобі в кінці 1820-их, Френсіс Райт повернулась до Нью-Гармоні в Індіані, де вона стала співредакторкою газети «The New Harmony and Nashoba Gazette or Free Inquirer» разом із Робертом Дейл Оуеном. В 1829 році Райт і Оуен переїхали до Нью-Йорка разом із своєю газетою, де перейменували її на «Free Enquirer». Райт також була редакторкою газети «The Sentinel» ("Вартовий"), яку пізніше перейменували на «New York Sentinel and Working Man's Advocate» ("Нью-Йоркський вартовий і адвокат робочого класу").

Політична і соціальна активісткаРедагувати

 
Ворожа карикатура на Райт за те, що вона наважилась прочитати серію лекцій у 1829 році, в той час, коли багато хто вважав, що публічні виступи не є відповідним заняттям для жінок.

Починаючи з кінця 1820-их і початку 1830-их, Френсіс Райт публічно висловлювалась за скасування рабства та проводила лекції на підтримку права голосу для жінок. Вона також відстоювала реформи законів про одруження та про власність. Під час її проживання в Нью-Йорку вона купила будівлю, яка раніше була церквою, і перетворила її на "Залу науки" щоб використовувати її як лекційну залу.[42] З 1833 до 1836 її лекції про рабство та инші соціальні інститути приваблювали велику і захоплену аудиторію чоловіків і жінок зі сходу США та середнього заходу, через що почали утворюватись так звані "Товариства Фанні Райт". Хоч її лекційні тури охоплювали великі міста США, публікація книжки-зібрання її промов «Course of Popular Lectures» ("Курс публічних лекцій") була зустрінута із критикою.

Духовенство і преса критично ставились до поглядів Райт на релігію і соціальні реформи. Газета «New York American», наприклад, називала Френсіс Райт "жінкою-монстром" за її непопулярні погляди, але це її не демотивувало.[43] Коли філософія Райт стала ще більш радикальною, вона покинула Демократичну партію і приєдналась до Партії робочого класу, заснованої в Нью-Йорку в 1829 році.[44] Райт також була активісткою в Американському русі за охорону здоров'я і в 1830-их відстоювала право жінок працювати в сфері медицини.

Особисте життяРедагувати

Френсіс Райт одружилась із французьким лікарем Гійомом Д'Арусмонтом в Парижі 22 липня 1831. Френсіс вперше зустріла його в Нью-Гармоні в Індіані, де він був учителем. Д'Арусмонт також супроводжував її на Гаїті в 1830 році, допомагаючи їй як бізнес-менеджер.[45] У Френсіс Райт і Гійома Д'Арусмонта 14 квітня 1832 народилась дочка, яку назвали Френсіс-Сільва.

Пізні рокиРедагувати

Френсіс Райт разом із чоловіком і дочкою повернулись до США в 1835 році, після чого ще декілька разів з'їздили до Європи і назад. Френсіс Райт урешті-решт оселилась в Цинциннаті, штат Огайо, де вона купила будинок в 1844 році і спробувала відновити свою кар'єру лекторки. Райт продовжувала робити лекційні тури, але її погляди на соціальні реформи не завжди добре сприймались.[46] Вона опублікувала свою останню книгу «England, the Civilizer» ("Англія, цивілізатор") в 1848 році.

Френсіс Райт розлучилась із Д'Арусмонтом в 1850 році. Вона боролась у довгій правовій битві за право залишитись із дочкою та за можливість повернути собі власні статки. Правові процедури на момент смерті Райт ще не були завершені.[47] Вона провела свої останні роки спокійно, на пенсії, живучи в Цинциннаті, окремо від своєї дочки.[48]

Смерть і спадщинаРедагувати

Френсіс Райт померла 13 грудня 1852 в Цинциннаті від ускладнень пов'язаних із зламаним стегном, яке вона зламала послизнувшись на льоду біля свого дому. Її було поховано на кладовищі Спрінґ-Ґроув в Цинциннаті.[49] Її дочка, Френсіс-Сільва Д'Арусмонт, успадкувала більшість її статків і майна.

Френсіс Райт, одна з перших захисниць прав жінок і соціальних реформаторів, була першою жінкою яка проводила публічні лекції для чоловіків і жінок на тему політичної соціальної реформи у США. Її погляди на рабство, теологію і права жінок вважались радикальними в той час і наражались на гостру критику від преси та духовенства.[50]

Посмертне визнанняРедагувати

 
Основа Меморіалу реформаторів на кладовищі Кенсал-Ґрін в Лондоні, де є ім'я Френсіс Райт.
  • Ім'я Френсіс Райт міститься у списку викарбуваному на Меморіалі реформаторів на кладовищі Кенсал-Ґрін в Лондоні.
  • Пам'ятна дошка була встановлена на стіні будинку в Данді де народилась Френсіс Райт.[51]
  • Френсіс Райт була включена до Національної зали слави жінок в 1994 році.[52]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. https://www.findagrave.com/memorial/23549227/frances-wright
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. https://booksfromscotland.com/2018/11/the-women-who-shaped-scotlands-history/
  6. Cullen-DuPont, Kathryn (1996). Encyclopedia of Women's History in America. New York, New York: Facts on File. с. 236. ISBN 0816026254. 
  7. Elliott, Helen (June 1, 1939). Frances Wright's Experiment with Negro Emancipation. Indiana Magazine of History (Bloomington: Indiana University) 35 (2): 141–42. Процитовано May 1, 2019. 
  8. James, Edward T., Janet Wilson James, and Paul S. Boyer, eds. (1971). Notable American Women 1607–1950: A Biographical Dictionary 3. Cambridge, Massachusetts: Belknap Press. с. 675. ISBN 0-67462-731-8. 
  9. Lee, Elizabeth (January 1894). Frances Wright: The First Woman Lecturer. The Gentleman's Magazine (London, England: Chatto and Windus) 276: 518. Процитовано May 2, 2019. 
  10. Bowman, Rebecca (October 1996). Frances Wright. Thomas Jefferson Encyclopedia. Monticello.org. Процитовано May 1, 2019. 
  11. Keating, John M. (1888). History of the City of Memphis Tennessee. Syracuse, New York: D. Mason and Company. с. 129–30. 
  12. Gilbert, Amos (1855). Memoir of Frances Wright, The Pioneer Woman in the Cause of Human Rights. Cincinnati, Ohio: Longley Brothers. с. 35–36. 
  13. Elliott, Helen (June 1, 1939). Frances Wright's Experiment with Negro Emancipation. Indiana Magazine of History (Bloomington: Indiana University) 35 (2): 141–42. Процитовано May 1, 2019. 
  14. Sanders, Mike, ed. (2001). Women and Radicalism in the Nineteenth Century: Frances Wright II. New York, New York: Routledge. с. 3. ISBN 0415205271. 
  15. Bowman, Rebecca (October 1996). Frances Wright. Thomas Jefferson Encyclopedia. Monticello.org. Процитовано May 1, 2019. 
  16. Lee, p. 519.
  17. James, James, Boyer, eds., p. 676.
  18. Okker, Patricia (June 6, 2008). Our Sister Editors: Sarah J. Hale and the Tradition of Nineteenth-century American Women Editors (en). University of Georgia Press. с. 219–20. ISBN 9780820332499. 
  19. Elliott, pp. 143–44.
  20. Gaylor, Annie Laurie, ed. (1997). Women Without Superstition: "No Gods –No Masters": The Collected Writings of Women Freethinkers of the Nineteenth and Twentieth Centuries. Madison, Wisconsin: Freedom From Religion Foundation. с. 34. ISBN 1-877733-09-1. 
  21. Sanders, pp. 3–4.
  22. Elliott, pp. 145–47.
  23. Lansford, Tom; Woods, Thomas E. (2008). Exploring American History: From Colonial Times to 1877 (en). Marshall Cavendish. с. 1103–05. ISBN 9780761477587. 
  24. Keating, p. 124.
  25. Lansford, Tom; Woods, Thomas E. (2008). Exploring American History: From Colonial Times to 1877 (en). Marshall Cavendish. с. 1103–05. ISBN 9780761477587. 
  26. Schlereth, Eric R. (2007). Fits of Political Religion: Stalking Infidelity and the Politics of Moral Reform in Antebellum America. Early American Studies 5 (2): 288–323.  Also: Ginzberg, Lori D. (1994). 'The Hearts of Your Readers will Shudder': Fanny Wright, Infidelity, and American Freethought. American Quarterly 46 (2): 195–226. 
  27. Zinn, Howard (1980). A Peoples History of the United States. Harper and Row. с. 123. 
  28. Lott, Eric (1993). Love and Theft: Blackface Minstrelsy and the American Working Class. Oxford University Press. с. 129. 
  29. Elliott, pp. 143–44.
  30. Elliott, pp. 147–49.
  31. The Editors of Encyclopædia Britannica. Frances Wright. Encyclopædia Britannica. Процитовано 31 July 2017. 
  32. James, James, Boyer, eds., p. 677.
  33. Wright later acquired additional land, expanding the property to about 2 000 acres (810 hectares). See: Woloch, Nancy (1984). Women and the American Experience. New York: Knopf. с. 151 and 154. ISBN 9780394535159. 
  34. Elliott, pp. 151–52.
  35. Woloch, p. 155.
  36. Bederman, Gail (2005). Revisiting Nashoba: Slavery, Utopia, and Frances Wright in America, 1818–1826. American Literary History 17 (3): 438–59.  See also: Frances Wright [1795-1852]. peace.maripo.com.  Also: Parks, E. W. (1932). Dreamer's Vision: Frances Wright at Nashoba (1825–1830). Tennessee Historical Magazine 2: 75–86.  Emerson, O. B. (1947). Frances Wright and her Nashoba Experiment. Tennessee Historical Quarterly 6 (4): 291–314.  Payne-Gaposchkin, Cecilia (1975). The Nashoba Plan for Removing the Evil of Slavery: Letters of Frances and Camilla Wright, 1820-1829. Harvard Library Bulletin 23: 221–51, 429–61 61. 
  37. а б Elliott, p. 154.
  38. Lee, p. 522.
  39. Wright, Frances (1828). Nashoba, Explanitory Notes, &c. Continued. New-Harmony Gazette (New Harmony, Indiana): 17. 
  40. Elliott, p. 157.
  41. Sampson, Sheree (2000). Reclaiming a Historic Landscape: Frances Wright's Nashoba Plantation in Germantown, Tennessee. Tennessee Historical Quarterly 59 (4): 290–303. 
  42. Gaylor, p. 37.
  43. Sanders, p. 5.
  44. Carlton, Frank T. (September 1907). The Workingmen's Party of New York City: 1829–1831. Political Science Quarterly 22 (3): 402. Процитовано May 1, 2019. 
  45. Woloch, p. 165.
  46. Gaylor, p. 38.
  47. James, James, Boyer, eds., p. 679.
  48. Woloch, p. 166.
  49. Frances "Fanny" Wright. Find A Grave. Процитовано October 26, 2013. 
  50. Buhle, Paul; Mari Jo Buhle; and Elizabeth Cady Stanton (1978). The Concise History of Woman Suffrage: Selections from the Classic Work of Stanton, Anthony, Gage, and Harper. Urbana: University of Illinois Press. с. 3 and 61. ISBN 9780252006913. 
  51. Frances Wright - Dundee Women's Trail. www.dundeewomenstrail.org.uk. 
  52. Fanny Wright. National Women's Hall of Fame. Процитовано May 1, 2019.