Вікіпедія

Фесун Микола Олексійович

Микола Фесун (1835—1909) — офіцер Російського імператорського флоту українсько-грецького шляхетського походження, учасник оборони Петропавловська, здійснив навколосвітню подорож на фрегаті «Аврора», контрадмірал, автор статей у журналі «Морська збірка».

Микола Фесун
Народилася 7 лютого 1835(1835-02-07)
Золотоніський повіт, Полтавська губернія
Померла 13 листопада 1909(1909-11-13) (74 роки)
Ніцці, Франція
Поховання Російський цвинтар Кокад (Cimetière Caucade)
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Діяльність офіцер Російського імператорського флоту
Відома завдяки учасник оборони Петропавловська
Alma mater Морський кадетський корпус
Військове звання контр-адмірал
Нагороди Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Життєпис ред.

Микола Фесун народився 7 лютого 1835 року (усі дати вказані за юліанським календарем) у Золотоніському повіті Полтавської губернії. Його батько — Олексій Фесун був військовим моряком, служив офіцером на Чорноморському флоті, брав участь у російсько-турецьких війнах[1]. Мати, Анастасія, уроджена Мілонас, походила з роду грецьких архонтів[2].

8 березня 1848 року Микола Фесун вступив до Морського кадетського корпусу. 11 серпня 1851 року став гардемарином, в 1852 році на фрегатах «Костянтин» і «Церера» крейсував у Балтійському морі. 13 серпня 1853 року зведений у мічмани. У 1853—1854 роках на фрегаті «Аврора» під командуванням капітан-лейтенанта Івана Ізільметьєва здійснив навколосвітню подорож із Кронштадта на Камчатку[3]. У ході плавання Фесун вів щоденник, який послужив основою для низки публікацій у журналі «Морський збірник»[2].

Участь у Петропавлівській обороні

 
Оборона Петропавловська
(Картина А. Боголюбова)

У серпні 1854 мічман Фесун, як і інші члени екіпажу фрегата «Аврора», брав участь у обороні Петропавловська від англо-французької ескадри під час Східної війни 1853—1856 років[3].

20 серпня призначений командувати стрілецькою партією з одним унтерофіцером та 30 матросами. Партія Фесуна була направлена до Червоного Яру на допомогу стрільцям 1-ї стрілецької берегової партії мічмана Д. Михайлова, що висадився на берег ворожого десанту. Ворог ретирувався, не чекаючи на зіткнення, а Фесун отримав новий наказ — доставити на катері порох на батарею № 2, яка в другій половині дня єдина на косі продовжувала бій, не підпускаючи ворожі фрегати до внутрішньої гавані[4].

24 серпня Фесун був направлений змінити тяжко пораненого командира батареї № 3 лейтенанта князя Олександра Максутова. На батареї, що постійно обстрілювалася, всі гармати були розбиті. Фесун забрав гарматну прислугу та порох із розбитою батареєю. У цей час англо-французький десант на 22 шлюпках наблизився до батареї № 7 і став висаджуватися на гребені Микільської сопки. З фрегата «Аврора» було надіслано стрілецьку партію, що складалася з одного унтерофіцера, горніста та 30 рядових осіб, командування над якою прийняв мічман Фесун. Матроси влучними рушничними пострілами змусили супротивника до відступу, і потім багнетами перекинули до гребних судів[4].

У своєму рапорті командиру фрегата «Аврора» капітан-лейтенанту Ізільметьєву мічман Фесун писав:

…протягом усього бою всі складові довіреної мені партії змагалися один перед одним у старанності, ревності та іншому виконанні свого обов'язку. Патрони, що стріляли, добували собі нові з рук ворога, поранені поверталися до справи, при чому деякі виявили подвиги мужності…[5]

24 серпня 1854 Фесун за відзнаку був зведений в лейтенанти і нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом[6][3].

Після закінчення Петропавлівської оборони Фесун продовжив службу на фрегаті «Аврора». Весною 1855 року, після зимівлі в Петропавловську, фрегат у складі флотилії контрадмірала В. Завойка попрямував до гирла Амура. 8 травня у затоці Де-Кастрі російські кораблі несподівано зустріли розвідувальний загін англо-французької ескадри. Відбувся «вогневий дотик», після чого фрегат «Аврора» таємним від супротивника фарватером увійшов до Амурського лиману[7]. Лейтенант Фесун був нагороджений орденом Святої Анни III ступеня, і в 1856—1857 роках на тому ж фрегаті перейшов на Балтику[3].

У 1858—1859 роках проходив службу на лінійному кораблі «Ретвізіан» у Середземному морі. У грудні 1859, під час найсильнішого шторму, у гавані Палермо зірвало з якорів одне австрійське судно і почало розбивати в бурунах на банці. Команду судна врятував лейтенант Фесун, який командував катером, надісланим з «Ретвізана»[8]. За порятунок потопаючих був нагороджений золотою медаллю на володимирській стрічці «За порятунок загиблих» та отримав австрійський орден Залізної Корони III ступеня[3].

Після повернення з практичного плавання в Середземне море, лейтенант Фесун в 1861—1862 здійснив перехід на гвинтовому канонерському човні «Морж» з Кронштадта через Магелланову протоку в Тихий океан. В 1863 році була опублікована брошура Миколи Фесуна «З записок про навколосвітню подорож на човні „Морж“» і докладний опис Магелланової протоки, складений ним під час переходу[9][10].

 
Броненосний човен «Ураган»)

В 1863 Фесун був нагороджений орденом Святого Станіслава II ступеня і проведений в капітан-лейтенанти з призначенням для особливих доручень при управлінні Морським міністерством. Зокрема, він відповідав за постачання і озброєння баштових броненосних човнів, що будувалися. У 1864—1867 командував одновежовим броненосним човном «Ураган», плавав між Петербургом та Кронштадтом та у фінляндських водах. В 1865 був нагороджений орденом Святого Станіслава II ступеня з імператорською короною[3].

10 січня 1870 року Фесун був звільнений для служби на комерційних судах в Російському товаристві пароплавства і торгівлі, але продовжував просуватися у званнях по Морському відомству: 1 січня 1871 року проведений в капітани 2 рангу, в 1875-му — в капітани 1 рангу. 19 березня 1884 року проведений в контрадмірали зі звільненням від служби[3].

Микола Фесун після звільнення зі служби проживав разом із дружиною в Ніцці (Франція), де й помер 13 листопада 1909 року, похований на православному Миколаївському цвинтарі (Cimetière Caucade)[11].

Родина ред.

Микола Фесун був одружений з Параскевою Завойко (1842—1916), донькою контрадмірала Василя Завойка, шлюб залишився бездітним. Після смерті чоловіка Параскева повернулася в Україну. В 1914 вона вважалася землевласницею Балтського повіту Подільської губернії[12].

Нагороди ред.

За час служби контрадмірал — Микола Фесун був нагороджений наступними нагородами[3] :

Публікації ред.

Статті Миколи Фесуна неодноразово були опубліковані в журналі «Морська збірка»:

  • Фесун Н. А. Каллао та Ліма. (З записок мічмана Фесуна 1-го, що служив на фрегаті «Аврора» 1854 року) // Морський збірник. 1855. Т. XVII. № 7, липень. Відділ навчально-літературний. С. 91-118.
  • Фесун Н. А. З записок офіцера, що служив на фрегаті «Аврора» / / Морський збірник. 1861. № 2. С. 278—283.
  • Фесун Н. А. Відповідь на зауваження р. Невельського / / Морський збірник, 1861. № 2. С. 164—170.
  • Фесун Н. А. Зауваження французьких офіцерів про корабель «Ретвізан» / / Морський збірник. 1895. № 5. Ч. неофіц. С. 143—170.
  • Фесун Н. А. З записок про кругосвітнє плавання на човні «Морж»// Додаток до № 4 «Морського збірника», 1863, СПб.: Друкарня Морського міністерства, 1863. З. 26.
  • Фесун Н. А. Сучасне значення броненосного флоту // Морський збірник. 1864. № 4. Ч. неофіц. С. 263—324.

Примітки ред.

  1. ↑ Веселаго, 1894, с. 369—370.
  2. ↑ а б Калмыков, 2017, с. 148.
  3. ↑ а б в г д е ж и Веселаго, 1900, с. 157–158.
  4. ↑ а б Необхідно надати параметр назва архіву= у шаблоні {{Архівні матеріали}}.. Ф. 283.
  5. ↑ Необхідно надати параметр назва архіву= у шаблоні {{Архівні матеріали}}.. Ф. 283.
  6. ↑ Высочайшие награды // Морской сборник. — 1854. — Т. XIII, № 12 (12). — С. LXXXIX. Архівовано з джерела 26 січня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  7. ↑ Калмыков, 2017, с. 149.
  8. ↑ Калмыков, 2017, с. 150.
  9. ↑ Бочаров, 2013, с. 84.
  10. ↑ Калмыков, 2017, с. 152.
  11. ↑ Калмыков, 2017, с. 153.
  12. ↑ Калмыков, 2017, с. 154.

Література ред.

  • Веселаго Ф. Ф. Общий морской список. — СПб. : Типография Морского Министерства в Главном Адмиралтействе, 1894. — Т. VIII. — С. 369–370.
  • Веселаго Ф. Ф. [1] — Санкт-Петербург : Типография Морского Министерства в Главном Адмиралтействе, 1900. — Т. XII. — С. 157–158. Архівовано з джерела 13 грудня 2021
  • Бочаров А. А. Матросы русского флота в дальних плаваниях во второй половине XIX — начале XX веков // Елагинские чтения : сборник. — СПб. : ООО «ИТД «Остров», 2013. — Вип. 6 (23 квітня). — С. 75—86.
  • Калмыков П. Л. Николай Фесун – герой и живописатель Петропавловской обороны // «Камчатка: события, люди»: материалы XXXIV Крашенинниковских чтений. — Петропавловск-Камчатский : Министерство культуры Камчатского края, Камч. краевая науч. б-ка им. С. П. Крашенинникова, 2017. — С. 147—155. — ISBN 978–5–88736–037–9..
  • Nikolay Alexeevich Fesoun на сайті Find a Grave (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фесун_Микола_Олексійович&oldid=41815486