Відкрити головне меню

Євге́н Па́влович Фе́доров (26 червня 1909(19090626), Іркутськ — 8 листопада 1986) — радянський астроном, дійсний член АН УРСР1969).

Федоров Євген Павлович
Народився 26 червня 1909(1909-06-26)
Іркутськ, Російська імперія
Помер 8 листопада 1986(1986-11-08) (77 років)
Київ, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність астроном
Галузь астрономія
Alma mater Іркутський університет
Відомі учні Джунь Йосип Володимирович
Заклад Головна астрономічна обсерваторія НАН України
Членство НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги перед Польщею»

Наукова кар'єраРедагувати

Родився в Іркутську. У 1937 закінчив Іркутський університет.

У 1939—1941 працював асистентом, старшим викладачем, директором обсерваторії Іркутського університету. У 1941—1944 — учасник другої світової війни. У 1944—1947 — аспірант Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, в 1947—1959 — науковий співробітник, вчений секретар Полтавській гравіметричній обсерваторії АН УРСР.

З 1959 працює в Головної Обсерваторії АН УРСР (до 1973 — директор, до 1979 — завідувач відділом фундаментальної астрометрії, з 1979 — консультант).

Основні наукові роботи присвячені астрометрії, теоретичним і практичним питанням обертання Землі, його зв'язків з різними геофізичними процесами, а також питань побудови координатних систем в астрономії і геодинаміці.

Популярність принесла Федорову його робота з роздільного визначення коефіцієнтів головних членів нутації в схильності і довготі з астрономічних спостережень за змінністю широт і порівнянні цих коефіцієнтів зі значеннями, які ґрунтувалися на розробленій ним теорії обертання Землі як пружного тіла. Зробив деякі висновки про взаємодію ядра і оболонки Землі. Результати цих досліджень опубліковані в його книзі «Нутації і вимушений рух полюсів Землі за даними широтних спостережень» (1958, англ. пер. 1960).

У 1951 запропонував нову програму широтних спостережень, призначену для вивчення як періодичних, так і повільних рухів полюсів Землі; програма широко використовувалася в СРСР і за кордоном.

Одним з перших впровадив в практику аналізу астрономічних спостережень нові статистичні методи, засновані на теорії випадкових функцій. Засновник київської школи вивчення обертання Землі.

У 1972 спільно зі своїми учнями опублікував книгу «Рух полюсів Землі з 1890 по 1969 р.», в якій наведено відомості про всі широтні спостереження в обсерваторіях світу і координати полюсів за останні 80 років в системі середнього полюса епохи спостережень.

Розробив метод побудови такої координатної системи в астрометрії, яка не залежить від параметрів руху Землі по орбіті і навколо осі і ґрунтується на вимірюваннях кутових відстаней між небесними об'єктами; запропонував загальніший підхід до проблеми орієнтації координатних систем у космічному просторі.

Відповідальний редактор (1965—1975) міжвідомчого збірника «Астрометрія і астрофізика», що видавався Головною астрономічною обсерваторією АН УРСР. Займався питаннями реорганізації Міжнародної служби руху полюсів на основі нових прогресивніших ідей. Своєю діяльністю сприяв розвитку і зміцненню зв'язків між вченими різних країн.

Президент Комісії N 19 «Вивчення змінності широт» Міжнародного астрономічного союзу (1955—1961), голова Комісії з вивчення обертання Землі Астрономічної ради АН СРСР (1962—1966).

Лауреат Державної премії УРСР (1983). За активну участь у підготовці всесвітнього святкування 500-річного ювілею Миколая Коперника і внесок в астрономічну науку нагороджений золотим знаком ордена «За заслуги» ПНР (1973).

На честь вченого названо астероїд 7628 Євгенійфедоров.

ЛітератураРедагувати