Відкрити головне меню

У́личне — село Дрогобицького району Львівської області, адміністративний центр Уличненської сільської ради.

село Уличне
Ulychne gerb.png Ulychne prapor.png
Герб Уличного Прапор Уличного
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Дрогобицький район
Рада/громада Уличненська сільська рада
Код КОАТУУ 4621288201
Основні дані
Засноване 1443 рік
Населення 3856
Площа 37.149 км²
Густота населення 103.8 осіб/км²
Поштовий індекс 82177[1]
Телефонний код +380 3244
Географічні дані
Географічні координати 49°13′55″ пн. ш. 23°38′12″ сх. д. / 49.23194° пн. ш. 23.63667° сх. д. / 49.23194; 23.63667Координати: 49°13′55″ пн. ш. 23°38′12″ сх. д. / 49.23194° пн. ш. 23.63667° сх. д. / 49.23194; 23.63667
Водойми річка Уличанка, потік Яцків
Місцева влада
Адреса ради 82177

Львівська обл. Дрогобицький р-н с. Уличне вул. Центральна, 76 тел. +38 (032) 449-70-41

Електронна адреса ulychne-silrada@ukr.net

Сільський голова Стефанків Святослав Миколайович

Веб-сторінка http://ulychne.in.ua/
Карта
Уличне. Карта розташування: Україна
Уличне
Уличне
Уличне. Карта розташування: Львівська область
Уличне
Уличне
Мапа

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

Село розташоване на південній частині Дрогобицького району, за 22 кілометри від міста Дрогобича. Абсолютна висота над рівнем моря становить 300—400 м. Територія села знаходиться в зоні мішаних лісів. У селі потік Яцків впадає у річку Уличанку. В західній околиці села наявне велике озеро — Уличанка. Населення села складає 4500 осіб.

ІсторіяРедагувати

Походження назви селаРедагувати

Плем'я уличів, що оселилося на берегах річки Дністра-Колодниці, вочевидь, і дало назву селу.

ХуториРедагувати

Село складаєьться з таких хуторів: Нетеча, Гора, Кінець, Ярець, Бобівці, Гассендорф, Кривий, Гірнянська Дорога, Горбок, Яцьків, Кути, Городище, Метещі, Болоні, Лани, Капусний, Вишка, Закичірка, Бистра, Промисел, Зруб, Головчина, Діброва, Мельницька Гора, Млинівка, Касарнiки.

Важливі подіїРедагувати

Перша офіційна документальна згадка, датована 1443 роком.

Під час національно-визвольної війни гетьмана Б. Хмельницького, зокрема його західного військового походу у Галичину в 1648 р., спільні татарсько-козацькі війська здійснили спустошливий напад на с. Уличне. Було пограбовано господарства чотирьох загородників та шістьох коморників, які займали за розміром один лан поля. Також було знищено корчму, яка знаходилася в оренді місцевих євреїв. Проте без пошкоджень залишилися млин, церква із попівством та більшість селянських господарств, які обіймали землеволодіння у розмірі 5 (?) ланів.

Село пам'ятає події Першої світової війни (1914—1918 рр.). В 1915 році бій проходив на Лютичині (окраїна села). Бій тривав два тижні, залишивши великі братські могили. Тоді згорів млин на Мельницькій горі, згоріла хата старої Щупачки в Кривім, у якій було восьмеро дітей.

У 30-ті роки різко зросла національна свідомість наших односельчан, які виношували ідеї державності. Уже в 1931 р. діяли тоариства «Добробут», «Сокіл». На Яцькові діяла стара читальна. На Горі, навпроти церкви, діяла друга читальня, осередок «Просвіта». З 1934 року під керівництвом Б. Кульчицького просвітницьку роботу проводило товариство «Рідна школа».

1 серпня 1934 р. було створено гміну Стебник в Дрогобицькому повіті. До неї увійшли сільські громади: Стебника, Доброгостова, Гассендорфа (Gassendorf), Колпця, Орова, Сільця, Станилі та Уличного[2].

В період Другої світової війни (1939—1945 рр.) уличнянці беруть активну участь в партизанському русі, який був розташований в лісах поблизу села Уличного. В селі на той час діє ВО УПА «Маківка». З приходом більшовиків під час репресій багато партизанів, а також безневинних людей загинули.

В радянські часи у селі діяли колгосп «Карпати» (1250 га орної землі), школа, бібліотека, клуб, дільнична лікарня і нафтопровід.

1992 року в селі встановлено пам'ятник Шевченкові. Скульптор Ярослав Скакун.[3]

ШколаРедагувати

Згадки про школу в селі Уличне збереглися з другої половини ХІХ століття.

Після І світової війни до 1939 року в селі існувала загальна народна школа ІІ ступеня. Директор — Дмитро Беч.

У 1939 році в селі відкрили семирічну школу, де навчалось понад 450 дітей. 1949 року школа стала середньою. Було збудоване ще одне приміщення на вісім класних кімнат.

1976 рік — Уличне отримало нове приміщення для школи на 560 учнів. В цій школі зараз навчаються 510 учнів, працює 57 вчителів. Директор — Савчин Ярослав Васильович

ЦеркваРедагувати

Найдавніші відомості про церкву Св. Параскевії, відомі з 1515 року. Перша дерев'яна церква згоріла у 1831 році. У 1848 році на її місці звели нову, яка також згоріла від блискавки 14 червня 1891 року[4].

В 1904 році архітектор Василь Нагірний розробив проект нової мурованої церкви, будівництво якої завершили в 1910 році стараннями о. Олекси Гоцького. Церкву збудували на горі. Це був кінець села, який тепер став центром. В 1933 році прикрашена та вивінувана парохом Данилом Бодревичем. В 1936 році освячена епископом Йосафатом Коциловським.

З 1990 року церква оздоблювалась ззовні та продовжує оздоблюватись всередині, завдяки старанням о. Євгена Кохана.

СимволікаРедагувати

31.03.2016 р. рішенням Уличненської сільської ради було затверджено герб та прапор с. Уличне, який був розроблений геральдичним товариством м. Львова (автор — А. Гречило)

ГербРедагувати

Щит розтятий, у 1-у червоному полі два золоті млинські колеса, у 2-у чорному — три срібні бочки з золотими обручами, одна над одною.

Млинські колеса вказують на існування в Уличному кількох водяних млинів та поширений мельницький промисел. Три срібні бочки символізують солеварні промисли, які сприяли розвитку Уличного. Червоно-чорні кольори підкреслюють активну участь уличан у визвольній боротьбі за волю України.

ПрапорРедагувати

Квадратне полотнище, яке складається з двох рівновеликих вертикальних смуг, на червоній від древка — два жовті млинські колеса, на чорній з вільного краю — три білі бочки з жовтими обручами, одна над одною.

ПерсоналіїРедагувати

Народилися:

Поховані:

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.

ПосиланняРедагувати