Відкрити головне меню

Українсько-угорські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Угорщиною у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо. Історичні відносини Угорщини і України починаються у IX ст.

Українсько-угорські відносини
Угорщина і Україна
Угорщина
Угорщина
Україна
Україна

Зміст

Історія відносинРедагувати

Прихід угорцівРедагувати

Під час своєї мандрівки до теперішньої батьківщини мадярська орда[1], згідно з «Повістю времінних літ», увійшла в IX ст. в контакт з східнослов'янськими племенами; частина угорців стояла табором біля Києва, звідси назва Угорське урочище. На теренах нинішньої Угорщини кочові угорці застали серед іншого і слов'янське населення, а в північно-західній Панонії Великоморавську державу, котру перемогли у 906 році. Північно-східна частина Угорщини, рідко заселена слов'янською людністю (теперішнє Закарпаття), наприкінці 9 ст. на початку XI ст. була в сфері впливу Русі, але після смерті Володимира Великого угорський король Стефан І (1000—1038) закріпив своє володіння по Карпати.

Угорщина і Київська РусьРедагувати

Взаємини Угорщини з Києвом у 11 — 13 вв. були назагал дружні, чому сприяли, крім торг. зв'язків, ще й династичні посвоячення Арпадовичів з Рюриковичами: дочка Володимира, Предслава, була дружиною короля Володислава Лисого. Сини Володислава перебували у Києві, звідки один з них, Андрій І, одружений з дочкою Ярослава Мудрого Анастасією-Аґмундою, був запрошений на угор. престол. За його і його сина Соломона (1063—1074) володіння зросли укр. впливи при королівському дворі й у культ.-рел. житті У. (зокрема в поширенні сх. обряду). Дочка Володимира Мономаха Євфимія була дружиною короля Коломана І, завойовника Хорватії і Далмації, який втручався також у міжусобиці укр. князів. Їх син Борис перебував у Києві і був кандидатом на угор. престол, але переміг Ґейза II, що одружився з Єфросинією, дочкою київ. кн. Мстислава.

Галицька гілка укр. кн. також підтримувала дружні взаємини з У. або й боролася проти поширення угор. впливів на зах.-укр. князівства. Володимирко Володаревич боровся з угорцями, а Ярослав Осмомисл уклав союз з У. За Володимира II Ярославича угор. король Бела III (1172—1196) захопив 1188 Галич і проголосив себе королем Галичини. У боротьбі з укр. князями Бела мусів врешті поступитися. Роман Мстиславич у своїх заходах об'єднати Гал. і Волинське князівства спирався на союз з королем Андрієм II (1205—1235). Дружина Романа, Ганна, намагаючися зберегти князівство для синів, піддалася під протекторат Андрія, який увів угор. залогу до Галича й, оголосивши себе «королем Галичини і Володимерії», малолітнього Данила Романовича тримав у своєму дворі, а гал. престол хотів здобути для своїх синів. Один з них, Коломан II, був коронований гал. королем (1215—1221) на основі поль.-угор. угоди в Спишу 1214, але його й угор. залогу вигнав з Галича Мстислав Удатний.

Перша пол. 13 ст. була виповнена дальшою боротьбою за гал. престол. Угор. королі у цій боротьбі (Андрій II, Бела IV, 1235—1270) то підтримували Романовичів, то протеґували ін. князів чи діяли у згоді з поль. володарями, а також висували власні претенсії, при чому довгий час користувалися підтримкою гал. бояр. Навіть коли гал. престол остаточно посів Данило після перемоги над угорцями (б. Ярослава 1245) і з цим погодився Бела IV (його дочка була одружена з ін. претендентом на Галич, Ростиславом Михайловичем), угор. король ще користувався титулом «короля Галичини і Володимерії». 1247 Бела IV віддав дочку Констанцію за Данилового сина Лева І, який згодом поширив свої впливи на Закарпаття (Мукачівська домінія; це посідання збереглося майже на півст.), а його внуки Андрій і Лев були навіть кандидатами однієї шляхетської партії на угор. престол проти Карла Роберта, але без успіху. Король Людовик В. з династії Анжу (1342 — 82) відновив претенсії і боротьбу за Гал.-Волинську державу з поль. королем і 1370 одержав Галичину, Холмщину і Крем'янеччину, тепер уже також як король Польщі, правлячи ними спершу через Володислава Опольського, а потім через своїх намісників з угор. воєвод. У 1387 остаточно ці землі перебрала Польща.

Понад столітнє змагання У. і частково володіння Галичиною та суміжними укр. землями дало у 18 ст., за розподілу Польщі 1772, правний аргумент Австрії домагатися Галичини. Австр. імператори тоді успадкували- титул угор. королів «rex Galiciae et Lodomeriae».

Ці події визначали й екон. та культ. взаємини між Україною і У. В У. бували укр. купці, а на Русь ввозилися з У. коштовні металеві вироби й коні. Зах. культ. впливи на Русь ішли також частково через У.

14-17 ст.Редагувати

Після упадку укр. держави в кін. 14 ст. й у висліді пізнішого поділу У. на довший час припиняються укр.-угор. зв'язки. Щойно в 17 ст. відновлюються взаємини між укр. козацтвом, згодом Коз. державою та автономною угор. державою на частині кол. Корони св. Стефана, Семигородом. Під впливом і контролем останнього опинилися переважно укр. землі Закарпаття, населення якого брало участь у низці угор. повстань та семигородсько-австр. воєн. У дальшому укр.угор. зв'язки визначало безпосереднє чи посереднє (за австр. абсолютизму) панування У. над укр. Закарпаттям, де культ., рел. і госп. впливи набрали форм тиску У. на укр. населення і його асиміляції.

18-19 ст.Редагувати

Поза Закарпаттям у 18 — 19 вв. укр.-угор. зв'язки були мінімальні. Угор. нац. рух, бувши протиавстр., а водночас і ворожий до нац. меншостей (у тому ч. й до закарп. українців), не викликав прихильности серед українців, і сам не мав симпатій до укр. змагань. Натомість зросла солідарність і співпраця між угор. і поль. рухами, зокрема в 1848 — 49, коли українці — одні примусово в рос. армії І. Паскевича, ін. напівдобровільно в Нац. Ґвардії — опинилися в протирев. таборі. Так само не мали користи українці з австро-угор. порозуміння 1867 й утворення двоєдиної монархії. Шовіністична політика Угорщини на Закарпатті та поль.-угор. дружба ще більше наставляли українців до підтримки Відня, а декого — до орієнтації на Москву.

20 ст.Редагувати

Двічі у 20 ст. під час світових воєн перебували угор. армії на укр. землях у війні з Росією чи СРСР і важкими репресіями залишили після себе погану пам'ять серед населення. За першої світової війни деяку укр. пропаганду в У. вів Союз Визволення України й кілька угор. діячів підтримували ідею незалежної України, очевидно, без Закарпаття; у Будапешті видавався ж. «Ukrajna» (ред. Г. Стрипський). У 1919 — 20 в Будапешті перебували укр. дипломатичні місії: УНР (гол. М. Ґалаґан) і ЗУНР (гол. Я. Біберович). Уряд ЗУНР торгував з респ. урядом У., гол. експортував нафту, у закарп. справах формально робив враження нейтрального, але фактично підтримував рух за приєднання до України.

За ком. режиму в У. (березень — серпень 1919) для укр. полонених й інтернованих видавалася газ. «Червона Україна». Сов. Росія і сов. український уряд намагалися прийти з допомогою урядові Б. Куна, але цій акції перешкодили армія УНР й УГА, а також протибольш. повстання отамана М. Григорієва. Після придушення ком. режиму в У. деякі угор. комуністи перебували на еміграції в УРСР.

Попри антибольш. наставлення Угорщини між двома світовими війнами, тут, мабуть, через традиційні упередження, перебувало дуже мале ч. укр. політ. емігрантів. Натомість після 1919 в У. залишилися зугорщені або проугорськи наставлені закарп. інтеліґенти, які спершу навіть мали свою політ. організацію з метою античехо-словацької ірриденти. З-поміж закарп. учених діяли тут між двома світовими війнами історик А. Годинка, славісти О. Бонкало і Г. Стрипський.

У 1939 році Угорщина вела війну проти Карпатської України, яка скінчилася окупацією держави.

У другій половині ХХ століття українські та угорські політичні організації входили до Антибільшовицького блоку народів. Генерал Ф. Фаркаш очолював Раду АБН; угор. публіцисти містили ст. в укр. пресі.

Взаємини між Угорщиною й УРСРРедагувати

26.6.1941 У. оголосила війну СРСР на боці Німеччини і вислала свою армію через Карпати на сов. фронт. Короткий час у півд.-сх. Галичині була угор. окупаційна адміністрація. Гол. угор. сили (2 армія) були розгромлені у 1943 б. Воронежа. Відступаючи у квітні 1944 через контрольовану УПА територію в Карпатах, угор. командування уклало з укр. повстанцями угоду про нейтральність і допомогу.

У 1944 — 45 У. захопили сов. війська З і 4 укр. фронтів і було укладене перемир'я з СРСР. Нові сов.-угор. взаємини випливали з воєнної поразки Угорщини та її становища під контролем сов. окупаційної влади. Зокрема вона відступила Закарпаття (Підкарп. Русь) на користь УРСР, що визнав міжнар. Паризький мировий договір 10. 2. 1947. Згідно з цим договором, У. виплатила 200 млн долярів відшкодувань СРСР. На підставі сов.-угор. угод 1945 і 1948 угор. екон. життя було тісно пов'язане з сов. економікою і ринком, а вступ У. до Padw Екон. Взаємодопомоги 1949 остаточно закріпив цей стан.

У 1960-их pp. 25 % угор. продукції йшло до СРСР. УРСР одержувала паровози, обладнання зв'язку, лікарське приладдя, текстиль, взуття, племінну худобу і харч. продукти. УРСР експортувала до У. вугілля, кокс, електроенергію, дерево. Майже 100 % сов. експорту вугілля, коксу і зал. руди до У. вивозилося з України, 81 % електроенергії, 80 % манґану, 58 % прокату чорних металів. Крім того, УРСР вивозить до У. с.-г. машини й заводське обладнання. Електроенергія до У. йде через систему «Мир» (підстанція в Мукачеві), нафта — нафтопроводом «Дружба» (угор. траса відкрита 1962), природний газ — газопроводом «Братство». Основний товарообмін між У. і СРСР відбувається через заліз. станцію в Чопі на угор.-укр.-чехо-словацькому кордоні. Частина достав перевозиться також Дунаєм.

Культурні угорсько-українські зв'язкиРедагувати

До помітних подій цих зв'язків належить перебування в сер. 18 ст. Г. Сковороди, а в 1837 поява в Будині «Русалки Дністрової» М. Шашкевича. Літ. зв'язки у 19 — 20 вв. були мінімальні й існували гол. завдяки закарп. діячам (Ю. Жаткович, Г. Стрипський), що перекладали на угор. мову деякі твори укр. письм.; вже перед першою світовою війною почалися укр. переклади угор. авторів (твори Ш. Петефі, Я. Араня, К. Міксата, М. Йокая й ін.). Між першими перекладачами з угор. були П. Грабовський та М. Черемшина. В УРСР по 1920 появлялися твори ком. письм.: Мате Залки, Е. Мадараса, Б. Іллеша (повісті з закарп. життя «Тиса палає», «Карп. рапсодія»). Перекладали в УРСР В. Сосюра і Л. Первомайський, який також написав цикл поезій «Угор. рапсодія» (1936). Поза тим існували інтенсивні культ. угор.-укр. закарп. зв'язки, гол. в 1939—1944.

Щойно після 1945 почалися тісніші заг.укр. зв'язки з У. У Будапешті відкрито кафедру української мови, почалася систематичніша наук. співпраця. Київ. Університет встановив зв'язки з Дебреценським, а Ужгородський з Сеґедським Університетом і Ньїредьгазьким Пед. Інститутом. Є наук. обмін і співпраця між інститутами АН УРСР та відповідними угор. установами. Д. Радо належить до найкращих україністів У., який є також перекладачем з укр. літератури, а укр. проблематику досліджує історик Й. Перейні. Твори укр. письм. перекладали: Ш.Вереш (двотомник Т.Шевченка), А. Гідаш (вибрані твори М. Коцюбинського), Є. Ґріґаші («Вершники» Ю. Яновського), Ж. Раб (трилогія М. Стельмаха). Ш. Каріґ (І. Франка, О. Довженка) й ін. Низку перекладів з угор. літератури здійснили закарп. письм.: Ю. Шкробинець (антологія «Угор. арфа», 1970), М. І. Томчаній (роман Кальмана Міксата «Дивний шлюб»), С. Панько, І. Чендей, й ін., а також Л. Первомайський і М. Лукаш («Трагедія людини» І. Мадача). М. І. Томчаній у своєму романі «Тихе містечко» описує життя людей Угорщини в період 2-ої світової війни. У 1972 ж. «Alföld» (Дебрецен) присвятив 2 випуски укр. літературі, зокрема новітній. З угорської багато перекладає закарпатський поет Петро Лизанець, упорядник першої збірки угорських народних балад та першої антології угорської літ-ри Закарпаття (нині пише русинською мовою).

У 1950 — 60-их pp. пожвавилися мист. і театральні зв'язки. Укр. театри, муз. і танцювальні ансамблі УРСР, солісти опер побували в У., а угорські театри гастролювали в УРСР. У 1960 в Будапешті відбувся Тиждень української культури, а в 1965 — Дні української культури в Угор. Нар. Респ.; у 1959 і 1965 відбулися Дні угорської культури в Україні. Деяке ч. угор. студентів вчиться у вузах України (1968 — 240 осіб), але значно менше українців в угор. університетах. Окремої уваги надається співпраці між деякими обл.: Закарп. — Соболч-Сатмарська, Львівська — Баранья, між районами, містами, заводами тощо.

Відбувається обмін мист. виставками. В Ужгородській картинній ґалерії є чимало угор. творів, серед ін. і найбільшого угор. мистця, уродженця Закарпаття, М. Мункачі-Ліби, Ш. Голлоші (його учнем був Ю. Нарбут). У деяких творах композитора Ф. Ліста використані мотиви українських народних пісень, зокрема в симфонічній поемі «Мазепа»; Б. Барток збирав й опрацьовував укр. нар. мелодії.

Сучасні відносиниРедагувати

29 травня 2015 року оператори газотранспортних систем України та Угорщини підписали договір про інтерконнектори, який передбачає обмін даними про роботу транскордонних газопроводів, що повністю відповідає енергетичному законодавству ЄС.[2]

26 вересня 2017 року МЗС Угорщини заявило що у відповідь на Прийняття Києвом закону «Про освіту» Угорщина блокуватиме подальший рух України до ЄС. «Угорщина, перебуваючи в Європейському Союзі, блокуватиме і буде накладати вето на будь-які кроки, які могли б бути подальшим прогресом у процесі європейської інтеграції України у дусі програми Східного партнерства», — йдеться у заяві МЗС. Закон, який мається на увазі, передбачає, що діти, які підуть у школи з 1 вересня 2018 року, матимуть можливість навчатися рідною мовою тільки в початковій школі — перші чотири роки. З п'ятого класу всі предмети повинні викладатися українською мовою.[3]

На початку 2018-го були вчинені перші попередження, окремими джерелами трактовані як теракти, щодо недружньо налаштованих мадяр[4].

В серпні 2018 року в уряді Угорщини заснували посаду міністра, який буде відповідати за розвиток Закарпатської області України, що викликало хвилю обурення. В жовтні 2018 Угорщина змінила скандальну назву посади, урядового "уповноваженого по Закарпаттю" - у новій назві посади йдеться не про розвиток однієї області, а про співпрацю двох сусідніх прикордонних регіонів. [5]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати