Відкрити головне меню
Ймовірні маршрути угорської міграції через південноукраїнські степи. Ателькуза локалізована позначкою 4.

Ательку́за (угор. Etelköz, від грец. Aτελκoυζoυ) — історична область у Північному Причорномор'ї, в межиріччі Дніпра й Дністра, яка наприкінці IX — початку X століття була населена пращурами сучасних угорців — уграми, що мігрували з їх з прабатьківщини в Приураллі до Паннонії (сучасна Угорщина).

Географічна і часова локалізаціяРедагувати

Конкретне розташування Ателькузи в Причорномор'ї і час її існування є предметом дискусій в сучасній історіографії раннього середньовіччя. Однак, спираючись на праці середньовічних авторів[1], вчені локалізують Ателькузу на різних етапах її існування півднем сучасної України, Молдови і, можливо, північно-східною частиною Румунії.

 
Карта міграції угрів з Уралу в Паннонію через Ателькузу
Версії угорських дослідників щодо історичної локалізації Ателькузи[2]
Район Роки заселення
Арміній Вамбері (1895) між Волгою і Дніпром
Балінт Хоман (1908) між Дніпром і Дунаєм
Антал Барта (1968) між Дунаєм і Дніпром
820 н. е.
Дьордь Дьорффі (1996) дельта Дніпра
860 н. е.
Андраш Рона-Таш (1996) між Дунаєм і Дніпром
670 н. е.

За однією з версій, у 820-х роках стародавні угри прийшли у пониззя лівого берега Дніпра, яке до того було заселене внутрішніми булгарами. Пізніше, під натиском печенігів, вони мігрували на правий берег, в межиріччя Дніпра і Дунаю[3]. У 895 році печеніги, уклавши союз з болгарським царем Симеоном, вторглися і спустошили Ателькузу. Переконавшись, що їм вже не впоратися з печенігами, мадярська орда[4], пішла повз Київ на захід. Літописець так описував цю подію[5]:

« У лѣто 6406. Ідоша вугрі повз Киевь горою, еже ся зоветь нинѣ Угорьское, і пришедше Кь Днѣпру, сташа вежами; бѣша бо ходячи, яко і половці. І прийшовши від в'стока і устремішася черес’ гори велікия, іже прозвашася гори Угорьския, і почата воевати на живе ту… »

Покинувши Ателькузу, на довго не зупиняючись на теренах Київської Русі, угорські племена рушили далі через Карпати в Подунав'я до Паннонії[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Зокрема історики аналізували трактат імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією»
  2. Використані матеріали зі статті hu:Etelköz Угорської вікіпедії
  3. Шушарин В. П. (ред.). История Венгрии (в 3-х томах). — М. : Наука, 1972. — Т. 1. — С. 93. (рос.)
  4. Вадим Рожков (2014-07-20). Давня Русь і кочівники. Газета «День», №130-131, сторінка 8. 
  5. Повість врем'яних літ. Цит по: Ізборнік. Повість врем'яних літ: / Літопис (За Іпатським списком). Переклод з давньоруської. Післяслово, коментар В. В. Яременка. — К. : Радянський письменник, 1990.
  6. Богуславский В. В. (автор-составитель). Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия. — М. : Олма-пресс, 2003. — Т. 1. — С. 51. (рос.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати