Корюківська трагедія

Меморіал Корюківської трагедії 1943 року

Корюківська трагедія — масове вбивство 6700[1] жителів села Корюківка (нині місто в Чернігівській області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами СС, угорської військової жандармерії в ході Другої світової війни.

Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, в 41 — чехословацьке Лідіце, в 12 — французький Орадур.[2]

Масове вбивство мирних жителів було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизан, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим[1]. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О.Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки.[2]

Зміст

Попередні подіїРедагувати

Під час німецької присутності ліси біля села Корюківка були центром радянського партизанського руху у Чернігівській області. Дітей та дружину Феодосія Ступака — одного з командирів диверсійного підрозділу, голови місцевого колгоспу — було ув'язнено в корюківській в'язниці. 26 лютого 1943 року дружину Ф. Ступака було вбито.[2]

У ніч на 27 лютого загони партизанської групи військ офіцера НКВС СРСР Олексія Федорова, напали на місцевий гарнізон, що складався в основному з угорських військових[3]. Під час цього наскоку було вбито 78 солдатів і вісім захоплено в полон[3]. Діти командира Ф. Ступака та кілька людей були звільнені з в'язниці, деякі будівлі підірвані. Сам Ф. Ступак загинув.[2]

Наступного дня після атаки диверсантів виїзд із села був уже перекритий[3]. Проте принаймні одній жінці з трьома дітьми вдалося втекти з Корюківки в цей день[3].

Масове вбивствоРедагувати

Вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ СС зі Сновська. Спочатку німці намагалися зігнати всіх жителів в центр села. Коли деякі жителі, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, німці почали входити у всі будинки та розстрілювати їх мешканців. Ті, хто був зігнаний в центрі, були розстріляні в великих будівлях села — ресторані та театрі. У ресторані було вбито близько 500 чоловік[3]. П'ятьом вдалося вижити[3]. Був виданий наказ вбити всіх жителів Корюківки, які втекли в сусідні населені пункти[3].

За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалась шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами й спалювання заживо[4].

2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей убивали з кулеметів на подвір'ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.[2]

У Корюківці було спалено майже все, збереглись тільки десять цегляних будинків та одна церква[3]. Жителів сусідніх населених пунктів залякували, щоб вони не надавали допомогу корюківцям.[3].

Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку.

9 березня німці повернулися до Корюківки та спалили їх заживо.[4]

В результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. 5612 жертв масового вбивства залишаються невпізнаними. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.[2][5][6]

ВиконавціРедагувати

За радянськими документами, а саме акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці (від 17 грудня 1943 р.)[7], масове вбивство було скоєне СС і українським підрозділом шуцманшафту[4]. Кількість виконавців цього військового злочину становить 300—500 осіб.[4].

Керівництво Українського інституту національної пам'яті зробило запит щодо відомостей про безпосередніх винуватців Корюківської трагедії до архіву Федеральної служби безпеки Росії. В офіційному листі ФСБ РФ зазначається, що масові розстріли мирного населення, знищення населених пунктів Чернігівщини та інші військові злочини на території області з жовтня 1942 до вересня 1943 року здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівками командувача групою генерал-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана, 1895 року народження, уродженця Будапешту. Загалом на Чернігівщині угорські частини взяли участь у знищенні до 60 тисяч мирних мешканців. Наказ про виконання каральної акції віддав начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Байєра Бруно Франц, 1888 року народження, родом з німецького міста Касселя[7].

На цей час замовчується участь в цій каральній операції 399 польової жандармерії яка теж приймала в ній безпосередню участь. Достовірно відомо що ця частина під час трагедії стояла в містечку Корюківка.

Причина замовчування в тому що 399 польова жандармерія складалася переважно з росіян. У них була уніформа яка нагадувала одяг Донськіх козаків. Про це згадується зокрема в мемуарах М. М. Попудренка, сучасника тих подій, одного з організаторів радянського партизанського руху на території України, командира Чернігівського обласного партизанського загону.

Бездіяльність партизанРедагувати

Чернігівські історики С. Павленко й С. Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не зробили цього.

Відповідно до офіційних даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У О. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисячі бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, у сусідніх селах. За підрахунками істориків, кількість карателів, відряджених на «акцію відплати», становила приблизно 300—500 осіб.

«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — зізнався по війні один із партизанів загону Федорова.

Численні накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на вчинення диверсій і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалось би на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, диверсанти насправді виконували директиву Москви: «Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів».[2]

Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами, бо було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німецької адміністрації. Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. За задумом Москви, населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932—1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший.

Гітлер, зі свого боку, вважав, що партизанська війна дає змогу виявляти «небажані елементи», які слід знищити. Відповідно до планів рейхсфюрера СС Гіммлера, кількість слов'янського населення мала зменшитися до 30 мільйонів.[2]

Пам'ятьРедагувати

Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинуло 149 жителів (за сучасними німецькими даними — 152). Знищення ж близько 7000 українців у Корюківці на Чернігівщині, з деяких ідеологічних причин, фактично приховувалося.[2]

Журналіст Ю. Поташній висунув гіпотезу, що радянські ідеологи підняли на щит Хатинь, щоби бодай якось замаскувати свій страшний злочин під селом Катинь на Смоленщині зі співзвучною назвою. Навесні 1940 року в СРСР стратили близько 22 тисяч польських військовополонених, кілька тисяч із них було вбито у катинських лісах. Нині ці події відомі як Катинський розстріл.[2]

Згодом, вже Герой Радянського Союзу Федоров О. Ф., напише до передмови повісті Б. Наріжного «Горобинова заграва»[8] таким чином:

Глибоко переконаний, що подібні розповіді особливо потрібні нашій молоді. Нашим синам і онукам… Вони повинні знати, якою ціною вибороли попередні покоління право вільно жити на нашій землі. Знати і берегти ті завоювання.[9]

О. Федоров мав на увазі ту операцію партизан із визволення дітей Ф. Ступака. Але жодного слова про трагедію з 7-ма тисячами смертей, ніби її й не було. У мемуарах командира знаходимо лише таку згадку про тогочасні події:

«Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський гарнізон».[2]

Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних жителів с. Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні.[10] Однак, ця подія — величезна рідкість у працях про війну.[10] Згадок про це не знайти в підручниках.[10]

У 1977 році, за часів СРСР, у місті Корюківка було встановлено меморіальний пам'ятник з граніту з офіційною назвою «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Отже, трагедію Корюківки продовжували замовчувати. Автором меморіалу є відомий український скульптор Інна Коломієць. Перед пам'ятником влаштували «вічний вогонь».

Нині, у незалежній Україні, у місті Корюківка пам'ять про загиблих під час трагедії 1943 року вшановують перед цим же пам'ятником. На ньому зображені постраждалі мирні жителі: жінки, діти, старі люди. У Корюківці встановилась традиція покладання квітів до меморіалу молодятами.

2 березня 2013 року виповнилося 70 років з дати трагедії. Указом Президента України № 925/2011 було передбачено заходи для вшанування пам'яті жертв цього військового злочину.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Украинский институт национальной памяти Историческая справка (російською). Кубань-Украина. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2012-09-21. 
  2. а б в г д е ж и к л м Юрій Поташній. Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко // Історична правда. 2 березня 2011
  3. а б в г д е ж и к Великая Отечественная: когда захороним последнего солдата? (російською). Российская Федерация сегодня. Архів оригіналу за 2013-08-24. Процитовано 2012-09-21. 
  4. а б в г Корюковка: забытая трагедия. Как нацисты уничтожили 7-тысячное местечко (російською). Аргумент. 2012-08-13. Архів оригіналу за 2013-03-23. Процитовано 2012-09-21. 
  5. Указ Президента України № 925/2011 «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії»
  6. 1377 спалених заживо
  7. а б Дмитро Вєдєнєєв. Корюківка. Імена нацистських катів стають відомі. Історична правда. 01.03.2013
  8. розповідь — документ про трагедію Корюківки
  9. Наріжний Б. Горобинова заграва. — К., 1979. — С. 4.
  10. а б в Солдатенко В. Проблеми політики національної пам'яті і завдання її наукового забезпечення // Вісник Національної академії наук України Загальнонауковий та громадсько-політичний журнал — 2011 — № 12

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

З питання Корюківської трагедії березня 1943 року, у київському видавництві «Україна» в 2013 році видане історичне науково-документальне дослідження Василя Устименка «У кожного своя правда. Істина одна : Корюківка : Довічний біль».

Зусиллями науковців Інституту історії України НАНУ, Українського інституту національної пам'яті (УІНП), Чернігівської ОДА, Корюківської РДА, доброчинних людей видано такі дослідження про Корюківську трагедію:

  1. «Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941—1943» (Київ, 2005), де по днях зафіксовано всі злочини нацистів на території колишньої УРСР;
  2. науково-документальне видання «Корюківка, 1943: злочин проти людяності» (Чернігів, 2010 р.), накладом 500 примірників;
  3. «Мартиролог встановлених прізвищ жертв Корюківської трагедії 1943 року» (Чернігів, 2011);
  4. Довідник-збірник «Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р.» (Чернігів, 2012);
  5. «Спалені села України (1941—1944 рр.). Анотований покажчик» (Київ, 2012). У виданні йдеться про близько 670 знищених селищ, подано довідки про 544 з них;
  6. «Спалені села Чернігівщини. Збірник документів і матеріалів» (Чернігів, 2012);
  7. «Війна. Окупація. Пам'ять: Примусові робітники з України в окупованій Європі. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 27 вересня 2012 р.» (К., 2012).

Науково-публіцистичні дослідженняРедагувати

  1. Акт Корюковской районной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков о массовом уничтожении мирного населения города Корюковка. 2 сентября 1944 г. [Текст] // Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941—1945 гг.): сб. док. и материалов. — К., 1978. — С. 98-99.
  2. Акт о зверствах фашистских захватчиков в Корюковке Черниговской области. 21 сент. 1943 г. [Текст] // Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941—1945: док. и материалы в 3-х т. — К., 1985. — Т. 2. — С. 301—303.
  3. Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни: Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня 2011 р. [Текст] / Чернігівська обласна державна адміністрація, Український інститут національної пам'яті. Упоряд.: С. В. Бутко, Р. І. Пилявець. — Чернігів: Десна Поліграф, 2012. — 144 с.
  4. Альбом партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр. [Текст]: до 70-ї річниці Перемоги радян. народу у Великій Вітчизнян. війні: кн.-пам'ятник / Коміс. у справах колиш. партизанів Великої Вітчизнян. війни при Верхов. Раді України, Всеукр. спілка учасників війни ; [авт.-уклад. кол.: Л. В. Василюк, О. Г. Соколенко (авт.-уклад.), О. В. Рябоконь]. — К.: Всесвіт, 2012. — 1429 с.
  5. Артозеев Г. С. Партизанская быль Текст] / Г. С. Артозеев. — Литературная запись И. Бразуль. — М.: Военное издательство министерства обороны ССР, 1956. — 267 с.
  6. Быков Ф. И. Из детства — в бой: Воспоминания [Текст] / Ф. И. Быков / Литературная запись В. А. Маняка. — К.: Молодь, 1987. — 168 с.
  7. Водоп'ян І. З племені нескорених [Текст] /Іван Водоп'ян //Комс. гарт (Чернігів). — 1979. — 27 січ.
  8. Водоп'ян І. І. Граніт: мемуари [Текст] / І. І. Водоп'ян. — К.: Політвидав України, 1982. — 175 с.
  9. В тилу ворога. Документи і матеріали про участь партизанів Чернігівщини в боротьбі проти фашистських загарбників [Текст] / Упор.: С. М. Мельник, М. К. Бойко. — Чернігів.: Деснянська правда, 1994. — 150 с.
  10. Герої партизанської боротьби на Україні [Текст]: (зб. нарисів). Кн.1. — К.: Держполітвидав, 1948. — 312 с.
  11. Гогун А. В. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941—1944 [Текст] / А. В. Гогун. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Российская политическая энциклопедия, 2012. — 527 с.
  12. Зінченко О. М. Чотири документи про Корюківську трагедію / Українська правда. — 4 бер. 2011. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28873/. - Заголовок з екрану. — 12.10.14.
  13. Из доклада областной государственной комиссии по установлению и рас-следованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков на территории области с сентября 1941 по сентябрь 1943 года. 16 марта 1945 г. [Текст] // Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941—1945 гг.): сб. док. и материалов. — К., 1978. — С. 102—106.
  14. Книга скорботи України. Чернігівська область [Текст]: [Іст.-мемор. вид. / Редкол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.]. — Чернігів.: Деснянська правда, 2003.- .[Т.] 2 : Ічнянський район. Козелецький район. Коропський район. Корюківський район. Куликівський район / [Редкол.: В. П. Фаль (голова) та ін.]. — 2004. — 447 с.
  15. Корюківка, 1943: злочин проти людяності. Зб. документів і матеріалів [Текст] / Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Корюківський історичний музей; Упоряд.: С. В. Бутко, Т. В. Макаренко. — Чернігів.: Видавець Лозовий В. М., 2010. — 88 с.
  16. Корюківська трагедія: наймасовіший злочин гітлерівців. Березень 1943 р.: бібліогр. покажч. [Текст] /Скл. Т. В. Сіренко, Л. В. Студьонова; авт. вступ. ст. С. В. Бутко; ред. І. Я. Каганова, відп. за вип. І. М. Аліференко. — Чернігів.: ОУНБ ім. В. Г. Короленка, 2013. — 27 с.
  17. Микитенко М. Кров Корюківки [Текст] /М.Микитенко //Деснян. правда (Чернігів). — 1944. — 26 бер. Поташний Ю. Корюківка: забута трагедія. Як нацисти знищили 7-тисячне містечко / Українська правда. — 2 бер. 2011. — [Електронний ресурс] — Режим доступу до статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/2/28636/. - Заголовок з екрану. — 2.01.14.
  18. Наріжний Б. М. Горобинова заграва: Розповідь-документ про героїзм і трагедію Корюківки [Текст] / Б. М. Наріжний. — 2-ге вид. доопр і доп. — К.: Молодь, 1988. — 176 с.
  19. Павленко С. Чорний понеділок Корюківки [Текст] /Сергій Павленко //Чернігівщина incognita. — Чернігів, 2004. — С. 111—121.
  20. Партизанська і підпільна боротьба в Україні (1941—1944 рр.) [Текст]: історія, люди, пам'ять / [В. О. Коньков, В. М. Сатурін, В. Ф. Римар та ін.]; Коміс. у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. при Верхов. Раді України, Укр. ін-т нац. пам'яті. — К.: Парламентське вид-во, 2011. — 495 с.
  21. Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений 1941—1944 [Текст] / Колл. составителей: О. В. Бажан, С. И. Власенко, А. В. Кентий, Л. В. Легасова, В. С. Лозицкий. — М.: ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. — 670 с.
  22. Пилявець Р. І. Корюківська трагедія 1943 року: національно-наднаціональний вимір[Текст] / Р.МІ. Пилявець // Національна та історична пам'ять: Зб. наук. праць. — Вип. 6. — К.: "НВЦ «Пріоритети», 2013. — 293 с.
  23. Попудренко М. М. Щоденник [Текст] / М. М. Попудренко. — К.: Державне видавництво політичної літератури, 1949. — 154 с.
  24. Салтан О. М. «Сделано мало, будет сделано больше». Корюківська трагедія, мовою вхідних шифротелеграм, отриманих Українським штабом партизанського руху з 9 лютого по 27 березня 1943 р. [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 1-3 (115—117). — С. 61-74. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2014/1_14.pdf
  25. Салтан О. М. «Имею возможность вести большие операции». Корюківська партизанська каральна акція 27 лютого 1943 року мовою архівних документів [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2014. — № 5 (119).- С. 123—147. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2014/5_14.pdf
  26. Салтан Н. М. Корюківська трагедія 1943 року: запитання, що потребують відповідей [Текст] / Н. М. Салтан / Збірник наукових праць Сіверщина в історії України / Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК — 2015. — № 8. — С. 316—319. http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/sivershuna/sivershuna_2015.pdf
  27. Салтан О. М. Аналіз факту партизанської фальсифікації причин Корюківської трагедії 1943 року [Текст] / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2015. — № 5 (125). — С. 39-51. http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2015/05_15.pdf
  28. Салтан А. Н. Корюковка — забытая трагедия Великой Отечественной войны // Псковский военно-исторический вестник. — Псков.: Российское военно-историческое общество, 2015. — С. 168—173. https://m.cyberleninka.ru/article/v/koryukovka-zabytaya-tragediya-velikoy-otechestvennoy-voyny
  29. Салтан О. М. Корюківська трагедія 1943 р.: шлях від фальсифікації до усвідомленої комеморації / О. М. Салтан // Матеріали міжнародної наукової конференції «Митрополит Андрей Шептицький та єврейські громади в часи Другої світової війни». Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі. — К.: Дух і літера, 2016. — С. 273—282. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0012922
  30. Скрипка М. Операція в містечку [Текст]: [спогади колишньої партизанки] / Марія Скрипка //Маяк. — 2003. — 8 лют. — С.6.
  31. Cоветская Украина в годы Великой Отечественной войны, 1941—1945. Документы и материалы [Текст]. В 3-х т. — Т.2. — К.: Наукова думка, 1985. — 511 с.
  32. «…Создавать невыносимые условия для врага и всех его пособников…» Красные партизаны Украины 1941—1944: малоизученные страницы истории. Документы и материалы [Текст] / Авт.-сост. Гогун А., Кентий А. — К.: Украинский издательский союз, 2006. — 403 с.
  33. Строкач Т. А. Наш позывной — Свобода [Текст] / Т. А. Строкач / Лит. запись П. Автомонова. — К.: Советский писатель, 1966. — 494 с.
  34. Тихоновський Л. Як це було… [Текст] /Л.Тихоновський //Маяк. — 1989. — 20 чер. — С.4.
  35. Тихоновський А. М. Тридцять років тому [Текст] /А.Тихоновський // Маяк. — 1973. — 20 вер.
  36. Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941—1945): Наук.-довід. вид. [Текст] / Авт.-упоряд.: О. В. Бажан, А. В. Кентій, В. С. Лозицький та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2001. — 319 с.
  37. Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941—1944): Анотований покажчик [Текст] / За ред. В. Ф. Солдатенка; автори-упорядники: Бутко С. В., Герасименко Л. С., Киридон А. М. та ін. — К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. — 362 с.
  38. Устименко В. Є. У кожного своя правда. Істина одна: Корюківка: довічний біль / В. Є. Устименко. —  К.: Україна, 2013.– 438 с. 
  39. Федоров О. Ф. Підпільний обком діє [Текст] / Літ. Запис Є. Босняцького; пер. з рос. А. Шияна / О. Ф. Федоров. — К.: Політвидав України, 1981. — 831 с.
  40. Шеремет М. С. В лісах України [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Укрдержвидав, 1944. — 93 с.
  41. Шеремет М. С. В партизанських загонах [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. — 163 с.
  42. Шеремет М. С. Ми відходили останніми [Текст] / М. С. Шеремет. — К.: Радянський письменник, 1964. — 179 с.
  43. Ясенчук О. Корюківська трагедія: запитань багато [Текст] /Олександр Ясенчук // Сіверщина. — 2010. — 18 бер. — С.12.
  44. Ясенчук О. Корюківська трагедія: запитань багато [Текст] /Олександр Ясенчук // Сіверщина incognita. — Чернігів, 2011. — Вип. І. — С. 140—143.