Вікіпедія

Трофимук Андрій Олексійович

російський геолог
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Трофимук.

Андрій Олексійович Трофимук (біл. Андрэй Аляксеевіч Трафімук; нар. 16 серпня 1911, Хвет­ко­вич — пом. 24 березня 1999, Новосибірськ) — радянський і російський геолог-нафтовик, доктор геолого-мінералогічних наук з 1949 року, професор з 1969 року; дійсний член Академії наук СРСР з 1958 року (член-кореспондент з 1953 року).

Трофимук Андрій Олексійович
біл. Трафімук Андрэй Аляксеевіч
Народився 3 (16) серпня 1911
Федьковичі, Кобринський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія
Помер 24 березня 1999(1999-03-24) (87 років)
Новосибірськ, Новосибірська область, Росія
Поховання Південне кладовище[d]
Країна  Російська імперія
 Російська республіка
 Російська СФРР
 СРСР
 Росія
Діяльність геолог
Alma mater Казанський державний університет
Галузь геологія
Заклад Новосибірський державний університет
Вчене звання академік АН СРСР[d] і академік Російської академії наук
Науковий ступінь доктор геолого-мінералогічних наук[d]
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР
Партія КПРС
Нагороди
CMNS: Трофимук Андрій Олексійович у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 3 [16] серпня 1911(19110816) року в селі Хвет­ко­вичах Кобринського повіту Гродненської губернії Російської імперії (нині село Федьковичі Жибинківського району Берестейської області Білорусі) в білоруській селянській сім'ї. З початком Першої світової війни сім'я евакуювалася до Нижньоудинська. У дитинстві змінив ще кілька міст проживання. 1927 року закінчив семирічну школу у місті Славгороді (нині в Алтайському краї), 1929 року — середню школу в місті Казані[1].

Упродовж 1929—1933 років навчася на геолого-ґрунтовому факультеті Казанського державного університету. Одночасно з 1930 року працював начальником науково-дослідної партії, яка займалася вивченням залізняку і бокситів Уралу. По закінченню навчання заочно навчався в аспірантурі Казанського університету, з 1933 року працював технічним керівником Татарського геологічного бюро Московського геологорозвідувального тресту Народного комісаріату важкої промисловості СРСР. З 1934 року — старший геолог, а з 1937 року — науковий керівник Центральної науково-дослідної лабораторії тресту «Східнафта» в Уфі[1]. 1938 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Нафтоносні вапняки Ішимбаєвого».

З 1940 року — головний геолог тресту «Ішимбайнафта». Член ВКП(б) з 1941 року. Упродовж 1942—1950 років — головний геолог тресту «Башнафта». В роки німецько-радянської війни відкрив на Уралі кілька нових родовищ нафти, видубуток з яких забеспечив постачання пального Червоній армії та тиловим промисловим підприємствам СРСР. За це у 1944 році йому було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці[2]. У подальшому відкрив ще кілька родовищ нафти[1].

Протягом 1950—1953 років працював на посаді головного геолога Головнафторозвідки Міністерства нафтової промисловості СРСР. З 1953 року — заступник директора, в 1955—1957 роках — директор Всесоюзного нафтогазового науково-дослідного інституту в Москві. У 1953—1954 роках за проханням уряду Китайської Народної Республіки очолював велику наукову експедицію до Китаю, де провів великий комплекс наукових робіт та виявив промисловий нафтовий район[1].

У Новосибірську ред.

1957 року організував і до 1988 року очолював Інститут геології та геофізики Сибірського відділення АН СРСР в Новосибірську. З 1958 року — заступник, з 1961 по 1988 рік — перший заступник Голови Сибірського відділення Академії наук СРСР. Був членом Президії АН СРСР упродовж 1961–1988 років та у 1973—1988 роках головою Наукової ради Сибірського відділення АН СРСР із проблем Байкалу. Одночасно протягом 1960—1988 років був головним редактором журналу «Геологія і геофізика» АН СРСР. Був членом редколегій низки інших наукових геологічних журналів та «Гірничої енциклопедії». У 1962—1973 роках — професор та завідувач кафедри корисних копалин геолого-геофізичного факультету Новосибірського державного університету. Протягом 1963—1990 років обирався депутатом Верховної Ради РРФСР 6-10 скликань; у 1967—1972 роках — депутатом Новосибірської обласної Ради депутатів трудящих. У 1963—1986 роках був членом бюро Новосибірського обласного комітету КПРС[1].

З 1988 по 1999 рік — радник Президії Академії наук СРСР та почесний директор Інституту геології та геофізики Сибірського відділення АН СРСР. Жив у Новосибірську. Помер 24 березня 1999 року. Похований на Південному (Чербузинському) цвинтарі Новосибірська[1].

Наукова діяльність ред.

Працював у галузі генези вуглеводнів, прогнозу нафтогазоносності, нафтових та газових родовищ. Розробив об'ємно-генетичний метод оцінки прогнозних ресурсів нафти та газу. Одним із перших застосував математичні методи досліджень у геології.

Працюючи у Новосибірську, обґрунтував методику пошуків родовищ нафти та газу стосовно умов Сибіру та Далекого Сходу. У 1960 році вперше у світі науково обґрунтував наявність нафти в породах докембрійського періоду, за його участі у 1980-х роках це відкриття підтверджено практикою — нафта в таких породах знайдена у Східному Сибіру. У 1969 році став співавтором відкриття та обґрунтування великих покладів газу у твердому (газогідратному) стані. За його роки роботи було відкрито три нафтогазоносні провінції, десятки родовищ нафти і газу (зокрема найбільші Самотлорське, Федорівське, Правдинське).

Основні праці з пошуків та розвідки нафтових та газових родовищ. Серед робіт:

  • Нафтоносність палеозою Башкирії, Москва — Ленінград, 1950 (рос.);
  • Урало-Поволжжя — нова нафтова база СРСР. (Історія відкриття, стан, перспективи), Москва, 1057 (рос.);
  • Газові ресурси СРСР, Москва, 1959 (у співавторстві) (рос.);
  • Нафтогазоносність Сибірської платформи // «Геологія і геофізика», I960 № 7 (рос.);
  • Міграція розсіяних бітумоїдів, Новосибірськ, 1971 (у співавторстві з Владиславом Вишемирським та Олексієм Конторовичем) (рос.);
  • Геологія нафти та газу Західного Сибіру, Москва, 1975 (у співавторстві з Олексієм Конторовичем, Іваном Нестеровим, Фарманом Салмановим, Раулем Ерв'є);
  • Методологічні питання геології нафти та газу. Новосибірськ, 1983 (у співавторстві з Юрієм Карогодіним і Едуардом Мовшовичем) (рос.);
  • Органічна геохімія палеозойських відкладень півдня Західно-Сибірської плити. Новосибірськ, 1984 (у співавторстві) (рос.).

Відзнаки ред.

премії
почесні звання

Вшанування пам'яті ред.

  • У 2000 році Об'єднаному інституту геології, геофізики та мінералогії Сибірського відділення Російської академії наук у Новосибірську присвоєно ім'я академіка Андрія Трофимука, на будівлі інституту встановлена меморіальна дошка;
  • Засновано три премії імені Андрія Трофимука: для молодих вчених Сибірського відділення РАН; для студентів Новосибірського державного університету; для студентів Сибірської державної геодезичної академії;
  • Ім'я Андрія Трофимука присвоєно вулиці Новосибірському Академмістечку[1].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Трофимук Андрій Олексійович // Герої країни.(рос.)
  2. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Социалистического Труда работникам нефтяной промышленности» от 24 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 3 февраля (№ 6 (266)). — С. 1

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Трофимук_Андрій_Олексійович&oldid=40077333