Відкрити головне меню

Транспорт Туреччини представлений автомобільним [⇨], залізничним [⇨], повітряним [⇨], водним (морським і річковим) [⇨] і трубопровідним [⇨], у населених пунктах [⇨] та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 783 562 км² (37-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — витягнута широтно; максимальна дистанція з півночі на південь — 1600 км, зі сходу на захід — 550 км[2][3]. Географічне положення Туреччини дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Європою, Близьким Сходом і Північною Африкою; між акваторіями Чорного, Середземного і Каспійського морів[4].

Транспорт Туреччини M:
Транспортна система Туреччини (англ.)
Транспортна система Туреччини (англ.)
Площа 783,56 тис. км² (37-ме)
Рельєф гірський
Найвища точка гора Арарат (5166 м)
Аеропортів 98 (58-ме)
Автошляхів 385,8 тис. км (19-те)
Залізниць 12,0 тис. км (20-те)
Узбережжя 7200 км
Головний порт Мерсін
Водних шляхів 1,2 тис. км (59-те)
Трубопроводів 15,6 тис. км
Орган Міністерство транспорту, морських справ і зв'язку
Голова міністр Ахмет Арслан

Зміст

Історія становлення і розвиткуРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Загальна довжина автошляхів у Туреччині, станом на 2012 рік, дорівнює 385 754 км, з яких 352 268 км із твердим покриттям (2 127 км швидкісних автомагістралей) і 33 486 км без нього (18-те місце у світі)[1].

ЗалізничнийРедагувати

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 12 008 км (20-те місце у світі), з яких 12 008 км стандартної 1435-мм колії (3 216 км електрифіковано)[1].

ПовітрянийРедагувати

У країні, станом на 2013 рік, діє 98 аеропортів (58-ме місце у світі), з них 91 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 7 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 16 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 38 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 17 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 16 (4);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 4 (2)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 15 авіапідприємств, які оперують 531 повітряним судном[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 96,6 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 2,9 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 20 гелікоптерних майданчиків[1].

Туреччина є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — TC, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Туреччини мають літерний код ІКАО, що починається з — LT[1].

ВоднийРедагувати

МорськийРедагувати

Головні морські порти країни: Аліага, Амбарлі, Діліскелесі, Ереглі, Ізмір, Ізміт, Мерсін, Лімані, Ярімка. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Амбарлі — 2,12 млн, Мерсін — 1,17 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють в портах: Аліага, Мармара Ереглісі.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 629 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (18-те місце у світі), з яких: балкерів — 102, суховантажів — 281, танкерів для хімічної продукції — 80, контейнеровозів — 42, газовозів — 6, пасажирських суден — 2, вантажно-пасажирських суден — 60, нафтових танкерів — 25, рефрижераторів — 1, ролкерів — 29, спеціалізованих танкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 1 (Італії); зареєстровані під прапорами інших країн — 645 (Албанії — 1, Антигуа і Барбуди — 7, Азербайджану — 1, Багамських Островів — 3, Барбадосу — 1, Белізу — 16, Бразилії — 1, Камбоджі — 15, Коморських Островів — 8, Островів Кука — 4, Кюрасао — 5, Кіпру — 1, Домініки — 1, Грузії — 14, Італії — 4, Казахстану — 1, Ліберії — 16, Мальти — 233, Маршаллових Островів — 70, Молдови — 18, Панами — 62, Російської Федерації — 101, Сент-Кіттсу і Невісу — 18, Сент-Вінсенту і Гренадин — 13, Сьєрра-Леоне — 9, Словаччини — 1, Танзанії — 13, Того — 4, Тувалу — 1, невстановленої приналежності — 3)[1].

РічковийРедагувати

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом більше за 500 тонн, 2010 року становила 1 200 км (59-те місце у світі)[1].

ТрубопровіднийРедагувати

Загальна довжина газогонів у Туреччині, станом на 2013 рік, становила 12 603 км; нафтогонів — 3 038 км[1].

Міський громадськийРедагувати

Державне управлінняРедагувати

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту, морських справ і зв'язку. Станом на 8 листопада 2016 року міністерство в уряді Біналі Йилдирима очолював Ахмет Арслан[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Turkey : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 7 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Turkey : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 7 June. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

ПосиланняРедагувати