Торгівля з південними варварами
Торгівля з південними вараварами (яп. 南蛮貿易, なんばんぼうえき, намбан боекі) — торгівля, що здійснювалася протягом другої половини 16 — початку 17 століття між Японією з одного боку та Португалією та Іспанією з іншого. Назва походить від японського терміну намбан — «південні варвари», яким японці позначали португальців та іспанців, що прибували до Японського архіпелагу з колоній і факторій у Південно-Східній Азії.
Короткі відомості
ред.Наприкінці XV — середині XVI століття Португалія та Іспанія вступили в Добу великих географічних відкриттів. Обидві країни розпочали гонку за здобуття торговельної монополії в Тихоокеанському регіоні. Португальці заснували свою факторію в західноіндійському місті Гоа, а іспанці — на західному узбережжі Мексики.
Першими європейцями, які дісталися Японії, були португальці. У 1543 їхній човен занесло бурею на острів Танеґасіма провінції Сацума, на півдні Японського архіпелагу. Оскільки європейці прибули з півдня, за ними закріпилася назва «південні варвари». Вони познайомили островитян з вогнепальною зброєю, обмінявши її на срібло та товари.
У 1557 португальці заснували торгову факторію на півдні Китаю, на острові Макао. Вони одразу ж включилися у контрабандну торгівлю місцевих піратів з південноазійськими країнами, яка процвітала в регіоні ще з 15 століття. Початково португальські купці не були зацікавлені у торгівлі з японцями через відсутність в тогочасній Японії попиту на європейські товари, проте завдяки єзуїтам, які прагнули проповідувати в Японії, були налагоджені перші японсько-європейські торговельні контакти. Португальці швидко монополізували посередницьку торгівлю між Японією і Китаєм, тому японські володарі стали протегувати християнству, заохочуючи європейських купців частіше прибувати з китайським крамом до їхніх земель. Так, у 1580 даймьо Омура Сумітада подарував Товариству Ісуса порт Наґасакі, який за декілька років перетворився на центр торгівлі португальців з усією Японією.
Торгівля між Японією і Португалією здійснювалася капітаном-майором, титулованим представником португальської знаті, резиденція якого знаходилася в Гоа. З дозволу Португальської корони він контролював усі заморські володіння португальців і мав право збирати з них прибутки на свою користь. Щорічно кораблі капітана-майора, які належали до великих парусних суден класу карака, водотоннажністю 500-1000 т, відвідували Японію. Їхню подорож спонсорували купці Макао. Португальці щорічно випливали з Гоа, проходили через Малакку, заходили до Макао і, завантаживши оливкову олію, вино, товари Південно-Східної Азії, прянощі, ліки, шовкові нитки та парчу, вирушали до Японії. Вони прибували до Наґасакі в червні-липні і поверталися до Макао пізньої осені. Португальці збували практично всі свої товари, обмінюючи їх лише на срібло. Кожен рік вони вивозили з Японії суму, яка дорівнювала 500—600 т дукатів. Особливо вигідною справою був продаж китайських шовкових ниток, однак прибутки з неї скоротилися на початку 17 століття після введення японським центральним урядом контролю над імпортом та цінами.
У 1571 іспанці захопили Філіппіни, заснували місто Манілу і також вступили у торговельні зносини з Японією. Втім запеклої конкуренції між португальськими й іспанськими купцями не було через належність до католицизму та спільну боротьбу проти протестантських Голландії та Англії. Іспанці завезли до Японії тютюн і помідори.
Після об'єднання Японії і встановлення сьоґунату Токуґава японці почали проводити самостійні зовнішньо-торговельні операції у Китаї і Південно-Східній Азії, не покладаючись на португальців й іспанців. Крім цього, з 1600 кораблі протестантських Нідерландів і Англії почали прибувати до Японії, що поставило під загрозу португальско-іспанську монополію в регіоні. Протестанти розпочали дипломатичну війну проти католицьких місіонерів при сьоґунському дворі, безпідставно звинувачуючи їх у спробах захопити Японію, а з іншого боку стали здійснювати піратські напади на купецькі судна опонентів. Прибутки Португалії й Іспанії від торгівлі з Японією різко скоротилися, а торговці з Макао та Маніли були змушені брати величезні позики у японських купців для підтримання свого бізнесу.
У 1614 японський уряд, підбурюваний буддистськими силами всередині країни та протестантськими радниками ззовні, заборонив проповідування і сповідування християнства в країні. Проте місіонери з Європи продовжували проникати до Японії на кораблях Португалії та Іспанії, що похитнуло довіру сьоґунату Токуґава до цих держав.
У 1624 японці розірвали стосунки із іспанцями, а в 1634 заборонили португальцям торгувати по всій Японії, за винятком Дедзіми в Наґасакі. Протягом 1633-1636 сьоґунат видав ряд ізоляціоністських законів, спрямованих на заборону християнства та тотальний контроль над населенням країни. Під приводом християнського повстання в Сімабарі в 1637 японський уряд припинив торгівлю з Португалією та розірвав із нею дипломатичні стосунки. Через два роки сьоґунат заборонив прибувати португальцям до Японії під страхом смертної кари. Торгівля із західними країнами була припинена за винятком Нідерландів.
Див. також
ред.Джерела та література
ред.- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
Посилання
ред.