Відкрити головне меню

Товма́ч — село в Україні, в Шполянському районі Черкаської області. У селі мешкає 982 людей.

село Товмач
120x120px
Герб
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Шполянський район
Рада/громада Товмацька сільська рада
Код КОАТУУ 7125788401
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 982
Поштовий індекс 20643
Телефонний код +380 4741
Географічні дані
Географічні координати 48°52′34″ пн. ш. 31°21′27″ сх. д. / 48.87611° пн. ш. 31.35750° сх. д. / 48.87611; 31.35750Координати: 48°52′34″ пн. ш. 31°21′27″ сх. д. / 48.87611° пн. ш. 31.35750° сх. д. / 48.87611; 31.35750
Середня висота
над рівнем моря
186 м
Найближча залізнична станція Шпола
Відстань до
залізничної станції
25 км
Місцева влада
Адреса ради с. Товмач, вул. Центральна, тел. 95-1-21
Сільський голова Коваль Сергій Валентинович
Карта
Товмач. Карта розташування: Україна
Товмач
Товмач
Товмач. Карта розташування: Черкаська область
Товмач
Товмач

Зміст

ПерсоналіїРедагувати

Історія селаРедагувати

Заснування села і початок розвиткуРедагувати

Історія села Товмач своїми коренями сягає в сиву давнину. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови території, чергування лісових масивів з відкритими степовими просторами, багатство водних ресурсів, хвилясті форми рельєфу сприяли розселенню населення на території. В книзі Києво-Печерської лаври за 1864 рік читаємо: «По преданию село имеет свое название от того, что принадлежало толмачу или переводчику татарского языка, сделавшего себе своею должностью состояние». Це наводить на думку, що село вже було до поселення перекладача. Яка була необхідність селитися перекладачеві на цій території? Черкаські землі з давніх часів були межею степу і лісів. З періоду Київської Русі значення цієї межі стає необхідною умовою охорони Київської Русі і південних кордонів. У південні межі Київської Русі проникали кочівники татарського походження — половці, по долинах річок з півдня проникали османи і степовики-татари. Часті набіги і спустошення чинили людолови. Після їх набігів залишались згарища. Молодих чоловіків заковували в кайдани і продавали на галери, дітей перетворювали на домашніх рабів, а наших полонянок везли на людські ринки в міста Причорномор'я: Хаджібей, Ольвію, Херсонес, Тмутаракань. Особливо великі спустошення чинили половецькі набіги 1061—1210 років. Щоб захистити населення і укріпити південні межі, виникла потреба в населення перекладача татарської мови. Товмач став межею між лісом і степом. Степ давав людям продукти харчування, яри і балки використовувались під випаси, а ліси захищали від ворожих набігів. Для охорони села і навколишніх місць були розставлені сигнальні пости (пікети), які будувалися на пануючих висотах або спеціально насипаних горбах. На сигнальному посту вдень і вночі чергували служиві люди. Пости систематично перевірялись старшинами (справність кресала, сухий трут, справність вишки). При наближенні ворога запалювавсь джгут — сигнал тривоги. Місця сутичок різних часів русичів з ворожими набігами позначені могилами. На полях села знаходиться 40 древніх могил; — пишеться в «Сказаннях».

Внаслідок господарської діяльності людина розрівняла їх і залишились лише невеликі підвищення. Найвищий насип знаходиться на межі між с. Антонівка і хутором Шевченківським. Зійдіть на цей насип і перед вами відкриються в далині не тільки сусідні, а й далекі села. Тут знаходився сигнальний пост. Пізніше на відкритому місці всім вітрам догадливий господар побудував вітряк, який не дожив до нашого часу. На південь від хімскладу в полі симетрично було насипано могили, які в даний час знесені і є невеликими підвищеннями. Можна зробити кілька припущень часу заснування села Товмач і ряду інших сусідніх сіл. На територію Черкащини 1239—1240 років вторгалась монголо-татарська орда. Центром басканів стає місто Канів. Для збирання зносин з населення для монголо-татар необхідний був перекладач. Перекладач поселився вже в заселеному селі. З навколишніх сіл до толкмача приходили для пояснення незрозумілої татарської мови. Слово «толкмач» стало визначним: «куди йдеш — до толкмача, де був — у толкмача»…

Другим припущенням заснування села було 14 ст. 1471 року феодальна Литва оголошує своїми провінціями Київські і Черкаські воєводства. Селяни терплять жорстокий гніт від литовських феодалів. Селяни масово тікають на вільні землі окраїн і утворюють в лісостепу нові села і хутори по річках Вись, Рось, Тясмин. Вільні селяни «козаки» розорювали степ, створювали нові поселення. Наприкінці 15 століття великого спустошення заподівають татари. Це прискорило створення сіл і хуторів в лісостепу, прискорення зростання козацтва. Це датується 1492 роком. Цілинний, різнотрав'яний степ з високоврожайними ґрунтами давав принаду для розселення скотарів-землеробів. А близькість лісів забезпечувала охорону від набігу степовиків. Третє припущення. За Люблінською угодою 1569 року створюється Річ Посполита. За цією унією (угодою) Велике князівство Литовське разом з Королівством Польським об'єднуються. Польська корона прибирає до своїх рук Правобережну Україну. Щоб огородити свої маєтки від набігів татар і османів, які поселилися в 16 ст., польська шляхта сприяє утворенню заслонів в лісостеповій частині України, щоб зберегти від розорення свої маєтки. Селяни звільнялись від податків строком на 15-30 років. Це сприяло швидкому заселенню лісостепу. Але спустошливі набіги продовжувались. Багато лиха народові завдавали османсько-татарські напади. Село лежить на витоках річки Південного Бугу. Річечки, що живляться з джерел, несуть чисту, прохолодну питтєву воду. В сказаннях Лаври пишеться, що « ручей имеет название того села», тобто Товмачанка, по-османські Гаптурка. З півдня по річковій долині Південного Бугу і притоці Синюха, Велика Вись була можливість легко проникати в глибину території. Річкова долина служила прикриттям, прекрасним випасом для тварин, і використовувалась для власних потреб. З півночі до села прилягають ліси. Ліси на землях села мали значно більшу територію. Про це свідчать ґрунтоутворюючі процеси. Темно-сірі підзолені ґрунти свідчать, що на цих землях порівняно недавно росли широколистяні ліси — ці землі залягають навколо урочища Кругляк. Значно раніше знищені ліси між селом Товмач і хутором Гордієвим. Про це свідчить ґрунтоутворюючий процес. Тут залягають ґрунти реградовані чорноземи, де ґрунтоутворюючий процес проходив з участю лісової, а пізніше трав'янистої рослинності. Ліси були поза діяльністю степовиків. Ліси для села були місцями укриття під час набігів, будівельним матеріалом і паливом. В книзі «Сказание о населенных пунктах Киевской губернии» сказано «Толмач — село в 15 верстах к югу от местечка Шпола, при вершине ручья того же имени. Жителей обого пола — 1238. Здесь главное управление обширного прежде имения отставного майора Андриана Федоровича Лопухина. К имению этому недавно проданому Дмитрию Егоровичу Бенардаки, принадлежат следующие села: Толмач, Соболевка, Мокрая и Сухая Калигорка, Елисаветка. Земли числятся с хорошими лесами до 1500 десятин». Отже майор Лопухін одержав землі сіл з різко вираженим поділом. Коли і за які заслуги царський уряд дарував землі?

У другій половині 18 століття Річ Посполита переживає період занепаду. Посилюється жорстокість, свавілля магнатів Речі Посполитої. Ослабленням Речі Посполитої скористались Австрія, Османська імперія, Російська імперія. Османська імперія прагнула прошагнути на південь України і Крим і закріпитись на північному Причорномор'ї. Катерина ІІ прагнула оволодіти повністю північним узбережжям Чорного моря. Війська під проводом Суворова успішно провели військові дії і по мирному договору у Ясах 1791 року Російська імперія укріпилась на узбережжі Чорного моря від гирла Дністра до Криму. Знатним особам, що відзначились у російсько-турецькій війні Катерина ІІ наділяє вільні землі на землях колишніх володінь Речі Посполитої. Землі сіл: Товмач, Соболівка, Мокра і Суха Калигірка, Єлисоветка одержав майор А. Ф. Лопухін. З невідомих причин село разом із землями і прилеглими лісами було продано Д. Е. Бенардакі. Поміщики жорстоко експлуатували селян. Так у 1827 році дружина Лопухіна застосувала мито за переїзд через міст, перегін худоби, проїзд через її землі. Кріпосний селянин повинен працювати 7 днів на тиждень. Непокірних наказували різками.

Не покращало життя селян і після скасування кріпосного права (1861 р.). Селянин повинен відробити 54 літніх і 36 зимових днів, сплатити податки: «мирський», «казенний», «страховий». Селянин, який не мав змоги заплатити податок, лишався земельного наділу. У той час цукрозаводчик Олександр Абаза мав 14 тисяч десятин орної і 14 тисяч десятин лісу. Село Товмач відносилось до Мокро-Калигірської волості Звенигородського повіту. Селяни, борючись за свої права, вдавались до сутичок з землевласниками, вимагали землі для випасів, які загарбали в свої руки Абаза і Урусов, зять О.Абази. 2 травня 1889 року озброєні кілками селяни зібрались біля маєтку Пелагеї Урусової, вони вимагали роботу, прогнали заробітчан з Полтави. Після скасування кріпосного права швидше розвиваються капіталістичні відносини, зростає промисловість, особливо цукроваріння. В 1890—1891 роках прокладено залізницю Христинівка-Шпола-Цвіткове. Зростає застосування парових машин. В селі замість вітряків і водяного колеса пускається паровий млин, олійня. Потреба в цукровій сировині спонукає до висівання значних площ цукрових буряків, які потребують старанного обробітку і догляду. Недостача робочих рук компенсувалась строковими робітниками переважно з Полтавщини. Різко скоротились земельні площі селян. Піднімаються ціни на цукрову сировину, падає ціна на товарне зерно, що приводить до малоземелля, зубожіння переважної кількості селян. Частина селян ідуть працювати на цукроварні Кирилівки, Шполи, Ярошівки. Зростає робітничий прошарок селян. Посилюється експлуатація. С. А. Подолинський у творі «Про багатство і бідність» 1876 року писав: «Мабуть ви чули, що на Лебединській фабриці Бродського люди вмирають, як мухи восени… Кажуть, що до нього на завод чоловік іде не на роботу, а на смерть.» Чорні, довгі, дерев'яні бараки, запах поту і гнилих продуктів, відсутність елементарних правил охорони праці, здоров'я, побуту приводить до масових виступів не тільки в містах, а й робітничих селищах, селах. Відлуння революції 1905 року дійшло до села.

Так 3 січня 1906 року близько 200 жителів села Товмач прибули в економію Товариства Цибулівського цукрового заводу і пред'явили завідуючому Валерію Войцехівському вимогу, щоб приймали на роботу тільки поденних робітників, всіх інших розпустили. Заробітна плата повинна бути не менше одного карбованця, зарплату видавати уповноваженому товариства для їх рівномірного розподілу. Уповноваженими товариства були вибрані: Григорій Задорожній, Корній Тимошенко, Іван Красюк, Сидір Шевченко, Полікарп Крюк, Сергій Черненко. На вимогу селян Войцехівський повинен погодитись негайно. В разі відмови до економії будуть прийняті репресивні дії. Але він відмовив селянам у їх вимогах. Уповноважені товариства зібрали всіх робітників економії і 4 січня поставили відчутніші вимоги: «Вислати з економії всіх службових осіб і працівників сторожового найму, а управління передати громаді». Столипінська реформа ще більше розмежувала селянство. В селі швидко зростає куркульська верхівка. Більша частина населення с. Товмач жила в жалюгідних умовах. Багато селян не мали землі. Вони вимушені були кидати село і їхати на заробітки не тільки на місцеві цукрові заводи, а й в Одесу, Миколаїв, Херсон, на землі Таврії та до німецьких колонізаторів. До 50 % селян були малоземельні. Вони мали від 0,5 до1,5 десятин землі. За неї платили великі податки. Постійні нестатки і злидні були супутниками селян. У зимовий час, вільний від сільськогосподарських робіт, селяни йшли на заробітки в поміщицьке господарство князя Урусова.

Історія села за радянський періодРедагувати

В період масових повстань, передова революційно настроєна маса селян села Товмач почала підготовку до повстання. В м. Шпола було організовано місцевий революційний комітет, до якого з села увійшло 10 чоловік: Скуцький Арсен, Скуцький Хрисан, Шевченко Сидір, Шевченко Іван, Шевченко Єфрем, Красюк Іван, Задорожній Григорій, Рижак Михайло, Береговий Григорій. Члени революційного комітету села вели пропаганду серед селян, закликали їх до боротьби і загальних страйків. За революційну діяльність 1905—1906 років за наказом імператорського уряду із с. Товмач були вислані на різні строки каторжних робіт в Сибір і райони Півночі члени страйкового комітету: Скуцький Арсен, Скуцький Хрисан, Красюк Іван, Шевченко Іван, Шевченка Сидора, Шевченка Єфрема, Берегового Григорія, Задорожній Григорій, Михайло Рижак. В 1926 році починається колективізація. В 1929 році було організовано товариство по спільному обробітку землі (ТОЗ) під назвою «Перший показний», головою якого було обрано Шевченка Романа Омеляновича. Першими членами ТОЗ були Скуцький Овсій, Скуцький Хрисан, Логвиненко Олександр, Геновський Марко. В 1931 році на загальних зборах було вирішено назвати колгосп ім. Ілліча. Першим головою було обрано Бобира Фадея Григоровича.

Великого горя завдав нашим селянам голодомор 1933 року. Майже 1/5 населення вимерла від голодування. Поля мало оброблялись, село заросло бур'янами, опустіли окремі двори. В 1934 році в селі появились трактори ХТЗ, СЇЗДТЗ, комбайни. А перший трактор «Фордзон» появився в селі в 1930 році. В 1934 році селяни вже мали хліб. Високоврожайним був 1937 рік. Тоді на один трудодень давали по 5 кг зерна. В перший період колективізації були організовані бурякові товариства, роль яких зводилась до забезпечення сільського господарства знаряддями праці (сівалками, плугами, культиваторами, боронами), насінням цукрових буряків. Колгосп реалізував сировину шляхом кооперації через бурякове товариство. В селі появились автомашини ГАЗ. Будувались господарські приміщення — комори, склади, ферми, кузня. Змінився культурний і професійний рівень населення. Майже кожен селянин посилав своїх дітей на навчання в технікуми, інститути. Появились свої вчителі, медики, зоотехніки, ветеринари, шофери, трактористи, комбайнери, агрономи. На колгоспних землях підвищувалась урожайність. Влітку до збору урожаю залучалось все населення села, а також студенти та учні. Перед війною наш колгосп був міцним господарством, що налічував: тракторів — 7, автомобілів — 3, комбайнів — 2, але основним тягловим зусиллям були віл і кінь. В передвоєнні роки в колгоспі було 6 бригад. Кожна бригада мала по 5-7 ланок. Розрахунки з колгоспниками проводились зерном і грішми. Мірилом праці був трудодень. Змінювалася економіка господарства, відбулися значні культурні зміни. Та мирну працю перервала страхітлива війна. Великого горя завдала людству Німецько-радянська війна. Не минула вона і нашого села. В перші дні війни на захист Вітчизни стали 318 односельчан, які проявили нечуваний героїзм. Немеркнучою славою вкрив своє ім'я гвардії майор Микола Степанович Цибульський, який був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, посмертно. При вигнанні нацистських окупантів з Севастополя проявив хоробрість і мужність майор Артем Іванович Геновський. Обороняв Ленінград контр адмірал флоту Павло Арсентійович Скуцький. Форсував Дніпро, звільняв Білорусь і Польщу батальйон підполковника Івана Дмитровича Логвиненка. Від стін Ленінграда до Берліна фронтовими дорогами з боями пройшов Іван Фролович Уманець. Олександр Кузьмович Бурківський брав участьу вигнанні нацистських окупантів з Польщі і штурмував Берлін. Звільняли Варшаву Олександр Антонович Михальченко та Онисим Хрисанович Бойкиня. Столиці Чехословаччини Праги звільняв Григорій Панкратійович Яновський. Брав участь у розгромі Ясо-Кишинівського угрупування Панас Мусійович Луценко. Відстоював місто на Неві і проривав блокаду Ленінграда Василь Іванович Поліщук. Захищали Москву Михайло Михайлович Гридюшко, Данило Євгенович Цибульський. Звільняли Білорусь і Прибалтику Іван Федосійович Цибульський, Іван Іванович Погорілий, Олександр Антонович Михальченко. Але не всім довелося повернутись до рідних домівок. На різних фронтах полягли смертю хоробрих 176 наших односельчан. Ціною пролитої крові вони відстояли незалежність Батьківщини, щоб нам з вами було щасливо жити, працювати, ростити дітей, щоб над нами світило яскраве сонце. Вони любили життя, вони хотіли жити. Про кожного з них можна скласти легенди, вірші, оспівувати в піснях. І понині в нашій уяві приходять вони до нас такими, якими пішли в страшне варево війни, чистими і благородними.

Загинули у стін Ленінграда: Рижак Терентій Іванович, Уманець Василь Іванович, Лютий Григорій Микитович. При звільнені Криму — Геновський Артем Іванович. При переправі через Дніпро: Прокопенко Павло Павлович, Прокопенко Маркіян Павлович.

Багато односельчан зросили землю своєю кров'ю, звільняючи від коричневої чуми народи Європи. Майже 30 місяців наше село знаходилося під п'ятою німецького супостата. Звільнення с. Товмач тісно пов'язане з Корсунь-Шевченківською битвою. Бо лише завдяки розгрому Корсунь-Шевченківського угрупування було звільнено с. Товмач.24-26 січня 1944 року почалась Корсунь-Шевченківська битва. Війська другого українського фронту під командуванням генерала армії Конєва розпочали наступ від Кам'янки в напрямку Звенигородки. Назустріч Ставище-Тараща перейшли в наступ війська першого українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна. 28 січня замкнули кільце в районі Звенигородки. В оточені осталась 10 дивізія німців, дивізія СС «Валолія», танкова бригада «Вініні», мотобригада. З 16 по 26 лютого угрупування було повністю розгромлене в районі Шендерівки. Це дало можливість розпочати наступ наших військ по лінії Новомиргород — Товмач — Єрки — Ризино. На виручку оточених німецьких військ в районі Корсунь-Шевченківського, гітлерівці 28 січня кинули на прорив через с. Товмач до станції Шпола 11 і 13 танкові дивізії. Німецькі танки наступали двома колонами з південного заходу і півдня з Антонівки. Зав'язався бій наших передових частин з переважаючими силами ворога на південь хутора Шевченківського. Наші війська вимушені були відійти і зайняти оборону лісу Зуєво-Кримські поля, Товмацьке урочище. Тримали оборону до повної ліквідації Корсунь-Шевченківської угрупування. В кінці січня на початку лютого наші війська перейшли в наступ.

8 березня 1944 року наше село було звільнено. Наша товмацька земля полита кров'ю солдата, пропахла потом, полита слізьми матерів, батьків, дітей, сестер і братів.

Загоїлись рани, землі розрівнялись, піднялись будівлі, заколосилися урожаями ниви та не повернулось до хат саме найдорожче людському серцю — син до матері, батько до дітей, брат до сестри. Ці роки пекучіші за всі рани нанесені людині. Вони до цього часу стискають серце. За село Товмач загинуло 79 воїнів. Наша земля полита кров'ю воїнів різних націй: росіян, узбеків, грузинів, осетинів, українців, білорусів, азербайджанців, казахів, татар, вірменів, удмуртів. Ми низько схиляємо голови перед Вами, воїни, що віддали життя за наше село. 14 жителів села німці замучили і розстріляли. Одним з найтяжчих злочинів німецького нацизму є вигнання наших людей на каторгу в Німеччину. Вигнані в рабство, втрачали своє ім'я і прізвище і носили номерні знаки і бірки, що вказували на приналежність до нижчої раси. З рідного села до Німеччини було вивезено в рабство 24 особи. При відступі 27 лютого німці вигнали всіх жителів і колоною гнали на Ярошівку. По дорозі 16 осіб розстріляли, але потім мусіли самі тікати при наступі наших військ. Своїх поранених знесли в церкву, яка стояла в центрі села, облили бензином і підпалили.

Під час тимчасової окупації та при відступі з села німецькі варвари спалили багато будинків колгоспників. Залишили напівзруйновані шкільні та громадські приміщення, вивели з ладу дороги, мости, знищили сільськогосподарські машини та інвентар, тваринницькі ферми перетворили в руїни, а худобу вигнали в Німеччину.

Нелегкими були повоєнні роки. Фронтовики, які поверталися з війни, активно включались у відбудову, разом з жінками, стариками, дітьми піднімали зруйноване господарство. Це був ще один подвиг односельчан.

І село знову встало з руїн. Зводилися нові тваринницькі приміщення, будувалися нові будинки колгоспників, Заколосилися колгоспні поля. В 1953 році ланка Олени Федосіївни Крюк зібрала урожай проса по 40 центнерів з гектара на площі 20 га. Ланка Меланії Варнавівни Палій зібрала цукрових буряків по 425 центнерів з гектара. З року в рік підвищувався урожай всіх культур. У післявоєнні роки колгосп ім.. Ілліча — серед найміцніших господарств району. Учасниками ВДНГ в Москві були найкращі трудівники Г. К. Тимошенко, М. М. Геновський, І. Т. Демченко, А. Д. Рижак, Д. М. Геновський, П. Ф. Колос. Високими урядовими нагородами відзначені М. А. Погорілий, М. К. Бондаренко, П. І. Уманець, М. А. Свердліченко. На ВДНГ був умілець-селекціонер Х. Г. Скуцький, який вивів новий сорт конюшини, що дістав назву"товмацький". Село дало країні сотні висококваліфікованих кадрів, спеціалістів сільського господарства, учителів, лікарів, військових. Серед знатних земляків — народний артист РРФСР, лауреат Державної премії Н.М, Бойкиня, відомий селекціонер, професор ВАСГНІЛ Є. Т. Варяниця, науковці М. О. Скуцький та О. О. Логвиненко. За добросовісну працю і високі врожаї наші односельчани були нагороджені орденами і медалями.

СьогоденняРедагувати

Змінився Товмач за 70-90 роки. Багато збудовано виробничих об'єктів і соціально-культурного призначення: автопарк, тракторна бригада, приміщення тваринницьких ферм, лазня, контора колгоспу, сільської ради, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, консервний завод (який в 2000 році припинив своє існування), середня школа, магазини. В селі прокладено шосейну дорогу, заасфальтовано територію ферми, вулиці села. Збудовано будинки для спеціалістів с/г та молодих сімей.

В 1996 році відбулося розпаювання сільськогосподарських земель. Кожен працівник колгоспну та колгоспний пенсіонер одержали по 3.01 га землі.

На загальних зборах колгоспників колгоспу ім.. Ілліча, керуючись підп. 30 п. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування було перейменовано колгосп ім. Ілліча в колективне сільськогосподарське підприємство «Колос». В 2002 році реорганізовано КСП «Колос» у СТОВ «Колос». У 2003 році створено сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю СТОВ АФ «Товмач». У 2005 році було переукладено договір оренди сільськогосподарських земель із СТОВ ЛНЗ-АГРО с. Лебедин. На даний час (01.01.2012) в селі проживає 798 жителів. Працює Товмацький НВК, який налічує 78 учнів, два бари, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, сільська рада, МТФ, тракторна бригада.

Історія культурного розвитку селаРедагувати

Культурний рівень села був низьким. Основними культурними закладами на селі була трикласна церковно-приходська школа, церква, кілька шинків. Основним навчальним предметом був Закон Божий, арифметика, чистописання, спів і природа. Навчання розпочиналось 1 жовтня і закінчувалось 15-20 квітня. Навчання в трьох класах проводила дочка попа Раїса, сам піп вів Закон божий. Зошитів і підручників було мало тому, що коштували дорого. Всі письмові роботи виконувались на грифельних дошках(шар граніту наносився на дощечку). Писали по дощечці твердим предметом. І лише в 2-3 класах писали в зошитах. Чорнилом служив сік чорної бузини, червоного буряка. Зошити, підручники, чорнильниці носили в торбині, пошитій із домашнього полотна. Коло дошки на гвіздку висів дубець або лінійка для розряду гніву вчителя. Письменних людей було мало. Випускник 3 класу вмів писати, читати, знав молитви і міг зробити невеликі підрахунки. Газети одержували піп та економ. З перших днів радянської влади церква була відокремлена від держави і від школи. Змінюється зміст програми і саме навчання. На з'їзді вчителів Звенигородського повіту 23-24 квітня 1917 року було вирішено:

1.Просить земство принять школы всех названий в свое ведение, причем все школы должны зваться «народными школами»

2. Просить принять на тех же условиях школы еврейские и польские.

3. Переработать программы.

4. Обучать в школах только на родном языке.

Загальна неписьменність залишилась у спадок від імператорського самодержавства. Тому першим завданням була ліквідація неписьменності. На кутках виділялись «хати-читальні». В цих хатах комсомольці проводили навчання, читали газети, обмінювались книжками. Першим комсомольським ватажком на селі був Скуцький Павло Арсентійович. Пізніше по комсомольській путівці він пішов служити в морфлот. На зміну його став Скуцький Микола Хрисанович. Збільшувалась кількість учнів в школі. Почалась боротьба за загальне обов'язкове навчання. Приміщення старої школи не могло прийняти такої кількості учнів, хоч навчались у дві зміни. Навчались по селянських хатах, в приміщенні сільської ради. Виникла потреба в будівництві нової школи. На загальній сходці села було вирішено кожному селянинові відпрацювати на будівництві школи 10 днів. Нову школу було відкрито в 1934 році. На той час Товмач був економічно відсталим селом. Основними засобами виробництва був плуг, борона, виготовлені сільськими ковалями. Молотарку з кінним приводом, а пізніше на паровій тязі мали заможні селяни. Хліба збирали косами і серпами. Основні види транспорту — коні, воли, віз. Село мало 2 парових млини, один водяний, дві олійні, вітряки. Бідні, малоземельні селяни, не могли звести кінці з кінцями. Шана хліба була велика. Білий пшеничний хліб пекли тільки на свята. Хати будувались на дві половини. Одна половина належала батькам, а друга мала належати найменшому синові, яку одержував у спадщину. Хати будувались за одним типом. Матеріалом для будівлі були дерев'яні стовпи з замісом, які обмазувались глиною. Вікна і двері робили на південь. Невеликі сіни вели в кімнату. При вході в кімнату на стіні від вхідних дверей до вікон був мисник для посуду. Під мисником або біля нього стояв цебер. зроблений з дерева. Під вікном на всю довжину стіни стояла довга дерев'яна лава. У вуглі кімнати стояв стіл, а над столом на стіні висіли ікони. На право при вході будувалась піч. Димохід розмальовувався квітами різних кольорів. До печі прибудовувалась лежанка. Під лежанкою і протилежною стіною — піл (ліжко). Над полом під стелею — жердина, на яку вішали рядна, рушники. Між столом і полом стояла скриня. Хата освітлювалась 3-4 вікнами на 4 шибки. Для освітлення в довгі зимові і осінні ночі застосовували каганці (в розплавлений смалець вставляли гніт), пізніше гасові лампи. В суворі зимові дні приплід корови, овець, свиней брали в хату. У великих сім'ях, а їх було більшість, лягали спати на землі. Настелену солому застеляли рядном, вкривались тим одягом, що носили. Дуже важко жилось селянам.

Пам'яткиРедагувати

  • Совгирів — гідрологічний заказник місцевого значення.

ПерсоналіїРедагувати

ПосиланняРедагувати