Ткаченко Платон Петрович

Плато́н Петро́вич Ткаче́нко (нар. 1915(1915) — пом. 10 червня 1944) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир танкової роти 260-го гвардійського окремого танкового полку прориву (Ленінградський фронт), гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1941).

Платон Петрович Ткаченко
Tkachenko Platon Petrovich.jpg
Народження 1915(1915)
Федорівка
Смерть 10 червня 1944(1944-06-10)
Ленінградська область
Поховання Богословське кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
СРСР СРСР
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Роки служби 1938–1944
Партія ВКП(б)
Звання CCCP army Rank starshyj lejtnant infobox.svg Старший лейтенант
Війни / битви радянсько-фінська війна
німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня
CMNS: Ткаченко Платон Петрович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 1915 року в селі Федорівці, нині — Петрівський район Кіровоградської області, в селянській родині. Українець. Навчався в рідному селі, а згодом — в Олександрійському культосвітньому технікумі. Вчителював у Чечеліївській восьмирічці.

До лав РСЧА призваний в листопаді 1938 року. В травні 1939 року закінчив школу молодших командирів 35-ї Червонопрапорної легкотанкової бригади Ленінградського військового округу. Проходив службу в цій же бригаді командиром танку, помічником командира танкового взводу. Учасник радянсько-фінської війни 1939–1940 років. У 1940 році разом з бригадою передислокований до Київського особливого військового округу. З березня 1941 року — командир танка 43-ї танкової дивізії 19-го механізованого корпусу Київського ОВО.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь у прикордонних боях в Західній Україні, в танковій битві під Дубном, Київській оборонній операції. З серпня 1941 року — командир танку 10-го танкового полку 10-ї танкової бригади 38-ї армії Південно-Західного фронту.

24 вересня 1941 року в бою в районі села Войнівка Чутівського району Полтавської області екіпаж молодшого сержанта Ткаченка знищив протитанкову гармату і транспортну машину супротивника. 26 вересня, прикриваючи відхід свого підрозділу, знищив 2 міномети і протитанкову гармату ворога. 28 вересня поблизу селища Чутове захопив і доправив у своє розташування протитанкову гармату супротивника.

З березня 1942 року — молодший політрук, заступник політрука танкової роти 30-го навчального танкового полку в Уральському військовому окрузі. Того ж року закінчив курси при Свердловському військово-політичному училищі Уральського ВО. З листопада 1942 року — заступник командира танкової роти з політчастини 30-го навчального танкового полку. Член ВКП(б) з 1942 року. В червні 1943 року закінчив курси командирів танкових рот при Ленінградській вищій офіцерській школі бронетанкових військ імені В. М. Молотова (м. Магнітогорськ).

У 1943 році старший лейтенант П. П. Ткаченко призначений командиром танкової роти танків КВ-2 260-го (з лютого 1944 року — 260-го гвардійського) окремого танкового полку прориву Ленінградського фронту. Брав участь в Ленінградсько-Новгородській наступальній операції.

10 червня 1944 року, в перший день Виборзької наступальної операції, 260-й гвардійський окремий танковий полк був введений у бій в полосі 21-ї армії Ленінградського фронту, маючи бойове завдання прорвати оборону фінських військ на річці Сестра (Карельський перешийок). Загинув у цьому бою.

Похований на Богословському цвинтарі в Санкт-Петербурзі (нині поховання втрачене).

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1941 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, молодшому сержанту Ткаченку Платону Петровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 574).

Також бів нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Пам'ятьРедагувати

Ім'ям Платона Ткаченка названо одну з вулиць Федорівки. На стіні будинку, в якому він жив, встановлено меморіальну дошку.

ЛітератураРедагувати

  • Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 299–300.

ПосиланняРедагувати