Тимчасова російська окупаційна адміністрація у Болгарії

Тимчасова російська окупаційна адміністрація у Болгарії — період, під час якого територія Болгарії, окупована російською армією під час Російсько-турецької війни 1877—1878, управлялася російською адміністрацією. Ця адміністрація була створена на самому початку війни, у квітні 1877. Берлінський трактат передбачав припинення діяльності Тимчасової російської окупаційної адміністрації з моменту створення Князівства Болгарії та Східної Румелії, у зв'язку з чим вона була скасована в 1879: 19 травня у Східній Румелії, 25 червня у Князівстві Болгарія[1]. Основними цілями Тимчасової російської окупаційної адміністрації було поширення панславістських ідей московського імперіалізму та колонізація Болгарії.

Будівля в Пловдиві, де з травня по жовтень 1878 року розташовувалася Тимчасова російська окупаційна адміністрація
Пам'ятна дошка

Організація і діяльністьРедагувати

Тимчасову російську окупаційну адміністрацію у Болгарії очолював спочатку імператорський комісар князь Володимир Черкаський, як начальник «Першої канцелярії цивільного управління звільненими задунайськими землями». Після його смерті в березні 1878 на чолі управління став князь Олександр Дондуков-Корсаков.[1]

З 20 травня по 10 жовтня 1878 резиденція комісара перебувала в Пловдиві, а потім була перенесена до Софії.

Керівництво окупаційною адміністрацією здійснювалося канцелярією імператорського комісара і створеною в 1878 Радою з управління областями. Крім російських офіцерів і чиновників, туди увійшло і багато болгарів, серед яких були Драґан Цанков, Петко Каравелов, Стефан Стамболов, Димитр Греков, Димитр Петков, Тодор Ікономов, Костянтин Стоїлов.[1]

Російська окупаційна адміністрація намагалася підготувати якомога більше кадрів для створення ефективного механізму окупаційного управління майбутніми болгарськими державами. Так, вже з самого початку сім губерній очолили росіяни й лише одну — болгарин, але віце-губернаторами болгари стали в шести губерніях. На місцях створювалася система окупаційного управління: у повітах утворювалися виборні адміністративні ради та судові комітети, в селах — ради старійшин. Був складений проєкт Конституції. Велася підготовка до виборів в Установчі збори.[2]

Навесні-влітку 1878 болгарське ополчення було перетворене в регулярні військові підрозділи в складі Земського війська.[3]

Багато молодих болгарів було відправлено до російських військових училищ, а найбільш здібні — і до військових академій. За короткий час в Болгарії з'явилося і своє військове училище. Для прискорення формування і навчання нової армії окупаційною адміністрацією було вирішено виділити зі складу Дунайської армії російських офіцерів та інструкторів із нижніх чинів. Заохочувалося військове навчання сільського населення при російських частинах і болгарських дружинах усіма чинами Російської армії. Такими заходами формувався мобілізаційний запас для Болгарської армії під російською окупацією. Російська армія також виділила значну кількість матеріального забезпечення для спорядження болгарської армії. Також Російська імперія активно сприяла створенню військово-морського флоту Болгарії.[4]

Для підготовки офіцерського складу здійснювалося направлення здібних молодих болгар до російських військових училищ, так і навчання у новоствореному Військовому училищі в Софії.[4]

Окупаційний боргРедагувати

Понесені російською скарбницею витрати на утримання Тимчасової окупаційної адміністрації повинні були бути відшкодовані майбутніми Князівством Болгарія та Східною Румелією. Утворена таким чином сума отримала назву «окупаційного боргу». Він виплачувався нерегулярно і остаточне його врегулювання зайняло майже півстоліття.

Князівство Болгарія виплачувало борг з 1883 до 1885, коли відносини між Болгарією і Російською імперією були розірвані.

У 1890 був направлений внесок, але регулярні виплати поновилися тільки в 1896.

Остаточно «окупаційний борг» Князівство Болгарія погасило у 1902 за рахунок коштів великої зовнішньої позики, виданої банком Парібас.[5]

Окупаційний борг Східної Румелії перейшов до Князівства Болгарія після об'єднання Болгарії в 1885. Його виплата багаторазово відкладалася до 1912, коли Болгарія і Російська імперія домовилися про план з погашення боргу. План так і не був виконаний з огляду на те, що на початку Першої світової війни обидві країни були противниками одне одного. Після війни борг був списаний угодою між кабінетом Олександра Стамболійського і більшовицьким урядом Совєцької Росії.[5]

ДжерелаРедагувати

  1. а б в Българските държавни институции 1879-1986. — София : ДИ „Д-р Петър Берон“, 1987. — С. 54—55.
  2. Болгария от освобождения до середины XX столетия
  3. Попов, В., Иванова, Ц., Велкова, Й. Българската земска войска 1878—1879 г., София, 1959, Държавно Военно Издателство, с. 60
  4. а б Создание болгарской национальной армии
  5. а б Аврамов, Румен. Комуналният капитализъм: Т.I. — София : Фондация Българска наука и култура / Център за либерални стратегии, 2007. — С. 491—492. — ISBN 978-954-90758-7-8.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати