Тимошенко Юрій Трохимович
Ю́рій Трохи́мович Тимоше́нко (сценічний псевдонім Тарапунька; * 2 червня 1919, Полтава, УНР — 1 грудня 1986, Ужгород, УРСР, СРСР) — український радянський актор, кінорежисер, сценарист, артист розмовного жанру. Лауреат Сталінської премії (1950). Народний артист Української РСР (1960).
| Тимошенко Юрій Трохимович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Юрій Трохимович Тимошенко | |||
| Народився | 2 червня 1919 Каленики, Решетилівський район, Полтавська область | |||
| Помер | 1 грудня 1986 (67 років) Ужгород, Українська РСР, СРСР | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР | |||
| Діяльність | актор, комік, сценарист, кінорежисер | |||
| Alma mater | Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1941) | |||
| Роки діяльності | 1940-1986 | |||
| У шлюбі з | Кусенко Ольга Яківна і Пашковська Юлія Максимівна | |||
| Провідні ролі | Тарапунька Банщик Мочалкін | |||
| IMDb | ID 0863782 | |||
| Нагороди та премії | ||||
                      | ||||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Біографія
ред.1937 року закінчив школу № 3; 1941 — Київський театральний інститут. На естраді з 1940.
Під час радянсько-німецької війни виступав разом з Юхимом Березіним на фронті в складі ансамблю пісні й танцю Південно-Західного фронту. Спочатку виступали в образах кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко).
Після війни з 1946 в Українській республіканській естраді (з 1959 року — Укрконцерт). У серпні 1946 на Всесоюзному конкурсі артистів естради першої премії удостоєно киян Є. Березіна і Г. Тимошенка (розмовний жанр)[1] [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]. 1950 року отримав Сталінську премію за роль солдата Костянтина Зайченка у фільмі «Падіння Берліна». Певний час виконував монологи під прізвиськом Бублика, аж поки Олександр Довженко не запропонував йому прізвисько міліціонера Тарапуньки. Назва пішла від річки Тарапуньки в Полтаві, де Тимошенко провів своє дитинство. Березіну запропонували псевдонім Штепсель, бо він виконував у той час образ електромонтера. Цей дует був популярним протягом 40 років, його екранізовано також і в кіно.
Був одружений з Ольгою Кусенко та Юлією Пашковською. Нагороджений чотирма орденами, а також медалями.
Помер від серцевого нападу під час гастролей. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 31)[1][2][3].
Фільмографія
ред.Акторські роботи:
- 1939 — «Шуми, містечко»
- 1949 — «Падіння Берліна»
- 1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами»
- 1953 — «Калиновий гай»
- 1953 — «Доля Марини»
- 1954 — «Веселі зірки»
- 1955 — «Пригоди з піджаком Тарапуньки»
- 1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку»
- 1959 — «У цей святковий вечір»
- 1959 — «Зелений фургон»
- 1962 — «Їхали ми, їхали...»
- 1962 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Поїдемо навпростець»/ №2
- 1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9
- 1964 — «Легке життя»
- 1969 — «Викрадення»
- 1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя»
- 1971 — «Де ви, лицарі?»
- 1976 — «Від і до»
- 1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт)
- 1986 — «Моя хата з краю»
Режисер-постановник:
- 1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (у співавт.)
- 1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку» (у співавт.)
- 1962 — «Їхали ми, їхали...» (у співавт.)
- 1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9 (у співавт.)
- 1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (у співавт.)
- 1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт; у співавт.)
- 1986 — «Моя хата з краю» (у співавт.)
Сценарист:
- 1953 — «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (у співавт.)
- 1955 — «Пригода з піджаком Тарапуньки»
- 1957 — «Штепсель одружує Тарапуньку» (у співавт.)
- 1962 — «Їхали ми, їхали...» (у співавт.)
- 1962 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Поїдемо навпростець»/ №2 (автор тексту)
- 1963 — Кіножурнал «Фітіль», новела «Номенхалтура»/ №9 (у співавт.)
- 1968 — «Рівно двадцять с гаком» (у співавт.)
- 1970 — «Сміхонічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (у співавт.)
- 1976 — «Від і до» (у співавт.)
- 1980 — «Хвилюйтесь, будь ласка» (фільм-концерт; у співавт.)
- 1986 — «Моя хата з краю» (у співавт.)
Пам'ять
ред.
У Києві, на вулиці Рейтарській, 20/24, де в 1983–1986 роках жив Юрій Тимошенко, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф)[4].
В журналі «Перець» № 10 за 1979 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 60-річчю актора.[5]
Примітки
ред.- ↑ Юрій Тимошенко. 2. То Неру, а це ж Тарапунька. www.ukrinform.ua (укр.). 2 червня 2019. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ «Тарапуньці» – 104. umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Тишкевич, Марися (2 червня 2023). Юрій Тимошенко, він же Тарапунька: Ризик і сміх – моє друге Я. Український інтерес. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ interesniy.kiev.ua[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- ↑ Журнал перець 1979 10. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 10 квітня 2021.
Джерела
ред.
- Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 190, 288.
- Побачити Штепселя з Тарапунькою і … померти. [Архівовано 28 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Оприявлення невидимого
- Ефим Березин [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Я больше не выйду на сцену. Не хочу быть смешным. [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- Відео виступу Штепселя і Тарапуньки