Глухенький Тимофій Титович

(Перенаправлено з Тимофій Титович Глухенький)

Тимофій Титович Глухенький
Народився22 січня (4 лютого) 1902(1902-02-04)
Жадове
Помер28 вересня 1980(1980-09-28) (78 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаСРСР СРСР
Діяльністьлікар
Alma materПівнічно-Кавказький державний університет
ЗакладНаціональний медичний університет імені О.О. Богомольця
Посадапрофесор
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор медичних наук
ПартіяКПРС

Тимофій Титович Глухенький (22 січня (4 лютого) 1902(19020204), Жадове — 28 вересня 1980, Київ) — український радянський терапевт, доктор медичних наук (з 1938 року), професор (з 1938 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1968 року).

Біографія

ред.

Народився 22 січня (4 лютого) 1902 року в селі Жадовому (тепер Семенівського району Чернігівської області). У 1925 році закінчив медичний факультет Північно-Кавказького (тепер Південний федеральний) університету, у 1925–1937 роках працював у цьому вузі: лікарем (1925–1929), асистентом (1929—1931), доцентом кафедри терапії (1931–1938), за сумісництвом деканом медичного факультету (1931—1938). Член ВКП(б) з 1930 року.

 
Могила Тимофія Глухенького

Помер на 79-му році життя 28 вересня 1980 року. Похований разом із дружиною у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.417667° пн. ш. 30.501222° сх. д. / 50.417667; 30.501222).

Родина

ред.

Будинок Мар'яна Панчишина

ред.

З 1945 по 1957 рік жив і працював у Львові, у колишньому будинку лікаря Мар'яна Панчишина за адресою вулиця Кармелюка, 3. Для затвердження прав на будинок всиновив хлопчика, який з 1957 року, після переїзду родини до Києва, не фігурував у жодному особистому документі Глухенького. Окрім цього, здійснив низку неоднозначних майнових операцій, які детально описувала газета «Україна молода»[1].

З 1990 року у будинку знаходиться Музей історії медицини Галичини імені Мар'яна Панчишина. З 2009 року за права на будинок судились нащадки Тимофія Глухенького — донька та онуки. У 2015 році Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ остаточно залишив будівлю музею у власності громади Львова[2].

Наукова діяльність

ред.

Наукові дослідження присвячені діагностиці та лікуванню захворювань шлунково-кишкового каналу, серцево-судинної та дихальної систем; хвороб крові та кровотворення; лікуванню та профілактиці ендемічного зобу в Західних областях України. Вивчав лікувальні дії курортних чинників, зокрема бальнеотерапію на курортах Трускавці, Моршині, Любіні Великому; стан гіпофіз-адреналової системи у хворих з ураженнями внутрішніх органів.

Підготував 40 кандидатів наук. Автор близько 100 наукових праць, серед них кілька монографій. Основні праці:

  • «Патогенез язвенной болезни желудка». Врач Дело, 1932;
  • «Содержание глютатиона в крови больных с внутренними заболеваниями». Клин Мед 1936;
  • «Лечение отечных больных хлористым аммонием и механизм действия этой соли» (докторська дисертація). Ростов-на-Дону, 1937;
  • «Курорт Варзи-Ятчи и его лечебные свойства». Київ, 1940;
  • «Клініка зобу в Західних областях України». 1947;
  • «Терапевтична дія бальнеологічних ресурсів місцевих курортів — Трускавця, Моршина, Любіня Великого». 1950;
  • «Лікування пневмонії довенним введенням сульфазолу». 1959;
  • «Зобная болезнь». Київ, 1959;
  • «Сердечно-сосудистая недостаточность при тиреотоксикозах и ее лечение». В книзі: Труды VII съезда терапевтов УССР, Київ, 1962 (співавторстві).

Примітки

ред.

Література

ред.