Вікіпедія

Тереса Гродзінська

Тереса Ядвіга Гродзінська (пол. Teresa Jadwiga Grodzińska; 20 грудня 1899(1899грудня20), Яшовиці, Російська імперія — 1 вересня 1920, Чортовичі, Польща) — польська санітарка поля бою, героїня польсько-радянської війни.

Тереса Гродзінська
пол. Teresa Jadwiga Grodzińska
Народилася 20 грудня 1899(1899-12-20)
Яшовіце, Ґміна Закшев, Радомський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Померла 1 вересня 1920(1920-09-01) (20 років)
Чортовичі, гміна Грубешів, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Поховання Cmentarz Rzymskokatolicki w Radomiud
Країна  Республіка Польща
Діяльність лікарка
Знання мов польська
Нагороди
Хрест Хоробрих срібний хрест ордена Virtuti Militari

Біографія ред.

Походила з шляхетської родини герба Кушаба[1]. Дочка відомої радомської меценатки Броніслави Аркушевської (герба Ястшембець). У 1918 році закінчила гімназію імені Марії Гайл у Радомі[1]. У період навчання у гімназії брала участь у харцерському русі. 1915 року вступила в підпільну Національну молодіжну організацію[1]. Після закінчення гімназії розпочала навчання у варшавській сільськогосподарській школі[2].

Після початку польсько-радянської війни закінчила курси бойових санітарок і добровольцем пішла на роботу до Уяздовського військового шпиталю, щоб напрацювати медичну практику для участі у війні як санітарка поля бою[1][2]. 21 липня 1920 року була приписана як санітарка до санітарної роти 1 Добровольчої кавалерійської бригади, яка діяла на околицях Грубешова. Потім була переведена в бойовий склад і приписана до 5 роти 2 батальйону 4 піхотного полку Легіонів[1].

З 19 серпня 1920 року брала участь у бойових діях у районі Грубешова. Під час відступу 2 батальйони з села Грудек, залишилася в ар'єргарді з тяжко пораненими солдатами. Зокрема зуміла організувати їх переправу через міст у вогні на річці Гучва, який прострілювали три ворожі кулемети[1][2]. 1 вересня 1920 року відмовилася виходити з оточення разом з 4 полком, який був оточений 1 кінною армією Семена Будьонного. Залишилася з пораненими солдатами в селі Степанковичі і була при цьому взята в полон червоноармійцями[1][2].

Червоноармійці перевезли її до села Чортовичі, де замкнули в сараї, збираючись пізніше зґвалтувати[2]. Коли червоноармійці повернулися, Тереса відбивалася від них знайденою в сараї сокирою, вбивши при цьому двох ґвалтівників. Була жорстоко закатована та вбита[1][2][3].

Після звільнення околиць Грубешова місцеве населення вказало на місце поховання героїні. Тіло ексгумували за наказом командира 35-го піхотного полку та засвідчено[2]. Вона була настільки понівечена і порубана шашками[3], що впізнати Тересу вдалося лише за вишитою на її санітарному фартуху монограмою[1].

Тереса була перевезена в Холм[4], а потім 18 вересня 1920 року в Радомі пройшли офіційні похорони героїні з військовими почестями[5]. Похорон відвідало практично все населення міста і вони стали маніфестацією патріотизму в Радомі. Похована на місцевому римо-католицькому цвинтарі[1].

Нагороди ред.

Пам'ять ред.

Її коротке життя та героїчна смерть були описані Марією Залескою у книзі «W okopach. Pamiętnik kobiety-lekarza batalionu» (1934) і Мельхіором Ваньковичем («Szpital w Cichniczach»)[2].

Одна з трьох героїнь польського художнього фільму 1999 року Ворота Європи"[2].

У 1926 році на Уяздовському шпиталі встановили меморіальну дошку й ім'ям Тереси назвали одну із зал шпиталю[5].

20 травня 1934 року меморіальна дошка, присвячена Тересі та ще трьом випускницям школи, була встановлена на будівлі жіночої гімназії імені Марії Гайл (зараз III загальноосвітній ліцей імені полковника Діонісія Чаховського). Дошка зникла в період німецької окупації, але була знову встановлена з військовими почестями під час святкування 100-річчя школи 17 жовтня 2007 року[3].

Доля Тереси показана у виставі «Камені говорять» режисера Адама Ференци.

Її ім'я нанесено на одну із табличок на цегляній стіні на Вавелі. Табличка була встановлена у 1920-х роках, знята після Другої світової війни та знову встановлена у 1997 році.

7 липня 2008 її ім'ям названо вулицю в місті Радом[8].

У Яшовицах 13 грудня 2009 року встановили пам'ятний хрест[1], а 4 вересня 2010 року, у 90-річчя її героїчної загибелі, пройшли заходи її пам'яті[9].

До ювілею Варшавської битви[10] 22 лютого 2021 року стала почесною громадянкою Радома[11].

У 2022 році її ім'ям названо школу в селі Беліха[12][13].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Pamięci Teresy Grodzińskiej. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 10 березня 2017.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Bohaterska sanitariuszka — historia Teresy Grodzińskiej. Архів оригіналу за 12 березня 2017. Процитовано 10 березня 2017.
  3. ↑ а б в Marek Pietruszka: Teresa Jadwiga Grodzińska. Warszawa: Instytut Pamięci Narodowej, 2020. ISBN 978-83-8098-231-4. [dostęp 2023-09-20]. 
  4. ↑ 20 grudnia 1899 roku, w Jaszowicach urodziła się Teresa Jadwiga Grodzińska — sanitariuszka, ochotniczka wojny polsko-bolszewickiej. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 10 березня 2017.
  5. ↑ а б Słownik Biograficzny Kobiet Odznaczonych Orderem Wojennym Virtuti Militari. Elżbieta Zawacka (red.). T. I: A-G. Toruń: Fundacja „Archiwum i Muzeum Pomorskie AK oraz Wojskowej Służby Kobiet”, 2004. ISBN 83-88693-03-4. 
  6. ↑ Bogusław Polak: Kawalerowie Virtuti Militari 1792-1945. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej, 1993. ISBN 83-900510-0-1. 
  7. ↑ Sprawozdanie Okręgu Białostockiego PCK za 1935. Медичний університет у Білостоці. 1936. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 3 червня 2017.
  8. ↑ Ulice za zasługi [w:] «7 dni. Bezpłatny tygodnik dla Radomia i regionu», 2008, nr 140, 4-10 lipca, s. 6
  9. ↑ Uroczystość Teresy Grodzińskiej. myfamily.com. 15 sierpnia 2010. Процитовано 4 травня 2014.
  10. ↑ Wniosek o nadanie Honorowego Obywatelstwa (пол.). radom.pl. 31 sierpnia 2020. Процитовано 29 січня 2022.
  11. ↑ Radom – Znane osoby – Honorowi obywatele – Teresa Grodzińska. radom.pl. Процитовано 29 січня 2022.
  12. ↑ Teresa Grodzińska patronką szkoły w Bielisze. radioplus.com.pl. 14 жовтня 2022. Архів оригіналу за 7 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
  13. ↑ Publiczna Szkoła Podstawowa im. Teresy Grodzińskiej w Bielisze. pspbielicha.szkolnastrona.pl. Процитовано 14 квітня 2024.

Література ред.

  • Bogusław Polak: Kawalerowie Virtuti Militari 1792—1945. TT II (1914—1921) Cz. 2. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej, 1993, s. 63-64. ISBN 83-900510-0-1.
  • Słownik biograficzny kobiet odznaczonych Orderem Wojennym Virtuti Militari, tom I, Toruń 2004
  • Lista strat Wojska Polskiego, Wojskowe Biuro Historyczne, 1934

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тереса_Гродзінська&oldid=42347504