Теорема Ріба про сферу

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Теорема Ріба про сферу: Нехай на замкнутому орієнтованому зв'язному многовиді Mn існує розшарування з особливостями, всі особливі точки якого ізольовані та є центрами. Тоді Mn гомеоморфний сфері Sn, та розшарування має рівно дві особливі точки.

Теорема доведена у 1946 році французьким математиком Жоржем Рібом.

Морсовське шарування

ред.

Ізольована особлива точка шарування F називається точкою морсовського типу, якщо в її малому околі всі шари є рівнями деякої функції Морса, а сама вона є критичною точкою цієї функції.

Особлива точка морсовського типу називається центром, якщо вона є локальним екстремумом функції; в супротивному випадку вона називається сідловою точкою.

Позначимо ind p = min(kn − k), індекс особливості  , де k — індекс відповідної критичної точки морсовської функції. Зокрема, центр має індекс 0, индекс сідла принаймні 1.

Морсовське шарування F на многовиді M це особливе трансверсально орієнтоване шарування корозмірності 1 класу C2 з ізольованими особливостями, причому:

  • всі особливості F морсовського типу,
  • кожний особливий шар L містить лише одну зв'язну особливу точку p; при цьому, якщо ind p = 1 то   незв'язно.

Нехай c — число центрів морсовського шарування F, і   — число його сідлових точок, виявляється, що різниця c − s тісно пов'язана з топологією многовиду  .

Теорема Ріба про сферу

ред.

Розглянемо випадок c > s = 0, тобто всі особливості є центрами, сідлових точок немає.

Теорема:[1] Нехай на замкнутому орієнтованому зв'язному многовиді   розмірності   існує  -трансверсально орієнтоване шарування   ковимірності 1 з непорожньою множиною ізольованих особливих точок, що всі є центрами. Тоді шарування   має рівно дві особливі точки, і многовид   гомеоморфний сфері  .

Цей факт є наслідком теореми Ріба про стійкість.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. G. Reeb, Sur les points singuliers d'une forme de Pfaff complétement intégrable ou d'une fonction numérique. — C.R.A.S. Paris 222, 1946, pp. 847—849.[1] [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]