Вікіпедія

Темний романтизм

Те́мний романти́зм (також відомий як Готи́чний романти́зм, Негати́вний романти́зм та Чорни́й романти́зм) - літературна підтечія, що виникла в романтизмі наприкінці 18 століття. Темний романтизм охоплює твори літератури та образотворчого мистецтва. Типові мотиви темного романтизму включають надприродні, демонічні, бездонні глибини людської психіки, починаючи від божевілля, еротики, насильства і закінчуючи смертю. Темний романтизм не піддається чіткому визначенню: в деяких контекстах його розглядають як напрям у літературі та мистецтві, який виходить за межі романтичної епохи й вплинув на символізм та фільм жахів.

Сексуальність і смерть - два головні мотиви чорного романтизму (Картина Антуана Верца, 1847)

Визначення та термінологія ред.

Невідомо, хто саме придумав цей термін, але його популяризував італійський літературознавець Маріо Праз[en]. У своєму дослідженні мотивів романтизму Праз зосередився на темній стороні романтизму і проаналізував такі теми, як смерть, порок, жорстокість і декаданс[1]. Термін "чорний романтизм" не згадується в самому дослідженні Праза, але з'являється як підзаголовок у німецькому перекладі[2]. Цей термін утвердився в літературознавстві завдяки публікації Праза і був підхоплений іншими літературознавцями. Чорний романтизм знайшов своє вираження не лише в літературі, а й в образотворчому мистецтві та музиці[3]. Однак у мистецтвознавстві та музикознавстві цей термін використовується рідше.

Термін "чорний романтизм" також не має чіткого визначення. У літературознавчому словнику чорний романтизм визначається як "ірраціональна тенденція романтизму до надприродного, фантастичного і гротескного"[4][5], з особливою згадкою про чорний романтизм у вигляді літератури жахів та історій про привидів. Крім того, слід зазначити, що чорний романтизм часто неможливо чітко відрізнити від основної течії романтизму.

Мотиви ред.

У мистецтві та літературі чорного романтизму використовуються різноманітні мотиви, які зараховують до "нічної сторони" романтизму.

 
Каспар Давид Фрідріх, Абатство в Дубовому лісі

Тремтіння, привиди та моторошність ред.

Замки з привидами, монастирі, підземелля, склепінчасті підвали, склепи, будинки з привидами, руїни та кладовища слугують тлом для літератури жахів, наприклад, у готичних романах, таких як "Замок Отранто"[en] Горація Волпола[en][6]. Руїни, в тому числі штучні, були в моді в романтичній архітектурі руїн. Романтичні картини зображують моторошні природні явища, такі як бурі, а також пейзажі, занурені в місячне світло або туман, самотні галявини й темні ліси. Одним із художників, який широко використовував ці мотиви у своїй творчості, був Каспар Давид Фрідріх. Відомими прикладами використання Фрідріхом цих темних і тривожних мотивів є картини "Абатство в дубовому лісі" та "Чернець біля моря".

На відміну від Просвітництва, яке звернути увагу на світлі, чорний романтизм представляє ніч і темряву в позитивному світлі. Прикладом такої переоцінки ночі як місця більшого знання та вищої істини є гімни ночі Новаліса[4].

 
Поль Деларош: Дружина художника Луїза Верне на смертному одрі, Музей витончених мистецтв, Нант

Страждання, насильство і смерть ред.

Страждання, смерть і занепад також є постійними мотивами чорного романтизму.

Зокрема, французький та іспанський романтизм, як наслідок Французької революції та наступних наполеонівських воєн, бореться зі стражданням і насильством. Франсіско де Гоя, спочатку іспанський придворний художник, іноді асоціюється з романтизмом через свою творчість, яка звертається до насильства і жаху війни, спричиненої військами Наполеона у 1808 році та подальшої Війни за незалежність Іспанії. Його серія гравюр під назвою "Лиха війни" (ісп. Desastres de la Guerra) зображує ці події у тривожній та потужній манері. Тривожна серія картин Гої, відома як "Чорні картини" (англ. Pinturas Negras), є визначним твором чорного романтизму. Вона включає зображення таємничої процесії, відьом та Сатурна, що пожирає своїх дітей, пропонуючи зазирнути в темряву душі.

Мотиви розпаду і смерті також присутні в чорному романтизмі. Розпад і смерть тематизуються в пейзажних картинах із зображенням кладовищ або руїн, як, наприклад, у Каспара Давида Фрідріха. Крім того, смерть слугує мотивом у портретах. Художник Поль Деларош, наприклад, зобразив свою покійну дружину на смертному ложі й сублімував протистояння зі смертю в естетичне переживання для глядача.

 
Йоганн Генріх Фюсслі: Кошмар (1802)

Темний бік психіки ред.

Надія Просвітництва на чисту раціональність і людський розум виявилася неспроможною вже на початку 19 століття. Після закінчення Французької революції оптимістичний погляд на людство був розбитий вдрузки, а інстинктивні та насильницькі аспекти людської природи були знову визнані[7].

Романтики також присвятили себе дослідженню несвідомого і темної сторони психіки, і не випадково початки психології як науки можна простежити саме в романтизмі. Тому кошмар, незвичний мотив у мистецтві та літературі, є мотивом темного романтизму, наприклад, на картині Йоганна Генріха Фюзелі "Кошмар"[8]. Хоча сам Фюзелі навчався відтворювати твори у стилікласицизму, в багатьох мотивах своїх картин він ближчий до романтизму, ніж до класицизму, тому Фюзелі вважається однією з головних постатей темного романтизму[9].

Незрозумілі явища, такі як сновидіння, телепатія, передчуття та сомнамбулізм, також зацікавили романтичну науку. Громадськість також цікавилася феноменом магнетизму, попередником пізніших гіпнотичних технік[10]. Психологічні екстремальні стани, такі як божевілля, також були в центрі уваги. Цей інтерес до психології та психологічних явищ також знайшов своє відображення в літературі та мистецтві темного романтизму. Наприклад, божевільний, на ім'я Серапіон є персонажем циклу оповідань Ернеста Гофмана "Брати Серапіони"[11]. Твір Гофмана був також художньо інтерпретований у живописі, наприклад, художник-романтик Карл Блехен[en] зобразив божевільного головного героя "Еліксирів диявола" Гофмана на картині "Патер Медардус" (англ. Pater Medardus).[12]

Романтики також були зачаровані злом у людині. Літературознавець Маріо Праз[en] вбачає тут вплив поеми Джона Мільтона "Втрачений рай", в якій сатанинське трактується, серед іншого, як занепала краса. Спочатку, здавалося б, злісні типи злочинців, такі як щедрий бандит, почали з'являтися в літературі у 18 столітті, і романтизм також прийняв цей тип, як, наприклад, нестримний, пристрасний шукач пригод Монтоні в "Таємницях Удольфо" (англ. The Mysteries of Udolpho) Енн Редкліфф.[13]

 
Ежен Делакруа: Мефістофель у повітрі, Музей Штеделя, Франкфурт-на-Майні

Надприродне та окультизм ред.

Література та мистецтво романтизму також дедалі частіше звертаються до сфери фантастичного. Завдяки романтичному інтересу до казок і легенд, міфічні істоти (такі як ельфи, феї, привиди, демони та перевертні) потрапляють у фокус уваги як мотиви. Романтизм, таким чином, протистояв Просвітництву, яке, наголошуючи на раціональності та науковому прогресі, вважало, що старі забобони щодо надприродного мають бути подолані - ставлення, яке вже здавалося застарілим в епоху романтизму і було поставлене під сумнів романтиками через їхнє дослідження фантастичного та окультного[14].

У цьому контексті можна побачити інтерес до псевдонауки, парапсихології, алхімії, магії, некромантії, окультизму, сатанізму та чаклунства - усіх явищ того часу, які можна знайти в журналах чи популярній літературі. Одним із показових творів є Gespensterbuch ("Книга привидів"), збірка історій про привидів та дивовижні історії, в якій автори книги використовували та популяризували мотиви та оповіді з народних вірувань. Приклади також можна знайти в романтичній літературі, де міфи та історії з народних забобонів були інкорпоровані та опрацьовані в літературній манері, як, наприклад, у казці Ернеста Гофмана "Шахти Фалунь" (нім. Sage von den Bergwerken von Falun). Так само в моторошній баладі Семюела Тейлора Колріджа "Поема про стародавнього мореплавця" (англ. The Rime of the Ancient Mariner) втілено народне марновірство, згідно з яким альбатрос є священним птахом (і на титулованого мореплавця чекає загибель, якщо він уб'є такого птаха)[15].

Еротика та моторошне ред.

Як зворотний бік краси, темний романтизм досліджує привабливість макабричного. У літературі описується хворобливий потяг до гротескного і деформованого, що досягає свого піка в естетиці моторошного і жахливого наприкінці 18 століття. Наприклад, поет-романтик Персі Біші Шеллі у своєму вірші "Про Медузу Леонардо да Вінчі" (англ. On the Medusa of Leonardo da Vinci) звертається до чарівного, смертоносного погляду Медузи Леонардо да Вінчі, причому Шеллі підкреслює не жах, а глибоку красу цього об'єкту.[16]

Темний романтизм також заглиблюється в "темний" бік кохання та еротики, включаючи парафілію, садомазохізм і збочення. Цей рух також охоплює архетип фатальної жінки, з демонічними жінками та вампірами, що з'являються в літературі та мистецтві. Прикладом цього є відьма Матильда, яка розкривається як диявольська спокусниця в готичному романі Метью Грегорі Льюїса "Чернець" (англ. The Monk).[17]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Praz, Mario; Praz, Mario (1994). Liebe, Tod und Teufel: die schwarze Romantik. dtv (вид. 4. Aufl., 26. - 28. Tsd). München: Dt. Taschenbuch Verl. ISBN 978-3-423-04375-5.
  2. ↑ Vieregge, André (2008). Nachtseiten: die Literatur der Schwarzen Romantik. Europäische Hochschulschriften Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur. Frankfurt am Main Berlin Bern Wien: Lang. ISBN 978-3-631-57700-4.
  3. ↑ Kämpf, Christian (2021). Der neue Schauder: über das Phantastische der musikalischen Romantik. Berlin: J.B. Metzler Springer. ISBN 978-3-476-05712-9.
  4. ↑ а б Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  5. ↑ Wilpert, Gero von (2001). Sachwörterbuch der Literatur (вид. 8., verb. und erw. Aufl). Stuttgart: Kröner. ISBN 978-3-520-23108-6.
  6. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  7. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. с. 120. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  8. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. с. 116. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  9. ↑ Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. с. 16. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  10. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. с. 131—132. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  11. ↑ Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. с. 274. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  12. ↑ Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. с. 14. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  13. ↑ Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. с. 68—72. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  14. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. с. 117—118, 125. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  15. ↑ Held, Heinz-Georg (2003). Romantik: Literatur, Kunst und Musik ; 1790 - 1840. [DuMont-Taschenbücher] DuMont-Schnellkurs (вид. Orig.-Ausg). Köln: DuMont. с. 124—125. ISBN 978-3-8321-7601-3.
  16. ↑ Krämer, Felix; Borgards, Roland; Städel Museum, ред. (2012). Schwarze Romantik: von Goya bis Max Ernst ; [... anlässlich der Ausstellung "Schwarze Romantik. Von Goya bis Max Ernst", Städel Museum, Frankfurt am Main, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013]. Ostfildern: Hatje Cantz. с. 31. ISBN 978-3-7757-3372-4.
  17. ↑ Praz, Mario; Praz, Mario (1994). Liebe, Tod und Teufel: die schwarze Romantik. dtv (вид. 4. Aufl., 26. - 28. Tsd). München: Dt. Taschenbuch Verl. с. 169—170. ISBN 978-3-423-04375-5.

Література ред.

  • Jürgen Klein: Schwarze Romantik: Studien zur englischen Literatur im europäischen Kontext. Frankfurt am Main 2005.(нім.)
  • Felix Krämer (Hrsg.): Schwarze Romantik von Goya bis Max Ernst. Katalog zur Ausstellung im Städel Museum Frankfurt, 26. September 2012 bis 20. Januar 2013. Hatje Cantz Verlag, Ostfildern 2012, ISBN 978-3-7757-3372-4.(нім.)
  • Mario Praz: Liebe, Tod und Teufel. Die schwarze Romantik. dtv, München 1963, ISBN 342304375X.(нім.)
  • André Vieregge: Nachtseiten. Die Literatur der Schwarzen Romantik, Diss., Uni Kiel 2007, auch: Lang, Frankfurt a. M. 2008, ISBN 9783631577004.(нім.)
  • Frank Bruno Wild: Suizidäre Metaphern. Transzendente Melancholien im Zeitalter der Schwarzen Romantik. Verlag Dr. Kovac, Hamburg 2012, ISBN 9783830065289. (нім.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Темний_романтизм&oldid=42433762