Сігурд I Хрестоносець
Сігурд I Хрестоносець (давньоскан. Sigurðr Jórsalafari, норв. Sigurd Jorsalfare; 1090—1130) — ярл Оркнейський з 1198 до 1103 року, король Мена та Островів з 1102 до 1103 року, король Норвегії з 1103 до 1130 року. Походив з династії Інглінгів.
| Сігурд I Хрестоносець | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1089[1] Норвегія |
| Помер |
26 березня 1130 Осло, Норвегія |
| Поховання | Фортеця Акерсхус |
| Країна | Норвегія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Посада | Король Норвегії |
| Конфесія | християнство |
| Рід | Hardrada dynastyd |
| Батько | Магнус III |
| Брати, сестри | • Tora Magnusdatterd, Ейстейн I Магнусон, Гаральд IV і Olav Magnusson of Norwayd |
| У шлюбі з | Bjaðmunjo Mýrjartaksdóttird, Мальмфрида Київська і Cecily (?)d |
| Діти | Христина Сігурдсдаттерd і Магнус IV |
ЖиттєписРедагувати
Молоді рокиРедагувати
Син Магнуса III, короля Норвегії, та Тори, королівської коханки. З молодості брав участь у походах свого батька. У 1098 році брав участь у морському поході Магнуса III до Оркнеїв, Гебридів та островів біля Шотландії. Цього ж року за волею батька Сігурд став ярлом Оркнейським.
У 1102 році після захоплення норвежцями Мена та земель в Ірландському морі Сігурда проголошено королем Мена та Островів.Тоді ж для зміцнення свого становища Сігурд уклав шлюб з донькою Верховного правителя Ірландії Муїрхертаха О'Брайєна. Втім у 1103 після загибелі свого батька Магнуса III норвезькі війська на чолі із Сігурдом повернулися додому.
ВолодарюванняРедагувати
Після смерті Магнуса III Сігурд I став співправителем королівства разом з братами Ейнстейном та Олафом. Після смерті у 1115 році ще малого Олафа, владу над Норвегією поділили Сігурд I та Ейнстейн I.
У 1107 для спокутування своєї провини перед церквою Сігурд I відправився у хрестовий похід. У поході він виявився досвідченим та майстерним військовиком, беручи участь у битвах при Лісабоні, островах Середземного моря, самій Палестині. Сігурд, за посередництва Данила Мниха[2], налагодив приязні стосунки з Балдуїном I, королем Єрусалиму. Узяв активну участь у захоплені м.Сідон 5 грудня 1110 року. За це Сігурд I отримав частину Святого хреста. Після закінчення хрестового походу сігурд повернувся додому — спочатку через Кіпр, Константинополь, Болгарію, Угорщину, Німеччину. Тут він зустрів з Лотарем III, імператор Священної Римської імперії. Після цього дістався Данії, де король Нільс I допоміг Сігурду I дістатися Норвегії у 1111 році. За цей похід Сігурд отримав прізвисько «Хрестоносець».
Після цього Сігурд не виявляв значної активності у державницьких справах, дозволяючий Ейнстейну I керувати Норвегією. Після смерті останнього у 1123 році Сігурд I повернувся до активного політичного життя, ставши одноосібним володарем Норвегії. Того ж року він розпочав війну проти Швеції за землі Смоланда у Швеції, яка тривала з перемінним успіхом.
У внутрішнє життя Сігурд I впровадив церковну десятину, що сприяло зміцненню церкви у країні. Після цього королівська влада почала також спиратися на більш суттєву підтримку християнської церкви. Король Сігурд запровадив у 1123 році ще одну єпархію у м. Ставангер та у 1124 році на Гренландії (за це отримав від гренландців білого ведмедя), спрямувавши туди першого єпископа Арнольда. У Гренландії біля Гардара було заснована ставка єпископа.
У подальшому Сігурд також вів активну загарбницьку політику, здійснивши кілька походів до Вендланду.
26 березня 1230 року Сігурд I помер, поховано його у церкві Халвардскатедрален в Осло.
РодинаРедагувати
1. Дружина — Блатмін, донька Муїрхертаха О'Брайєна, верховного короля Ірландії
Дітей не було
2. Дружина — Малмфреда, донька Мстислава I, великого князя Київського.
Діти:
- Христина (1125—1179), дружина Ерлінга Скакке, норвезького ярла
3. Коханка — Боргільд Олафсдотір
Діти:
- Магнус (1115—1139)
ДжерелаРедагувати
- Bergan, Halvor: Kong Sigurds Jorsalferd. Den unge kongen som ble Norges helt (Norgesforlaget, 2005) ISBN 82-91986-75-4
- ↑ https://nbl.snl.no/Sigurd_1_Magnusson_Jorsalfare
- ↑ О. Б. Головко «Давня Русь та хрестові походи» // Східний Світ, 2000, № 2, 22 с.