Сєверний Андрій Борисович

Андрій Борисович Сєверний (рос. Андрей Борисович Северный; 11 травня 1913(19130511), Тула — 3 квітня 1987, Сімферополь) — український астроном, академік (1968).

Сєверний Андрій Борисович
Сєверний Андрій Борисович.jpeg
Народився 11 травня 1913(1913-05-11)[1]
Тула, Російська імперія[1]
Помер 3 квітня 1987(1987-04-03) (73 роки)
Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність астрофізик
Alma mater механіко-математичний факультет МДУd
Сфера інтересів астрофізика
Заклад Московський державний університет імені Ломоносова
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти Ye Shihuid
Член Академія наук СРСР і Гайдельберзька академія наук
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Державна премія СРСР Сталінська премія

Наукова біографіяРедагувати

Андрій Сєверний родився 11 травня 1913 в місті Тула, у сім'ї професора Московського університету. Ще будучи школярем, він захопився астрономією, був спостерігачем Московського товариства любителів астрономії. У 1935 закінчив Московський університет і був прийнятий в аспірантуру АН СРСР, там же пройшов докторантуру. Тут він захопився теоретичною астрофізикою і отримав ряд важливих результатів в галузі дослідження внутрішньої будови зірок. У 1938–1946 працював у Державному астрономічному інституті імені Штернберга. З 1946 працював у Кримській астрофізичній обсерваторії (КрАО) АН СРСР.

Поступивши на роботу в Кримську астрофізичну обсерваторію, Сєверний взяв активну участь у відновленні обсерваторії в Сімеїзі і в будівництві нової обсерваторії поблизу Бахчисарая, де тепер розташоване селище Научний разом з КрАО. З 1952 до смерті він був беззмінним директором КрАО.

Наукові праці присвячені теорії внутрішньої будови зірок, фізики Сонця, дослідженню магнітних полів зірок. У ряді робіт, виконаних в 1934–1938, до ототожнення термоядерних джерел зоряної енергії, розглянув рівновагу зірок при наявності конвекції, яка розвивається в разі сильної концентрації джерел енерговиділення до центру зірки. У наступні роки основна увага Сєверного була звернута на вивчення Сонця. За його проектом у Кримській астрофізичній обсерваторії побудований баштовий сонячний телескоп (один з найбільших у світі); за його участю розроблені і створені багато приладів: інтерференційно-поляризаційний фільтр, магнітограф для сонячного телескопа тощо. У 1949–1962 виконав кількісні спектральні дослідження сонячних спалахів та інших нестаціонарних процесів. На основі цих досліджень виявив тонку структуру емісії — її концентрацію в малих обсягах сонячної атмосфери, вперше кількісно вивчив явище «вусів» і нестаціонарну безперервну емісію. Вивчення спалахів привело Сєверного до висновку про своєрідні вибухи на Сонці, енергія яких черпається з магнітних полів. Систематичні вимірювання магнітних полів на Сонці дозволили йому виявити тісний зв'язок виникнення спалахів з характерними особливостями магнітних полів, що було покладено в основу практики прогнозування сонячних спалахів. Вперше показав, що загальне магнітне поле Сонця складається з безлічі хаотично розподілених по поверхні елементів магнетизму, встановив, що «середня поле» Сонця відрізняється від дипольного. Виявив також сезонні і добові коливання загального магнітного поля Сонця, що уподібнює його магнітно-змінній зірці. Застосувавши покращений варіант сонячного магнітографу до спостереження зірок, вперше виміряв слабкі магнітні поля у багатьох зірок. У 1974 разом з співробітниками Кримської астрофізичної обсерваторії, аналізуючи спостереження Сонця, проведені за оригінальною методикою на модернізованому баштовому телескопі, відкрив пульсації Сонця як цілого з періодом 2 години 40 хв і амплітудою зміни радіуса 10 км.

Багато уваги приділяв позаатмосферним дослідженням. Створені під його керівництвом прилади функціонували на деяких штучних супутниках Землі, а також на «Луноході-2», науковій орбітальній станції «Салют-4».

Сєверний опублікував більше 270 наукових робіт, більшість праць академіка Сєверного опубліковані в «Ізвестіях Кримської астрофізичної обсерваторії», а також у багатьох інших вітчизняних і зарубіжних журналах з астрономії та астрофізики. Автор книги «Фізика Сонця» (1956), співавтор широко відомого курсу з теоретичної астрофізики (Амбарцумян та інші, 1952), який досі є настільною книгою багатьох астрофізиків.

Професор Московського університету (з 1947). Член-кореспондент АН СРСР від 20.6.1958 по відділенню фізико-математичних наук (астрофізика), академік з 26.11.1968. Член Міжнародної академії астронавтики, член-кореспондент Гейдельберзької АН, віце-президент Міжнародного астрономічного союзу (1964–1970), президент Комісії N 10 «Сонячна активність» Міжнародного астрономічного союзу (1958–1964).

Наукові публікаціїРедагувати

  • Физика Солнца (1956)
  • Статті в журналі «Успехи физических наук»
  • Severny, A.B., Kotov, V.A., and Tsap, T.T., 1976. «Observations of solar pulsations», Nature, vol. 259, p. 89

Відзнаки та пам'ятьРедагувати

У селищі Научний діє квартира-музей Андрія Сєверного.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Северный Андрей Борисович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1976. — Т. 23 : Сафлор — Соан. — С. 130.

ДжерелаРедагувати