Сєверний Андрій Борисович

Андрій Борисович Сєверний (рос. Андрей Борисович Северный; 11 травня 1913(19130511), Тула — 3 квітня 1987, Сімферополь) — український астрофізик, доктор фізико-математичних наук, академік АН СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1973). Лауреат Державної премії СРСР (1984).

Сєверний Андрій Борисович
Сєверний Андрій Борисович.jpeg
Народився 11 травня 1913(1913-05-11)[1]
Тула, Російська імперія[1]
Помер 3 квітня 1987(1987-04-03) (73 роки)
Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність астрофізик
Alma mater механіко-математичний факультет МДУd
Галузь астрофізика
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти Ye Shihuid
Членство Академія наук СРСР і Гайдельберзька академія наук
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Державна премія СРСР Сталінська премія

Наукова біографіяРедагувати

Андрій Сєверний родився 11 травня 1913 в місті Тула, у сім'ї професора Московського університету. Ще бувши школярем, він захопився астрономією, був спостерігачем Московського товариства любителів астрономії. У 1935 закінчив Московський університет і був прийнятий в аспірантуру АН СРСР, там же пройшов докторантуру. Тут він захопився теоретичною астрофізикою і отримав ряд важливих результатів в галузі дослідження внутрішньої будови зірок. У 1938–1946 працював у Державному астрономічному інституті імені Штернберга. З 1946 працював у Кримській астрофізичній обсерваторії (КрАО) АН СРСР.

Поступивши на роботу в Кримську астрофізичну обсерваторію, Сєверний взяв активну участь у відновленні обсерваторії в Сімеїзі і в будівництві нової обсерваторії поблизу Бахчисарая, де тепер розташоване селище Научний разом з КрАО. З 1952 до смерті він був беззмінним директором КрАО.

Наукові праці присвячені теорії внутрішньої будови зірок, фізики Сонця, дослідженню магнітних полів зірок. У ряді робіт, виконаних в 1934–1938, до ототожнення термоядерних джерел зоряної енергії, розглянув рівновагу зірок при наявності конвекції, яка розвивається в разі сильної концентрації джерел енерговиділення до центру зірки. У наступні роки основна увага Сєверного була звернута на вивчення Сонця. За його проєкт у Кримській астрофізичній обсерваторії побудований баштовий сонячний телескоп (один з найбільших у світі); за його участю розроблені і створені багато приладів: інтерференційно-поляризаційний фільтр, магнітограф для сонячного телескопа тощо. У 1949–1962 виконав кількісні спектральні дослідження сонячних спалахів та інших нестаціонарних процесів. На основі цих досліджень виявив тонку структуру емісії — її концентрацію в малих обсягах сонячної атмосфери, вперше кількісно вивчив явище «вусів» і нестаціонарну безперервну емісію. Вивчення спалахів привело Сєверного до висновку про своєрідні вибухи на Сонці, енергія яких черпається з магнітних полів. Систематичні вимірювання магнітних полів на Сонці дозволили йому виявити тісний зв'язок виникнення спалахів з характерними особливостями магнітних полів, що було покладено в основу практики прогнозування сонячних спалахів. Вперше показав, що загальне магнітне поле Сонця складається з безлічі хаотично розподілених по поверхні елементів магнетизму, встановив, що «середнє поле» Сонця відрізняється від дипольного. Виявив також сезонні і добові коливання загального магнітного поля Сонця, що уподібнює його магнітно-змінній зірці. Застосувавши покращений варіант сонячного магнітографа до спостереження зірок, вперше виміряв слабкі магнітні поля у багатьох зірок. У 1974 разом з співробітниками Кримської астрофізичної обсерваторії, аналізуючи спостереження Сонця, проведені за оригінальною методикою на модернізованому баштовому телескопі, відкрив пульсації Сонця як цілого з періодом 2 години 40 хв і амплітудою зміни радіуса 10 км.

Багато уваги приділяв позаатмосферним дослідженням. Створені під його керівництвом прилади функціонували на деяких штучних супутниках Землі, а також на «Луноході-2», науковій орбітальній станції «Салют-4».

Сєверний опублікував більше ніж 270 наукових робіт, більшість праць академіка Сєверного опубліковані в «Ізвестіях Кримської астрофізичної обсерваторії», а також у багатьох інших вітчизняних і закордонних журналах з астрономії та астрофізики. Автор книги «Фізика Сонця» (1956), співавтор широко відомого курсу з теоретичної астрофізики (Амбарцумян та інші, 1952), який досі є настільною книгою багатьох астрофізиків.

Професор Московського університету (з 1947). Член-кореспондент АН СРСР від 20.6.1958 по відділенню фізико-математичних наук (астрофізика), академік з 26.11.1968. Член Міжнародної академії астронавтики, член-кореспондент Гейдельберзької АН, віце-президент Міжнародного астрономічного союзу (1964–1970), президент Комісії N 10 «Сонячна активність» Міжнародного астрономічного союзу (1958–1964).

Наукові публікаціїРедагувати

  • Физика Солнца (1956)
  • Статті в журналі «Успехи физических наук»
  • Severny, A.B., Kotov, V.A., and Tsap, T.T., 1976. «Observations of solar pulsations», Nature, vol. 259, p. 89

Відзнаки та пам'ятьРедагувати

У селищі Научний діє квартира-музей Андрія Сєверного.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Северный Андрей Борисович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1976. — Т. 23 : Сафлор — Соан. — С. 130.

ДжерелаРедагувати