Відкрити головне меню

Супі́н (лат. supinum — «що лежить», «похилений»), також досягальний спосіб — форма віддієслівного іменника, одна з форм дієслова, використовувана в деяких мовах. Супін позначає мету й уживають його звичайно з дієсловами руху.

Зміст

Супін у давньоруській мовіРедагувати

У давньоруській мові супін — незмінна, застигла форма знахідного відмінка однини віддієслівного іменника з основою на *-ŭ, яку вживали разом з дієсловами руху на означення мети дії, і утворювали доданням суфікса -тъ до основи інфінітива. Характерною особливістю супіна, що відрізняла його від інфінітива, було те, що додаток з ним вживався не в знахідному, а в родовому відмінку (поиде възятъ города — «він пішов здобути город»).

Успадкований супін давньоруською з праслов'янської мови, де за походженням був знахідним відмінком віддієслівних іменників (на *-tus), закінчення *-tъ сходить до праіндоєвропейського закінчення знахідного відмінка цих іменників (*-tum). Іменним походженням супіна пояснюється і його вживання не із знахідним, як інфінітива, а з родовим відмінком: пор. давньорус. възѧтъ города (супін) — укр. здобуття города (віддієслівний іменник)[1].

Зникаючи, супін ще від XI ст. став змішуватися з інфінітивом. Він продовжував зрідка вживатися аж до кінця XIV ст., у пам'ятках кінця XV конструкції із супіном вже не трапляються. Припускається, що реліктом супіна є присутня в діалектах факультативна зміна суфікса інфінітива -ти на (можливе тільки в основах на голосний, писат, ходит, сидіт — «писати», «ходити», «сидіти»; форми на -ть виникли через повну редукцію [і] та збереження м'якості [т']), а також діалектне вживання додатка при інфінітиві у формі родового відмінка (косити жи́та)[2].

Супін у латинській мовіРедагувати

Супін також відомий і у латинській мові, причому у двох формах: на -um (у знахідному відмінку) і на -uвідкладному відмінку):

Латинський супін у знахідному відмінку

  • Eo lusum — «іду грати»
  • Eo doctum — «іду навчатися»
  • Ire dormitum — «іти спати»

Латинський супін у відкладному відмінку

  • Res jucunda auditu — «річ приємна для слуху» (буквально: «річ приємна до чуття»)
  • Res facilis dictu — «річ, яку легко сказати» (буквально: «річ легка до казання»)

Супін в інших мовахРедагувати

Серед сучасних мов дещо видозмінений супін зберігається в долішньолужицькій, словенській, литовській та румунській мовах. У шведській мові супін використовується лише для створення аналітичних часів дієслова та має інше походження.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 189. (рос.)
  2. Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 120-124.