Вікіпедія

Станіслав Яроцький

каштелян завихостський, надвірний маршалок
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Станіслав Яроцький.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яроцький.

Станіслав Яроцький гербу Равич (пом. 10/11 жовтня 1515) — державний діяч Королівства Польського, суддя земський севезький (1505), надвірний маршалок (1505—1515), охмістр королеви Барбари Запольської (1512), каштелян завихостський (1514—1515); староста славковський (1497—1502), хенцинський (1504—1508), іновроцлавський (1505—1510), бендзинський (1506—1515).

Станіслав Яроцький
пол. Stanisław Jarocki
Станіслав Яроцький
Родовий герб Равич
Суддя земський севезький
? — 1505
Монарх: Олександр Ягеллончик
Надвірний маршалок
1505 — 1515
Попередник: Ян Рабштинський із Тенчина, Януш Свєрчовський
Наступник: Пйотр Кміта Собенський
Каштелян завихостський
1514 — 1515
Попередник: Марцін Скотніцький[pl]
Наступник: Станіслав Мєлецький
 
Смерть: 10 жовтня 1515[1]
Рід: Яроцькі гербу Равичd
Шлюб: 1) N, 2) Марина (Маріанна)
Діти: Барбара, Єжи, Дорота, Вільгельм, Кшиштоф, Єжи, Ієронім, Зиґмунт, Ян, Даніель, Станіслав

Життєпис

ред.

Народився Станіслав, імовірно, в останній чверті XV століття. Про родину його відомості відсутні. Підписувався на документах Яроцьким, Яросським, Ярочським з Ярошина чи Яроцина[2]. Родина Яроцьких походила з Ярошина біля Пулавів у Люблінському воєводстві[3].

Після 1497 року Станіслав Яроцький став старостою славковським[4], був ним щонайменше до 1502 року[5]. Цього ж року згадується як придворний короля Олександра Ягеллончика[6], ймовірно був ним з початку панування останнього — від середини 1501 року, й до середини 1505 року. 1502 року отримав експектативу на посаду войського краківського[2] та згоду короля на викуп тенути бендзинської з приналежними до неї Щаковою і половиною Цєнжковиців (тепер — частини міста Явожно) у Пйотра та Станіслава Шафранців та з рук Бенедикта Поґурського, який тримав її у заставі. Остаточно тенута перейшла до Яроцького 1505 року[7]. 1504 року отримав староство хенцинське, тримав його до 1508 року[8]. 1504 року отримав експектативу на уряд підкоморія краківського[2].

1505 року Яроцький був суддею земським севезьким[2]. 15 липня цього ж року був номінований на посаду надвірного маршалка, обіймав її до кінця життя[9]. Тоді ж за позику 4000 угорських флоринів, які спочатку забезпечувалися на поборах сєрадзьких, отримав у заставу староство іновроцлавське[2]; тримав його до 1510 року[10].

1512 року Станіслав Яроцький згадується як охмістр королеви Барбари Запольської[4]. 22 липня 1514 року був призначений на посаду каштеляна завихостського[11].

Помер Станіслав Яроцький 1515 року[2]. Похований імовірно в костелі в Імельні[12].

Маєтності

ред.

Ян Длуґош згадує в другій половині XV століття Станіслава Яроцького, дідича Сєдлець, Клімонтова, Поґоні та частини Заґуже (тепер — частини міста Сосновець) біля Бендзина[2]. Ці села він отримав від короля Олександра Ягеллончика 1502 року як відплату за борги. Яроцький також був співпокровителем парафіяльного костелу в Мисловицях[6][13].

1509 року Яроцький за згодою короля Сигізмунда I записує своїй другій дружині Марині як посаг певну суму на замку Бендзин, Щаковій і половині Цєнжковиців[14][15]

У колекції Музею Чарторийських зберігаються залишки триптиха 1511 року, котрий, як вважається, фундований Станіславом Яроцьким для костелу Отців Паулінів на Скалці в Кракові. Проте сучасні дослідники відкидають версію про фундацію Яроцького[16].

Сім'я

ред.

Станіслав Яроцький був двічі одружений. Про першу дружину відомості не збереглися. Другою дружиною стала близько 1507 року Марина чи Маріанна невідомого прізвища. Подружжя мало дітей:

  • Барбару (можливо — доньку від першої дружини невідомого імені) — дружину Яна Якша-Рожена гербу Ґриф;
  • Дороту — дружину писаря земського краківського Якуба Рупнєвського, потім Кшиштофа Вєлоґловонського;
  • Вільгельма (пом. 1546) — придворного й підстолія королівського, плебана солецького, каноніка краківського й пробста войніцького.
  • Кшиштофа, який протягом 1535—1537 років придбав Томпковиці, Добешовиці та Пижовиці у Севезькому князівстві;
  • Єжи — дідича Клімонтова та Заґуже;
  • Ієроніма;
  • Зиґмунта власник Імельного та Мотковиці[2];
  • Яна, який отримав маєток Ярошин;
  • Даніеля (можливо, це друге ім'я вищезазначеного Кшиштофа), що осів у Верхній Сілезії і від нього, ймовірно, походять графи фон Ярочин нім. Jarotschin;
  • Станіслава — дідича маєтку Сєдльце[17].

Після смерті Яроцького його вдова Марина вдруге вийшла заміж за Ясєнського.

Примітки

ред.
  1. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 86. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  2. ↑ а б в г д е ж и Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 251.
  3. ↑ Adam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 8: Humańscy — Jelonek, Warszawa, Skład główny Gebethner i Wolff, 1905, s. 250.
  4. ↑ а б Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 171.
  5. ↑ Sławomir Witkowski, Dzieje klucza sławkowskiego. Z uwzględnieniem inwentarzy klucza sławkowskiego z XVII i XVIII stulecia, [w:] Jaworzno interdyscyplinarnie: Regionalizm w szkolnej edukacji: Pod red Adriana Ramsa, Dariusza Rozmusa, Sławomira Witkowskiego, Jaworzno-Częstochowa, Muzeum Miasta Jaworzna, Akademia im. Jana Długosza w Częstochowie, 2013, s. 94.
  6. ↑ а б Klimontów. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  7. ↑ Jerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 395.
  8. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 30-31.
  9. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 86.
  10. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. VI: Kujawy i Ziemia Dobrzyńska, Zeszyt 2: Urzędnicy kujawscy i dobrzyński XVI—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, oprac. Krzysztof Mikulski i Wojciech Stanek przy współudziale Zbigniewa Górskiego i Ryszarda Kabacińskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 108.
  11. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 3: Urzędnicy województwa sandomierskiego XVI—XVIII wieku: spisy / oprac. Krzysztof Chłapowski i Alicja Falniowska-Gradowska, pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1993, s. 161.
  12. ↑ Dariusz Kalina, Siedziba klucza drugieńskiego w Drugni. Dawne Kieleckie: Informacje historyczne.
  13. ↑ 1 Stycznia. Sosnowiec Wikia.
  14. ↑ Ciężkowice. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  15. ↑ Będzin. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  16. ↑ Magdalena Łanuszka, Zapomniany mistrz w Krakowskich zbiorach. Posztukiwania czyli tropienie ciekawostek w sztuce.
  17. ↑ Seweryn Uruski, Rodzina. Herbarz szlachty polskiej, T. 5: «Grof-Jarz», Warszawa, Skład Glówny Księgarnia Gebethnera i Wollfa, 1908, s. 385.

Джерела

ред.
  • Zdzisław Spieralski, Jarocki Stanisław (zm. 1515), [w:] Polski słownik biograficzny, T. 10: Horoch Mieczysław — Jarosiński Paweł, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964, s. 634.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Яроцький&oldid=43637506