Станіслав Вітвіцький

Станіслав Вітвіцький (герб Сас[1]; бл. 1630, Смільник — 4 березня 1698, Варшава) — єпископ РКЦ, польський католицький священнослужитель, єпископ Київський, Луцький і Познанський, канонік Гнезно та Варшави, королівський секретар, нотаріус[2] коронної канцелярії, ігумен коменданта Плоцька, релігійний письменник.

Єпископ Луцький
1682 — 1688
Єпископ Познанський
1688 — 1698
Народився 1630
Смільник, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Помер 4 березня 1698(1698-03-04)
Варшава, Річ Посполита
Похований катедра Івана Хрестителя (Варшава)
Відомий як Ієрарх, канонік, парох, апостольский протонотар, католицький священник
Країна Річ Посполита
Професія священник
Релігія католицтво

ЖиттєписРедагувати

Народився близько 1630.

Син Самуїла та Анни Ростеських. Навчався в Люблінському та Браневському єзуїтських школах.

Згодом навчався в Римі та Парижі, після чого був висвячений на священника. Після повернення до Польщі служив секретарем короля Яна II Казимира Вази, а з 1665 виконував обов'язки каноніка Гнезно, пастор-прелат олицький.

Ігумен Плоцький (з 1676).

Отримав посаду нотаріуса королівської канцелярії. Активно брав участь у політичному житті, відвідавши Францію, Данію та імператора Леопольда І Габсбурга.

12 червня 1679 висвячений на ординарія Київського.

25 травня 1682 переведений до Луцького єпископства.

У 1685 заснував духовну семінарію в Яневі Підляському.

12 січня 1688 став єпископом Познанським.

Через рік провів синод, виступаючи в якості підбурювача Корони проти Казимира Лищницького після виявлення його атеїзму. Вимагав для нього смертної кари[3].

Вітвіцький мав величезні заслуги у царині розвитку тринітарного порядку в Польщі[4].

13 листопада 1697, згідно з канонічним законодавством, визнав образ Богородиці чудодійним[5].

У 1697 Вітвіцький був курфюрстом Августа II Фрідріха у Познанському воєводстві[6].

Помер 4 березня 1698 у Варшаві (Варшава належала Познанській єпархії), а його тіло поховане в Соборі Івана Хрестителя.

ТворчістьРедагувати

Основні твориРедагувати

  • Nauka powołania do stanu duchownego i obowiązków chrześcijańskich, cz. 1-2, Warszawa 1684, drukarnia Pijarów; wyd. następne: Kraków 1751
  • Abrys doczesnej szczęśliwości, Warszawa 1685, drukarnia K. F. Schreiber; wyd. następne: Wilno 1748; Wilno 1754; pt. O szczęśliwości doczesnej pisma, Warszawa 1779
  • Opis podróży po Francji, Włoszech, Niemczech i Danii, rękopis w posiadaniu biskupa A. Krasińskiego zaginął (wiadomość podał H. Juszyński Dykcjonarz poetów polskich, t. 2, Kraków 1820, s. 336.

ЛистиРедагувати

Od biskupa kujawskiego B. Madalińskiego z roku 1688, rękopisy (kopie) znajdowały się w Bibliotece Krasińskich nr 813.

ПриміткиРедагувати

  1. Herbarz polski, t. IX, Lipsk 1842, s. 370.
  2. Nitecki nazywa rejentem urzędników, których literatura raczej nazywa regensami lub regentami
  3. Wiesław Mercik, Bez płaszcza z gronostajów. Kraków 1988, s.80.
  4. Zakon Przenajświętszej Trójcy. 
  5. Skrzatusz
  6. Suffragia województw i ziem koronnych i W.X. Litewskiego zgodnie na […] Augusta II obranego króla polskiego […] dnia 27 VI i przy poparciu wolnej elekcjej jego […], s. 1.

ДжерелаРедагувати

  • Krzysztof Rafał Prokop: Sylwetki biskupów łuckich. Biały Dunajec: Ostróg : "Wołanie z Wołynia", 2001. ISBN 83-911918-7-7. 
  • Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 3 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1965, s. 404—405
  • Wiesław Mercik: Bez płaszcza z gronostajów. Kościół a państwo i prawa człowieka. Kraków: KAW, 1988, ss. tak. ISBN 83-03-02361-6. 

ПосиланняРедагувати