Станіслав Вітвіцький
Станіслав Вітвіцький (герб Сас[1]; бл. 1630, Смільник — 4 березня 1698, Варшава) — єпископ РКЦ, польський католицький священнослужитель, єпископ Київський, Луцький і Познанський, канонік Гнезно та Варшави, королівський секретар, нотаріус[2] коронної канцелярії, ігумен коменданта Плоцька, релігійний письменник.
.jpg) | |
| Єпископ Луцький | |
|---|---|
| 1682 — 1688 | |
| Єпископ Познанський | |
| 1688 — 1698 | |
| Народився | 1630 Смільник, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Республіка Польща |
| Помер | 4 березня 1698 Варшава, Річ Посполита |
| Похований | катедра Івана Хрестителя (Варшава) |
| Відомий як | ієрарх, канонік, парох, апостольский протонотар, католицький священник, католицький єпископ |
| Країна | Річ Посполита |
| Професія | священник |
| Релігія | католицтво |
Життєпис
ред.Народився близько 1630.
Син Самуїла та Анни Ростеських. Навчався в Люблінському та Браневському єзуїтських школах.
Згодом навчався в Римі та Парижі, після чого був висвячений на священника. Після повернення до Польщі служив секретарем короля Яна II Казимира Вази, а з 1665 виконував обов'язки каноніка Гнезно, пастор-прелат олицький.
Ігумен Плоцький (з 1676).
Отримав посаду нотаріуса королівської канцелярії. Активно брав участь у політичному житті, відвідавши Францію, Данію та імператора Леопольда І Габсбурга.
12 червня 1679 висвячений на ординарія Київського.
25 травня 1682 переведений до Луцького єпископства.
У 1685 заснував духовну семінарію в Яневі Підляському.
12 січня 1688 став єпископом Познанським.
Через рік провів синод, виступаючи в якості підбурювача Корони проти Казимира Лищницького після виявлення його атеїзму. Вимагав для нього смертної кари[3].
Вітвіцький мав величезні заслуги у царині розвитку тринітарного порядку в Польщі[4].
13 листопада 1697, згідно з канонічним законодавством, визнав образ Богородиці чудодійним[5].
У 1697 Вітвіцький був курфюрстом Августа II Фрідріха у Познанському воєводстві[6].
Помер 4 березня 1698 у Варшаві (Варшава належала Познанській єпархії), а його тіло поховане в Соборі Івана Хрестителя.
Творчість
ред.Основні твори
ред.- Nauka powołania do stanu duchownego i obowiązków chrześcijańskich, cz. 1-2, Warszawa 1684, drukarnia Pijarów; wyd. następne: Kraków 1751
- Abrys doczesnej szczęśliwości, Warszawa 1685, drukarnia K. F. Schreiber; wyd. następne: Wilno 1748; Wilno 1754; pt. O szczęśliwości doczesnej pisma, Warszawa 1779
- Opis podróży po Francji, Włoszech, Niemczech i Danii, rękopis w posiadaniu biskupa A. Krasińskiego zaginął (wiadomość podał H. Juszyński Dykcjonarz poetów polskich, t. 2, Kraków 1820, s. 336.
Листи
ред.Od biskupa kujawskiego B. Madalińskiego z roku 1688, rękopisy (kopie) znajdowały się w Bibliotece Krasińskich nr 813.
Примітки
ред.- ↑ Herbarz polski, t. IX, Lipsk 1842, s. 370.
- ↑ Nitecki nazywa rejentem urzędników, których literatura raczej nazywa regensami lub regentami
- ↑ Wiesław Mercik, Bez płaszcza z gronostajów. Kraków 1988, s.80.
- ↑ Zakon Przenajświętszej Trójcy. Архів оригіналу за 24 березня 2008. Процитовано 16 липня 2020. [Архівовано 2008-03-24 у Wayback Machine.]
- ↑ Skrzatusz
- ↑ Suffragia województw i ziem koronnych i W.X. Litewskiego zgodnie na […] Augusta II obranego króla polskiego […] dnia 27 VI i przy poparciu wolnej elekcjej jego […], s. 1.
Джерела
ред.- Krzysztof Rafał Prokop: Sylwetki biskupów łuckich. Biały Dunajec: Ostróg : "Wołanie z Wołynia", 2001. ISBN 83-911918-7-7.
- Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 3 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1965, s. 404—405
- Wiesław Mercik: Bez płaszcza z gronostajów. Kościół a państwo i prawa człowieka. Kraków: KAW, 1988, ss. tak. ISBN 83-03-02361-6.