Вікіпедія

Церусит

Церуси́т, біла свинцева руда — мінерал, карбонат свинцю острівної будови.; цінна свинцева руда. Синоніми: біла свинцева руда, акрузит, шпат свинцевий.

Церусит
Загальні відомості
Статус IMA чинний (успадкований, G)[d][1]
Абревіатура Cer[2]
Хімічна формула PbCO₃
Nickel-Strunz 10 5.AB.15[3]
Dana 8 14.1.3.4
Ідентифікація
Колір риси білий
Інші характеристики
Названо на честь свинцеві білила (латина)[4]
Типова місцевість Провінція Віченца[3]
CMNS: Церусит у Вікісховищі

Етимологія та історія ред.

Карбонат свинцю відомий з давніх часів, але збереглися лише різні способи використання мінералу, в тому числі в косметиці.

У мові шахтарів, яка передається з пізнього середньовіччя, використовувалися різні терміни для карбонату свинцю, які в основному базувалися на кольорі мінералу. Мінерал вперше згадується в публікації De omni rerum fossilium genere Конрада Гесснера в 1565 році, який назвав мінерал з італійської провінції Віченца (Vicentino) після латинського слова cerussa і дав йому німецьку назву «Bleyweiß».[5] Також серед ранніх згадок є стаття, опублікована Лазарусом Еркером (1528/1530 — 1594) у 1580 році, в якій він описує мінерал як «біла пластова руда».[6]

У 1809 році Авраам Ґотлоб Вернер відрізнив «світлий свинцевий шпат» або білу свинцеву руду від темного свинцевого шпату або чорної свинцевої руди, зафарбованої добавками.[7] У 1813 році Йоганн Фрідріх Гаусман скоротив ці терміни назад до «свинцевого білила» та «чорного свинцю» у своєму довіднику з мінералогії.[8]

Назва церусит, яка діє й сьогодні, була остаточно введена Вільгельмом фон Гайдінгером у його посібнику з визначення мінералогії, опублікованому в 1845 році, на основі латинського походження cerussa[9].

Загальний опис ред.

Хімічна формула: Pb[CO3]. Містить (%): PbO — 83,53; CO2 — 16,47. Домішки: Zn (до 4,5 % ZnO), Sr (до 3,2 % SrO), Ag і Са. Структурний аналог арагоніту. Сингонія ромбічна. Ромбо-дипірамідальний вид. Форми виділення: натічна суцільна маса і аґреґати зернистого вигляду, кірки, натічні маси і вкрапленики, рідше кристали і трійникові зростки стовпчастого, таблитчастого або жердиноподібного вигляду. Часті двійники. Спайність по (110) і (021) ясна. Густина 6,55-6,57. Твердість 3,0-3,75. Білого кольору з сіруватим, жовтуватим або буруватим відтінками, іноді синій, зелений. Блиск алмазний іноді скляний. Риса безбарвна до білої. Прозорий до напівпрозорого. Дуже крихкий. У рентгенівських та ультрафіолетових променях флуоресціює.

Типовий гіпергенний мінерал; утворюється при дії карбонатних вод на ґаленіт в зоні окиснення свинцевих і поліметалічних сульфідних родовищ. У значних скупченнях — свинцева руда. Супутні мінерали: англезит, геміморфіт, піроморфіт, малахіт. Поширений вторинний мінерал цинку.

Асоціація: англезит, смітсоніт, малахіт, азурит, фосгеніт, піроморфіт, галеніт.

Поширення ред.

Станом на 2021 рік у всьому світі задокументовано понад 5300 мість локалізації церуситу.

Розповсюдження: Айфель, Північний Рейн-Вестфалія, Гарц (ФРН), Брокен-Гілл (Австралія), Новий Південний Уельс, Міндоулі (Республіка Конго), штати Аризона, Колорадо, Айдахо (США), Цумеб (Намібія), Кабве в Замбії, Іглезіас на Сардинії, Італія, Казахстан, Забайкалля і Алтай (РФ), Пржибрам (гірничорудний район) в Чехії. В Україні є на Донбасі, в Закарпатті.

До відомих рудних родовищ належать Лідвіль у Колорадо (США), Брокен Гілл у Новому Південному Уельсі (Австралія) і Мехерніх у Північному Рейні-Вестфалії (Німеччина).

Цікаво ред.

Переробка церуситу — давній металургійний промисел. Ось як про це у своїй книзі De Re Metallica (1556 рік) говорить Георг Агрікола:

Свинцеві руди, як то: церусит, колчедани або каміння, з яких виплавляється свинець, часто плавлять у спеціальній печі..., але не менш часто і в... печі з відкритим випускним отвором. Горн і передній горн виготовляють із порошку, що містить невелику кількість залізних стружок. Залізний шлак є основним плавнем для таких руд.
[10]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ а б Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. ↑ Handbook of Mineralogy — Mineralogical Society of America.
  5. ↑ Conrad Gesner: De omni rerum fossilium genere, gemmis, lapidibus metallis, et huiusmodi, libri aliquot, plerique nunc primum editi. Gesnerus, Tiguri 1565, S. 85
  6. ↑ Hans Lüschen: Die Namen der Steine. Das Mineralreich im Spiegel der Sprache. 2. Auflage. Ott Verlag, Thun 1979, ISBN 3-7225-6265-1, S. 342 (zitiert aus Beschreibung der allerfürnemsten Mineralischen Erzt und Bergwerksarten. 2. Auflage, Frankfurt am Main 1580).
  7. ↑ Abraham Gottlob Werner: Abraham Gottlob Werner's letztes Mineral-System: aus dessen Nachlasse auf oberbergamtliche Anordnung. Graz und Gerlach, 1809, S. 41
  8. ↑ Joh. Friedr. Ludw. Hausmann: Handbuch der Mineralogie. Band 1. Bandenhoeck und Ruprecht, Göttingen 1813, S. 1107, 1111
  9. ↑ Wilhelm Haidinger: Handbuch der Bestimmenden Mineralogie. Braumüller und Seidel, Wien 1845, S. 503
  10. ↑ Georgius Agricola. Vom Bergkwerck XII Bucher. — Basel: Froben. — 1557. — 486 s.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церусит&oldid=41311372