Панцир (бойове спорядження)
Па́нцир — частина старовинного, звичайно металевого, бойового спорядження, яке захищало тулуб воїна від ударів холодної зброї.
Слово «панцир» походить, ймовірно, через пол. pancerz і чеськ. раnсíř, раnсéř від сер.-в.-нім. panzier (пор. сучасне нім. Panzer), яке, в свою чергу, походить через старофр. pancier від лат. pantex («черево», «живіт»). Буквально — «те, що захищає живіт». Засвідчена в пам'ятках давньоруської писемності форма пансырь[1], можливо, запозичена зі старофранцузької через посередництво сер.-н.-нім. panser.
Стародавній світ ред.
Стародавня Греція ред.
Панцирі Стародавньої Греції відомі під загальною назвою «торакс». Частіше так зараз називають мідяні, бронзові та залізні панцирі з викарбованим рельєфом грудної і черевної мускулатури — анатомічні кіраси. Металеві торакси також звали еміторакс, геміторакс (ημιθώραξ)[2], а панцирі з кількох шарів просоченого лляного полотна — ліноторакс (λινοθώραξ).
Стародавній Рим ред.
В армії Стародавнього Риму щодо панциру взагалі вживали слово «лорика» (lorica); за різних часів він міг мати різний вигляд. Спочатку римляни використовували металеві анатомічні кіраси лорика мускулата, аналогічні давньогрецьким тораксам, згодом з'явилися кольчужні обладунки лорика гамата, які пізніше вийшли з ужитку у важкій піхоті та використовувалися лише вершниками і ауксиліаріями. Найвідомішим римським панциром є лорика сегментата з поперечних залізних смуг. Під час підкорення Азії римляни познайомилися і зі східними лускатими обладунками, які за правління династії Северів (193—235 р.р.) набули поширення у римській армії під назвою «лорика сквамата» («луската лорика»). Первісно такий панцир використовували виключно центуріони, проте на ІІІ ст. він поширився і серед простих легіонерів. Щодо «пірчастого» обладунку лорика плюмата, то він, через свою дороговизну, уживався лише воєначальниками.
Середньовіччя ред.
Звичайним обладунком раннього Середньовіччя була кольчуга. Потім до неї стали додавати додаткові захисні елементи. Класичний лицарський обладунок пізнього Середньовіччя складався з шолома, бувігера, нагрудника, начеревника, наспинника, опах, наплічників, налокітників, поручів, набедреників, набедренних щитків, наколінників, наголінників, металевого взуття.
Новий час ред.
В арміях Нового часу обладунки для захисту тулуба продовжували використовуватися як піхотинцями (ландскнехти, зокрема пікінери першого ряду), так і кіннотниками (жандарми, кірасири, рейтари, кінні аркебузири). Кінні аркебузири з часом перейменовуються в карабінерів, а після Тридцятилітньої війни кірасири поступово витісняють рейтарів, залишаючись єдиним видим броньованої кінноти (у наполеонівській армії кіраси носили й карабінери).
Кірасири ред.
Наприкінці XVI століття в армії Моріца Оранського з'явилися перші кірасири[3], що були схожі на латників пізнього Середньовіччя (обладунки на зразок максимільянівського або міланського). Вони носили обладунок «у три чверті»: він закривав увесь тулуб і ноги до коліна. Голову захищали закритим шоломом, бургіньйотом або шишаком, які носили зазвичай разом з горжетом для захисту шиї. Захист тулуба складався з нагрудника і наспинника, іноді посилювався плакартом. Руки були захищені поручами, наплічниками, налокітниками. Від латних рукавиць майже відмовилися, особливо для правої руки, оскільки вони заважали заряджати пістолі. Замість комбінації коротких набедренних щитків і набедреників для захисту стегон стали використовуватися видовжені набедренні щитки, а для захисту гомілок — високі кавалерійські чоботи, що замінили раніші наголінники і сабатони[4]. З удосконаленням піхотної вогнепальної зброї, особливо з впровадженням мушкетів, корисність повного обладунку істотно зменшилася. На середину XVII століття кірасир у такому обладунку ставав дедалі більше анахронізмом. «Вбивчо йти на війну в цілому обладунку», — зауважував очевидець кінця XVII ст.[5] Наприкінці століття кірасирський обладунок втратив захист кінцівок і відтоді складався тільки з нагрудної і наспинної пластин[6] (кіраси). На початку XX ст. кіраси були ліквідовані (крім парадної форми), а назва «кірасирські» збереглась за традицією за окремими полками в деяких арміях.
Сучасність ред.
Під час Першої і Другої світових війн армії використовували сталеві нагрудники. У другій половині XX ст. поширення отримали бронежилети.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Біблія 1499 р., Новгородський другий літопис; див. Срезневський II, 875; Сказання про Мамаєве побоїще IV та ін.
- ↑ Dictionary of Greek.
- ↑ В. И. Корышко. Кирасиры // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- ↑ Tincey, J. (McBride, A. — illustrator) (1990) Soldiers of the English Civil War (2) Cavalry, Osprey Publishing, ISBN 0-85045-940-0. pp. 31 and 45.
- ↑ Mollo, John. Military Fashion. с. 23. ISBN 0-214-65349-8.
- ↑ Blackmore, D. (1990) Arms & Armour of the English Civil Wars, Trustees of the Royal Armouries. ISBN 0-948092-08-4, pp.9-10
Література ред.
- Тлумачний словник української мови[недоступне посилання з липня 2019]
|
Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |