Ліщинці

село в Погребищенському районі Вінницької області України

Ліщи́нці — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. Розташовані на обох берегах річки Самець, за 15 км від центру громади.[2] Населення становить 431 особу.

село Ліщинці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Громада Погребищенська міська громада
Основні дані
Населення 431
Площа 0,213 км²
Густота населення 2023,47 осіб/км²
Поштовий індекс 22213
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°34′00″ пн. ш. 29°10′06″ сх. д. / 49.56667° пн. ш. 29.16833° сх. д. / 49.56667; 29.16833Координати: 49°34′00″ пн. ш. 29°10′06″ сх. д. / 49.56667° пн. ш. 29.16833° сх. д. / 49.56667; 29.16833
Середня висота
над рівнем моря
226 м[1]
Місцева влада
Адреса ради 22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77
Карта
Ліщинці. Карта розташування: Україна
Ліщинці
Ліщинці
Ліщинці. Карта розташування: Вінницька область
Ліщинці
Ліщинці
Мапа
Мапа

Географія ред.

Село Ліщинці розташоване на обох берегах річки Самець (інша назва річки — Мика[2][3]), на якій в межах села й неподалік від нього заведено кілька ставків. На південь від села розташований ліс Чорний.

Історія ред.

За часів Речі Посполитої село належало князям Радзивілам. Наприкінці 18 століття власниками села стали Ржевуські. Близько 1830 року Ржевуський передав село Валентему Абрамовичу, який заклав тут парк.[3]

У лісі відбувалися панські полювання на вовків. Нерідко село відвідував професор з Женеви Зигмунт Лясковський, батько пані Маргарити Абрамович.[2]

У Ліщинцях пани підтримували польські повстання 1831 і 1863 років. Представники Абрамовичів брали активну участь у формуванні повстанських загонів подільської шляхти та забезпечували їх арабськими скакунами, табун яких вони утримували. Під час переслідування повстанців російськими військами в маєтку було знайдено декілька сотень сідел.[2]

Під час Другої світової війни село було окуповано нацистськими військами у другій половині липня 1941 року. Червоною армією село було зайняте 29 грудня 1943 року.[4]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.[5]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району[6].

Населення ред.

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 429 осіб,[7] із них 98,38 % зазначили рідною мову українську, 1,16 % — російську, 0,23 % — молдовську.[8]

Населення Ліщинців в різні роки
Рік ~1884[3] 1989[9] 2001[7]
Кількість осіб 672 501 429

Пам'ятки ред.

В селі збереглася пам'ятка архітектури — колишній маєток панів Бурчак-Абрамвичів, розташований на півдні села. Панський палац кінця XVIII — початку XIX століть стоїть на високому пагорбі, він оточений стародавнім парком з рідкісними породами дерев. Його збудувала колишня власниця Ліщинців Валентина Бурчак-Абрамович, яким володіла до приходу на Поділля більшовиків.[2]

Ліщинецький палац — це будівля простої архітектури. Вхідна частина акцентована чотириколонним дерев'яним портиком з різними капітелями. З внутрішніх покоїв палацу вів підземний хід, стіни і склепіння якого муровані через кожні 6 метрів. За 50 м від будинку хід роздвоювався на два рукави. Один з них вів у дальній ліс, інший — у яр до річки. Підземні ходи, з частковими завалами, збереглися і до нинішнього часу. За часів хазяйнування тут панів в старому англійському парку росли модрини, платани та столітні липи. В оранжереях вирощували троянди, кілька десятків столітніх пальм, агаву, кактуси, лаврові апельсинові та лимонні дерева. Навколо будинку росли різноманітні квіти.[2]

Примітки ред.

  1. Погода в селі Ліщинці. Архів оригіналу за 20 грудня 2011. Процитовано 21 січня 2008.
  2. а б в г д е Погребищенський район (PDF). Вінницький інформаційний портал http://irp.vn.ua. ВОУНБ. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2013. Процитовано 5 лютого 2019.
  3. а б в Leszczyńce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 174. (пол.)
  4. Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 46.
  5. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  6. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  7. а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 лютого 2019.
  8. Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 жовтня 2018.
  9. Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 лютого 2018.

Джерела ред.

Література ред.

  • Старости́нці // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.531