Куракін Олексій Борисович

Олексій Борисович Куракін (рос. Алексей Борисович Куракин; нар. 19 вересня 1759 — пом. 30 грудня 1829) — російський та український державний діяч, генерал-губернатор Гетьманщини (Малоросії, 1802—1807). Князь. Фаворит російських імператорів Павла І та Олександра І. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Олексій Куракін
Портрет князя Олексія Куракіна пензля Елізабет Віже-Лебрен. Олія, 1799
Народився	19 вересня 1759(1759-09-19) невідомо
Помер	30 грудня 1829(1829-12-30) (70 років) Орловська губернія, Російська імперія
Поховання	с. Куракіне, Малоархангельський повіт, Орловська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик, державний діяч, міністр внутрішніх справ
Галузь	Державне управління і міністерство внутрішніх справ
Відомий завдяки	державний діяч
Alma mater	домашня освіта, слухання лекцій у Нідерландах
Знання мов	російська
Титул	Князь
Посада	сенатор, генерал-прокурор, генерал-губернатор, міністр внутрішніх справ, канцлер російських орденів
Рід	Гедиміновичі
Батько	Boris Kurakind
Мати	Elena Kurakinad
Брати, сестри	Alexander Kurakind
У шлюбі з	Куракіна Наталія Іванівна
Діти	син і дві дочки
Нагороди	Орден Святого Андрія Первозванного Орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни Орден Святого Олександра Невського Великий Хрест ордена Почесного легіону Орден Слона
Герб герб Куракіних
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.

Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.

За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.

Портрет Наталії Іванівни Куракіної (1768—1831) пензля В. Л. Боровиковського. Олія, 1795

Діяльність в Україні

Соціальні новації

Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.

До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:

• відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
• заборона жебракам просити милостиню на вулицях міста Полтави;
• перші щеплення проти віспи в Україні;
• відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
• будівництво каналу на р. Остер;
• складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
• відкриття «будинків для виховання бідних шляхтичів», перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
• створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту;
• організація німецьких колоній на території лівобережної України — у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді, які мали надати промисловий досвід з виробництва сукна;

Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.

Куракінські теплиці

Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.

До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).

Подальша доля

Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська Запорозького Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.

З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Помер 1829 року, проживши 70 років.

Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.

Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.

Цікавинки

• 1804 року Іван Петрович Котляревський написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Попри дещо «сервілістичний» сюжет, твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири.
• Олексій Борисович Куракін ймовірно став прототипом одного з основних героїв роману Льва Миколайовича Толстого «Війна і мир» князя Василя Сергійовича Куракіна. Біографічних збігів літературного та реального героя достатньо: час життя, загальний хід кар'єри при трьох самодержцях, членство в Неодмінній раді, три зірки, троє дітей, дочка Олена.

Посилання

• Газета «Отчий поріг». За досвідом — у минуле^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела та література

• В. С. Шандра. Куракін Олексій Борисович, його діяльність на посаді генерал-губернатора Малоросії в 1802—1807 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 510. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• И. Ф. Павловский. «Очерк деятельности малороссийского генерал-губернатора князя А. Б. Куракина», Полтава, 1914