Куракін Олексій Борисович

російський політик

Олексій Борисович Куракін (рос. Алексей Борисович Куракин; нар. 19 вересня 1759 — пом. 30 грудня 1829) — російський та український державний діяч, генерал-губернатор Гетьманщини (Малоросії, 1802—1807). Князь. Фаворит російських імператорів Павла І та Олександра І. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Олексій Куракін
Портрет князя Олексія Куракіна
пензля Елізабет Віже-Лебрен.
Олія, 1799
Народився 19 вересня 1759(1759-09-19)
невідомо
Помер 30 грудня 1829(1829-12-30) (70 років)
Орловська губернія, Російська імперія
Поховання с. Куракіне, Малоархангельський повіт, Орловська губернія, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність політик, державний діяч, міністр внутрішніх справ
Галузь Державне управління[1] і міністерство внутрішніх справ[1]
Відомий завдяки державний діяч
Alma mater домашня освіта, слухання лекцій у Нідерландах
Знання мов російська[1]
Титул Князь
Посада сенатор, генерал-прокурор, генерал-губернатор, міністр внутрішніх справ, канцлер російських орденів
Рід Гедиміновичі
Батько Boris Kurakind
Мати Elena Kurakinad
Брати, сестри Alexander Kurakind
У шлюбі з Куракіна Наталія Іванівна
Діти син і дві дочки
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни
Орден Святої Анни
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Слона
Орден Слона
Герб
Герб

герб Куракіних

Життєпис ред.

Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.

Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.

За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.

 
Портрет Наталії Іванівни Куракіної (1768—1831) пензля В. Л. Боровиковського. Олія, 1795

Діяльність в Україні ред.

Соціальні новації ред.

Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.

До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:

  • відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
  • заборона жебракам просити милостиню на вулицях міста Полтави;
  • перші щеплення проти віспи в Україні;
  • відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
  • будівництво каналу на р. Остер;
  • складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
  • відкриття «будинків для виховання бідних шляхтичів», перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
  • створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту;
  • організація німецьких колоній на території лівобережної України — у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді, які мали надати промисловий досвід з виробництва сукна;

Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.

Куракінські теплиці ред.

Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.

До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).

Подальша доля ред.

Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська Запорозького Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.

З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Помер 1829 року, проживши 70 років.

Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.

Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.

Цікавинки ред.

Примітки ред.

  1. а б в Czech National Authority Database
  2. Сервілізм // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Олексій Борисович Куракін: біографія. http://www.people.su/. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 12 вересня 2014.

Посилання ред.

Джерела та література ред.