Вільха зелена
Ві́льха зелена[1] (Alnus viridis) — сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, зустрічається навіть в арктичному поясі.
| Вільха зелена | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Букоцвіті (Fagales) |
| Родина: | Березові (Betulaceae) |
| Рід: | Вільха (Alnus) |
| Підрід: | Alnus subg. Clethropsis |
| Вид: | Вільха зелена (A. alnobetula)
|
| Біноміальна назва | |
| Alnus alnobetula (Chaix.) D.C.
| |
| |
| Синоніми | |
|
Duschekia viridis Opiz Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar | |
Морфологія ред.
- Пагони червоно-коричневого кольору, бруньки вкриті багатьма лусками.
- Листки яйцеподібно-еліптичні довжиною 4-6 см, загострені, гостро зубчасті, зверху голі, темно-зелені, знизу світло-зелені, по жилках коротко опушені. Листок має п'ять-десять пар жилок.
- Квіти одностатеві, чоловічі — звисаючі довгасті зелені сережки пучками по 2-3 на коротких черешках. Жіночі — маленькі овально-довгасті сережки зеленого кольору на довгих черешках.
- Плоди — шишечки, дрібніші і світліші, ніж у вільхи чорної, довжиною до 1 см. Насіння — плоский маленький горішок з крильцями, подібний до березового. Цвіте в квітні-липні[2].
- Проросток з двома маленькими яйцеподібної форми сім'ядольними листочками, перші листки трилопатеві.
- Коренева система добре розвинута, має властивість закріплювати ґрунти на схилах.
Систематика і поширення ред.
Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz[3], а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення.
Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види:[4]
- Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа.
- Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік).
- Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки.
- Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія.
- Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія.
- Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід.
A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії [5].
Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м[6], на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі[7].
Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням.
Використання ред.
У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.
Примітки ред.
- ↑ Alnus viridis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Бродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев і кущів заходу України. — Львів: Вища школа, 1973. — С. 46
- ↑ Определитель высших растений Украины / Доброчаєва Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1987. — 548 с. (рос.)(укр.)(лат.)
- ↑ Flora Europaea: Alnus viridis. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 2 жовтня 2013.
- ↑ Clayson, Howell (May 2008). Consolidated list of environmental weeds in New Zealand. Wellington: Department of Conservation. ISBN 978-0-478-14412-3.
- ↑ Нестерук Ю. Рослини Українських Карпат: ілюстрований довідник. — Львів: Поллі, 2000. — С. 32-33.
- ↑ Слободян М. П. Лелич (вільха зелена, Alnus viridis DC.) в нижньому гірському лісовому поясі Стрийських Бескидів // Укр. ботан. журн. — 1966. — 23, № 6. — С. 82—84.