Воєнні злочини Російської Федерації

Воєнні злочини Російської Федерації — воєнні злочини, вчинені представниками влади Російської Федерації, керівництвом її збройних сил, регулярним військом та військовими підрозділами, формально не підпорядкованими керівництву збройних сил за чинним законодавством.

Пожежа у житловому будинку по вулиці Богатирській у Києві, внаслідок артилерійського обстрілу військами РФ
Будинок у Києві (вулиця Олександра Кошиця, 7-А), частково зруйнований 25 лютого
Обстріляний будинок у Харкові
Файл:Розбомблений будинок в Бородянці.jpg
Бородянка,житловий будинок
Будинок на вулиці Маріуполя

Утворення Російської Федерації як незалежної держави відбулося внаслідок розпаду СРСР наприкінці 1991 року, хоча державний суверенітет РРФСР був проголошений 1990 року у часи перебування республіки у складі СРСР.

Історія

Формування передумов у російському суспільстві

«Серед цих людей, позбавлених радості дозвілля і свободи, бачиш тільки тіла без душі і здригаєшся від думки, що на таку велику кількість рук і ніг є тільки одна голова». Астольф де Кюстін. Росія 1839 року. Лист ІХ.

Справді, стаття, опублікована ще в 1854 році в журналі The Economist і пояснює ранні поразки Росії в Кримській війні, яка також велася в основному в Україні, лякаюче нагадує звіт про нинішні військові страждання Росії.

Особливо впадають у вічі дві російські слабкості, відмічені журналом The Economist. По-перше: «Російські армії часто є арміями лише на папері. … Полковники полків та офіцери інтендантства мають пряму зацікавленість у тому, щоб мати якнайбільше на обліку та якнайменше у поході, — оскільки вони привласнюють платню та пайок із різниці між цими цифрами». Друге: «Прості солдати… не мають любові до своєї професії та інтересу до предмета війни». Тому що типовий російський рядовий був «відірваний від своєї сім'ї та своєї землі, змучений батогом, закинутий своїми офіцерами, годувався чорним хлібом, годувався взагалі, завжди без зручностей, часто без взуття».
The Economist приписував ці патології «неадекватності деспотичної влади». У ньому наголошувалося, що «обман, хабарництво, казнокрадство пронизують все чиновницьке плем’я», що «у цьому, здається, немає ні совісті, ні великого приховування» і що «повага до істини чи чесності немає жодного стосунку до російського характеру».
<…> Росією як і раніше керує, як і майже всю її історію, жорстока та корумпована диктатура.
Недоліки державного управління допомагають пояснити сумні результати Росії у конфлікті за конфліктом. Росія програла не лише Кримську війну (1853−1856 рр.), а й Російсько-японську війну (1904−1905 рр.), Першу світову війну (1914−1918 рр.), війну в Афганістані (1979−1989 рр.) і Першу чеченську війну (1994 р., 1996). Її великі військові перемоги — в наполеонівських війнах і Другій світовій війні — були досягнуті лише після того, як загарбник виявив неабияку дурість, розсіявши свої сили по просторах Росії, і лише коли Росії надали серйозну допомогу західні союзники. [1] [2]

Оригінальний текст (англ.)
Indeed, an 1854 article in the Economist explaining Russia’s early defeats in the Crimean War — also fought primarily in Ukraine — reads eerily like an account of Russia’s current military travails.

Two of the Russian weaknesses identified by the Economist particularly leap out. First: “The Russian armies are often armies on paper only. … The colonels of regiments and officers of the commissariat have a direct interest in having as large a number on the books and as small a number in the field as possible — inasmuch as they pocket the pay and rations of the difference between these figures.” Second: “Common soldiers … have no love of their profession, and no interest in the object of the war.” That was because the typical Russian private was “torn from his family and his land, drilled by the knout, neglected by his officers, fed on black bread, where fed at all, always without comforts, often without shoes.”
The Economist ascribed these pathologies to the “inadequacy of despotic power.” It noted that “cheating, bribery, peculation pervade the whole tribe of officials,” that “there seems to be no conscience, and not much concealment, about it,” and that “regard for truth or integrity has no part in the Russian character.”
<…> Russia is still ruled, as it has been throughout nearly all of its history, by a brutal and corrupt dictatorship.

The shortcomings of public administration help to explain Russia’s dismal performance in conflict after conflict. Russia lost not only the Crimean War (1853-1856) but also the Russo-Japanese War (1904-1905), World War I (1914-1918), the war in Afghanistan (1979-1989) and the First Chechen War (1994-1996). Its major military victories — in the Napoleonic Wars and World War II — came only after an invader was foolish enough to dissipate his forces in the vast Russian landscape and only when Russia was greatly assisted by Western allies.

Сучасна російська пропаганда, на думку дослідників, лягає на «родючий грунт» радянської пропаганди, постімперський синдром, культуру приниження та сильної руки і невідпрацьований історичний досвід росіян. Це обумовлює велику підтримку війни в Україні серед літніх людей, бо вони більшою мірою увібрали це в себе. Основними темами цієї пропаганди є: «Радянський/російський солдат — завжди визволитель»; «Ми — завжди праві»; «Україна — це частина Росії, ми маємо на неї право» та подібне [3].

…радянська спадщина є відправною точкою для нинішніх російських лідерів. Путін успадкував деякі ідеї 1970-х років, коли він був молодим: Росія завжди перемагає; ворогом завжди були фашисти; влада має бути легітимована ностальгією за лідерством та невинністю.

Прийшовши до влади, Путін привласнив ці ідеї Росії і довів їх до крайності. Те, що війну виграв СРСР (а не Росія), забуте. Що головною метою війни Гітлера була колонізація України, замовчується. Те, що війна велася здебільшого за Україну та в Україні, не згадується. Те, що мирні жителі України постраждали більше, ніж мирні жителі Росії, або що українські солдати боролися разом із росіянами, стає немислимим. Це нагадує ще одну важливу різницю між Другою світовою війною та нинішнім російським вторгненням: українці та росіяни не на одному боці.

Інша проблема — радянська традиція ставитись до Росії як до невинної сторони, а до українців — як до винної. Сталін, чий акт співпраці з Гітлером мав найважливіше значення у цій війні, заявив про своє право визначати співпрацю. Наприкінці Другої світової війни цілі радянські національні меншини (наприклад, кримські татари) були депортовані як колабораціоністи, а українці зазнали стигматизації. Сталін ставився до росіян як головних переможців. Насправді більша частина територій Російської республіки СРСР була позбавлена війни, і коли вони були окуповані, росіяни були не менш ніж будь-хто інший схильні співпрацювати з нацистами. Але Сталін та його тодішній улюбленець Жданов представили росіян як морально панівну націю. За необхідності інші нації могли бути затавровані як фашистські. [4].

Оригінальний текст (англ.)
This Soviet heritage is a starting point for current Russian leaders. Putin inherited certain ideas from the 1970s, when he was a young man: Russia is always the victor; the enemy was always the fascists; power is to be legitimated by a nostalgia about primacy and innocence. In power, Putin has appropriated these ideas for Russia and pushed them to the extreme. That it was the USSR (and not Russia) that won the war is forgotten. That Hitler’s chief war aim was the colonization of Ukraine is unsayable. That the war was fought largely for and in Ukraine goes unmentioned. That Ukrainian civilians suffered more than Russian civilians, or that Ukrainian soldiers fought alongside Russian ones, becomes unthinkable. This recalls another important difference between the Second World War and the current Russian invasion: Ukrainians and Russians are not on same side.
Another issue is the Soviet tradition of treating Russia as innocent and Ukrainians as guilty. Stalin, whose act of collaboration with Hitler was by far the most important of the war, claimed for himself the right to define collaboration. At the end of the Second World War, whole Soviet national minorities (such as the Crimean Tatars) were deported as collaborators, and Ukrainians were stigmatized. Stalin treated the Russians as the main victors. In fact, most of the territory of the Russian republic of the USSR was spared from war, and when they were occupied Russians were no less likely to collaborate with Nazis than anyone else. But Stalin and his then-favorite Zhdanov to present the Russians as the morally dominant nation. Other nations could be stigmatized as fascist when necessary.

24 листопада 2021 року The Telegraph повідомила [5], що голова правління Ради із закордонних справ Росії Федір Лук’янов заявив, що Росія нападе на Україну, якщо вона приєднається до НАТО. Видання уточнило, що слова Лук’янова — найясніше пояснення того, чому Росія продовжувала у той час нарощувати свою військову присутність біля українського кордону.

3 травня 2022 року віцеспікер Держдуми РФ Петро Толстой в інтерв'ю італійській газеті La Repubblica сказав, що Росія закінчить повномасштабне вторгнення в Україну «… коли вважатиме за потрібне. … Думаю, ми зупинимося на кордоні з Польщею» [6]

Радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк в ефірі телеканалу "Україна 24" оцінив слова віце-спікера Держдуми РФ як «блискучу заяву»: «Вона стоїть в одному ряду з заявою пана Лаврова, яка стосується держави Ізраїль. Це все показує насправді, про що думає політична еліта Російської Федерації. Про це не просто думає Путін. Про це вони думають, вони живуть цим, вони в цьому варяться. Це їх кровоносні судини, по яких ходять ці заразні бактерії бажання знищити всіх» [7].


Визначення поняття «воєнний злочин» та перелік воєнних злочинів

Із виступу голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна на Міжнародній науково-практичній конференції «Підсумки Нюрнберзького процесу та виклики сучасності» (Москва, 24 листопада 2016 р.)[8]:

Принципи, визнані Статутом Міжнародного військового трибуналу та підтверджені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року та від 27 листопада 1947 року, лягли в основу повоєнних міжнародно-правових документів, спрямованих на запобігання розв'язанню воєн, вчиненню воєнних злочинів, актів геноциду, тортур та інших жорстокостей, а також на незастосовність терміну давності до воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Зі Статуту Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі [9]:

II. Юрисдикція та загальні принципи
Стаття 6.

... Наступні дії або будь-які з них є злочином, що підлягають юрисдикції Трибуналу та тягнуть за собою індивідуальну відповідальність:

а) злочини проти миру, а саме: планування, підготовка, розв'язання або підтримка агресивної війни або війни з порушенням міжнародних договорів, угод або запевнень або участь у загальному плані або змові, спрямованих на реалізацію будь-якої з перерахованих вище дій;

б) воєнні злочини, а саме: порушення законів або звичаїв війни. До цих порушень належать вбивства, катування або виведення у рабство або з іншою метою цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених або тих, хто в морі; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст або сіл; руйнування, не виправдані військовою необхідністю, та інші злочини;

(в) злочини проти людяності, а саме: вбивство, винищення, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені проти цивільних осіб до або під час війни, або переслідування із політичних, расових чи релігійних причин з метою реалізації або у зв'язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені чи ні.

Керівники, організатори, підбурювачі та співучасники, які брали участь у підготовці або впровадженні загального плану або змови, спрямованої на вчинення будь-якого з перерахованих злочинів, несуть відповідальність за всі дії, вчинені будь-якими особами, з метою реалізації такого плану.

Стаття 7.

Посадове становище підсудних, їхнє положення як глав держав чи відповідальних чиновників різних урядових відомств не повинне розглядатися як підстава для звільнення від відповідальності або пом'якшення покарання.

Стаття 8.

Той факт, що підсудний діяв за вказівкою уряду або з наказу керівника, не звільняє його від відповідальності, але може розглядатися як аргумент для пом'якшення покарання, якщо трибунал визнає, що цього вимагають інтереси правосуддя.

Стаття 9.

Розглядаючи справу будь-якого окремого члена групи чи організації, Трибунал може (у зв'язку із будь-якою дією, за яку ця особа буде засуджена) визнати, що група чи організація, членом якої був підсудний, була злочинною організацією.

Оригінальний текст (рос.)
Из Устава Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран осі:

II. Юрисдикция и общие принципы

Статья 6

…Следующие действия или любые из них являются преступлениями, подлежащими юрисдикции Трибунала и влекущими за собой индивидуальную ответственность:

a) преступления против мира, а именно: планирование, подготовка, развязывание или ведение агрессивной войны или войны в нарушение международных договоров, соглашений или заверений, или участие в общем плане или заговоре, направленных к осуществлению любого из вышеизложенных действий;

b) военные преступления, а именно: нарушения законов или обычаев войны. К этим нарушениям относятся убийства, истязания или увод в рабство или для других целей гражданского населения оккупированной территории; убийства или истязания военнопленных или лиц, находящихся в море; убийства заложников; ограбление общественной или частной собственности; бессмысленное разрушение городов или деревень; разорение, не оправданное военной необходимостью, и другие преступления;

c) преступления против человечности, а именно: убийства, истребление, порабощение, ссылка и другие жестокости, совершенные в отношении гражданского населения до или во время войны, или преследования по политическим, расовым или религиозным мотивам в целях осуществления или в связи с любым преступлением, подлежащим юрисдикции Трибунала, независимо от того, являлись ли эти действия нарушением внутреннего права страны, где они были совершены, или нет.

Руководители, организаторы, подстрекатели и пособники, участвовавшие в составлении или в осуществлении общего плана или заговора, направленного к совершению любых из вышеупомянутых преступлений, несут ответственность за все действия, совершенные любыми лицами в целях осуществления такого плана.

Статья 7

Должностное положение подсудимых, их положение в качестве глав государства или ответственных чиновников различных правительственных ведомств не должно рассматриваться как основание к освобождению от ответственности или смягчению наказания.

Статья 8

Тот факт, что подсудимый действовал по распоряжению правительства или приказу начальника, не освобождает его от ответственности, но может рассматриваться как довод для смягчения наказания, если Трибунал признает, что этого требуют интересы правосудия.

Статья 9
При рассмотрении дела о любом отдельном члене той или иной группы или организации Трибунал может (в связи с любым действием,за которое это лицо будет осуждено) признать, что группа или организация, членом которой подсудимый являлся, была преступной организацией.
Визначення агресії
Затверджено резолюцією 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 року
Генеральна Асамблея,

виходячи з того, що однією з основних цілей Організації Об'єднаних Націй є підтримання міжнародного миру та безпеки та вживання ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресії та інших порушень миру <…> знову підтверджуючи також положення Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, <…> схвалює таке визначення агресії

Стаття 1

Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, або іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй, як це встановлено у цьому визначенні.

Пояснення: У цьому визначенні термін «держава»
а) вживається, не вирішуючи питання про визнання чи питання про те, чи є держава членом Організації Об'єднаних Націй;
b) включає там, де це є доречним, поняття «групи держав».

Стаття 2

Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту є prima facie свідченням акта агресії, хоча Рада Безпеки може відповідно до Статуту зробити висновок, що ухвала про те, що акт агресії був скоєний, не буде виправданим у світлі інших відповідних обставин, включаючи той факт, що відповідні акти або їх наслідки не мають досить серйозного характеру.

Стаття 3

Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з урахуванням та відповідно до положень статті 2, кваліфікуватиметься як акт агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

с) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території з припинення дії угоди;

f) дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави;

g) засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно переліченим вище актам, або його значну участь у них.

Стаття 4

Наведений вище перелік актів не є вичерпним, і Рада Безпеки може визначити, що інші акти є агресією відповідно до положень Статуту.

Стаття 5

1. Ніякі міркування будь-якого характеру, чи це політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні бути виправданням агресії.

2. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія тягне у себе міжнародну відповідальність.

3. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані внаслідок агресії, не є і не можуть бути визнані законними. [10]

Оригінальний текст (рос.)

Определение агрессии

Утверждено резолюцией 3314 (ХХIХ) Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1974 года

Генеральная Ассамблея,

исходя из того, что одной из основных целей Организации Объединенных Наций является поддержание международного мира и безопасности и принятие эффективных коллективных мер для предотвращения и устранения угрозы миру и подавления актов агрессии и других нарушений мира <…> вновь подтверждая также положения Декларации о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций, <…> одобряет нижеследующее определение агрессии

Статья 1 Агрессией является применение вооруженной силы государством против суверенитета, территориальной неприкосновенности или политической независимости другого государства, или каким-либо другим образом, несовместимым с Уставом Организации Объединенных Наций, как это установлено в настоящем определении.

Пояснительное примечание: В настоящем определении термин «государство»

а) употребляется, не предрешая вопроса о признании или вопроса о том, является ли государство членом Организации Объединенных Наций;

b) включает там, где это уместно, понятие «группы государств».

Статья 2 Применение вооруженной силы государством первым в нарушение Устава является prima facie свидетельством акта агрессии, хотя Совет Безопасности может в соответствии с Уставом сделать вывод, что определение о том, что акт агрессии был совершен, не будет оправданным в свете других соответствующих обстоятельств, включая тот факт, что соответствующие акты или их последствия не носят достаточно серьезного характера.

Статья 3 Любое из следующих действий, независимо от объявления войны, с учетом и в соответствии с положениями статьи 2, будет квалифицироваться в качестве акта агрессии:

а) вторжение или нападение вооруженных сил государства на территорию другого государства или любая военная оккупация, какой бы временный характер она ни носила, являющаяся результатом такого вторжения или нападения, или любая аннексия с применением силы территории другого государства или части ее;

b) бомбардировка вооруженными силами государства территории другого государства или применение любого оружия государством против территории другого государства;

с) блокада портов или берегов государства вооруженными силами другого государства;

d) нападение вооруженными силами государства на сухопутные, морские или воздушные силы, или морские и воздушные флоты другого государства;

e) применение вооруженных сил одного государства, находящихся на территории другого государства по соглашению с принимающим государством, в нарушение условий, предусмотренных в соглашении, или любое продолжение их пребывания на такой территории по прекращению действия соглашения;

f) действие государства, позволяющего, чтобы его территория, которую оно предоставило в распоряжение другого государства, использовалась этим другим государством для совершения акта агрессии против третьего государства;

g) засылка государством или от имени государства вооруженных банд, групп, иррегулярных сил или наемников, которые осуществляют акты применения вооруженной силы против другого государства, носящие столь серьезный характер, что это равносильно перечисленным выше актам, или его значительное участие в них.

Статья 4 Вышеприведенный перечень актов не является исчерпывающим, и Совет Безопасности может определить, что другие акты представляют собой агрессию согласно положениям Устава.

Статья 5 1. Никакие соображения любого характера, будь то политического, экономического, военного или иного характера, не могут служить оправданием агрессии.

2. Агрессивная война является преступлением против международного мира. Агрессия влечет за собой международную ответственность.

3. Никакое территориальное приобретение или особая выгода, полученные в результате агрессии, не являются и не могут быть признаны законными.

Приклади воєнних злочинів

Офіс Генерального прокурора України разом з українськими та міжнародними партнерами створив ресурс для належного документування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних російською армією в Україні [11]

Приклади воєнних злочинів:

  • поранення чи вбивство цивільних осіб;
  • катування, фізичне насилля, згвалтування, нелюдське поводження чи позбавлення волі;
  • насилля щодо медичного персоналу;
  • використання цивільних для прикриття військових (живі щити);
  • депортації та незаконне переміщення населення;
  • примушування громадян до участі у військових діях проти власної держави;
  • пошкодження або знищення цивільної інфраструктури, а також пограбування цивільного населення;
  • знищення культурних та освітніх закладів;
  • пошкодження/знищення культових споруд (храмів, мечетей, синагог тощо);
  • відмова чи позбавлення доступу до медичної допомоги;
  • умисне нанесення ударів по персоналу, транспорту, обладненню пов'язаному з наданням гуманітарної допомоги.

Воєнні злочинці

ВОЄННІ ЗЛОЧИНЦІ — особи, що вчинили найтяжчі злочини проти миру і людяності, порушили загальновизнані закони і звичаї війни. Страхітливі злочини нім. фашистів на окупованих ними територіях у період другої світової війни 1939-45 спонукали уряди Великобританії, СРСР і США 2.XI 1943 прийняти декларацію "Про відповідальність гітлерівців за вчинені звірства". Вперше поняття "воєнні злочинці" й їхню індивідуальну відповідальність визначено в статутах міжнародних воєн-трибуналів, а відповідні принципи міжнар. права стверджено резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 11.ХІІ 1946 і 21.ХІ 1947. За ними, В. з. є особи, винні в плануванні, підготовці, розв'язанні і веденні агресивної війни; в убивствах, знущаннях, катуваннях " вигнанні в рабство цивільного населення; жорстокому поводженні з пораненими і полоненими, безглуздому руйнуванні міст і сіл, пограбуваннях населення, використанні заборонених засобів і знарядь ведення війни тощо. Було встановлено поділ В. з. на головних і неголовних. Головних В. з. засуджено міжнар. трибуналами в Нюрнберзі 1945 і в Токіо 1946. Справи інших В. з. розглядались судами країн, на території яких чинились такі злочини. Ряд В. з. було засуджено судами СРСР, БРСР і УРСР. Стокгольмська відозва 1950 оголошує В. з. уряд, який першим застосує атомну зброю. Ген. Асамблея ООН прийняла (1968) Конвенцію про незастосування строків давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства. Учасниками цієї Конвенції є СРСР, УРСР та БРСР. — Д. С. Сусло.[12]

Збройні конфлікти за участі Російської Федерації

Німецька правозахисниця з Amnesty International Жанін Ульманнзік (нім. Janine Uhlmannsiek): …для історії військових інтервенцій Росії - чи то в Україні, чи у Сирії або й у власній країні, у Чечні - характерним є кричуще ігнорування міжнародного гуманітарного права. Російська армія порушує міжнародні правила ведення війни, не захищаючи мирне населення або й неприховано нападаючи на нього. Російські збройні сили здійснюють невибіркові напади, застосовують заборонену зброю та вчиняють інші злочини. Все те, що ми бачили у Сирії і Чечні, ми тепер бачимо і в Україні. Очевидно, що відповідальність лежить на міжнародній спільноті, аби воєнні злочини не залишалися безкарними. Щоб ті, хто вчиняє такі злочини, розуміли, що на них чекає покарання. [13]

Нагірний Карабах

Чеченська Республіка Ічкерія

Центральна Азія

Таджикистан

Республіка Молдова

Грузія

Африканські країни

Центральноафриканська Республіка

Росія розглядає ЦАР як свою сферу впливу в Африці, де діє з використанням ПВК Вагнера, та надсилає своїх інструкторів для підготовки збройних сил ЦАР аби втримати при владі свого ставленика президента Фостена-Арканжа Туадеру. Попри ембарго ООН РФ вдалося продати в ЦАР дві партії стрілецької зброї в 2018 та 2019 роках. Друга партія, зокрема включала карабіни Мосіна (зразка 1891/30), виробництва 1944 року, що «залежалися» на складах МО РФ.

Сирія

У Сирії Amnesty International прийшла до висновку, що Росія і Сирія навмисно вчинили напади на лікарні, що включені до списку ООН, як такі, що «не можуть бути цілями ударів». Amnesty International зібрала переконливі докази прямої участі Росії в незаконних повітряних ударах[14].

Україна

Окупація Криму

Окупація ОРДЛО

Повномаштабний наступ на Україну

24-го лютого світ розділився на людей і росіян
Олександр Хацкевич про війну між Україною та Росією [15]
Оригінальний текст (рос.)
24 февраля мир разделился на людей и русских
Александр Хацкевич о войне между Украиной и Россией
 

Плануючі документи на війну з Україною були затвердженні 18.01.22 року[16].

 
Файл:Bucha civilians massacred by Russian soldiers, c. April 2022 - 01.jpg
 
Маріупольський Драмтеатр, зруйнований російською бомбою

25 січня 2022 року, на нараді Володимира Путіна із секретарем Ради безпеки Миколою Патрушевим, представниками Генштабу під керівництвом Валерія Герасимова, директором СЗР ​​Сергієм Наришкіним, попередньо узгоджені варіанти початку воєнних дій проти України та можливі дати. Оптимальною датою початку реалізації планів визнана 18 лютого. На цю дату заплановані провокації, які розцінюватимуться як привід для початку воєнного конфлікту (casus belli). Заплановано висунути ультиматум, умови якого виконати неможливо, і в ніч на 22 лютого розпочати воєнні дії — ракетний удар по військових об'єктах та військовій інфраструктурі на території України.

Про наземну операцію мова не йшла, але перекидання військ до кордонів України на території Росії та Білорусі продовжується.

10 лютого Путін доручив М. Патрушеву, С. Шойгу та В. Герасимову провести заключну стадію підготовки до початку військових дій. 11 лютого на закритій частині засідання Ради безпеки РФ В. Путіну доповіли про повну готовність. В. Путін наказав «очікувати наказу». Про це стало відомо розвідкам кількох країн. Саме тому їхнє керівництво рекомендувало своїм громадянам та працівникам посольств терміново залишити Україну. Лідери кількох країн у цей час вимагали термінових відеоперемовин із В. Путіним.

Враховуючи непередбачуваність поведінки В. Путіна, лідери провідних країн НАТО вживали активних заходів задля запобігання початку конфлікту [17] [18][19][20].

Керівники Російської Федерації, причетні до воєнних злочинів

Від перших днів війни було очевидно, що російські військові заздалегідь планували, що багато мирних жителів, можливо, мільйони, будуть убиті, поранені або депортовані зі своїх будинків в Україні. Інші штурми міст у світовій історії — Дрездена, Ковентрі, Хіросіми, Нагасакі — відбувалися лише після багатьох років жахливого конфлікту. Навпаки, систематичні обстріли мирних жителів в Україні розпочалися лише через кілька днів після неспровокованого вторгнення. У перший тиждень війни російські ракети та артилерія обстрілювали житлові будинки, лікарні та школи. Коли росіяни окупували українські міста та селища, вони викрадали або вбивали мерів, місцевих радників і навіть директора музею з Мелітополя, безладно стріляючи та тероризуючи всіх інших [21].
Оригінальний текст (англ.)
From the first days of the war, it was evident that the Russian military had planned in advance for many civilians, perhaps millions, to be killed, wounded, or displaced from their homes in Ukraine. Other assaults on cities throughout history—Dresden, Coventry, Hiroshima, Nagasaki—took place only after years of terrible conflict. By contrast, systematic bombardment of civilians in Ukraine began only days into an unprovoked invasion. In the first week of the war, Russian missiles and artillery targeted apartment blocks, hospitals, and schools. As Russians occupied Ukrainian cities and towns, they kidnapped or murdered mayors, local councilors, even a museum director from Melitopol, spraying bullets and terror randomly on everyone else.

16 березня 2022 року Сенат США одностайно підтримав резолюцію, яка засуджує президента Росії Володимира Путіна як воєнного злочинця.

«Резолюція, представлена ​​сенатором-республіканцем Ліндсі Гремом й підтримана сенаторами з обох партій, закликає Міжнародний кримінальний суд у Гаазі та інші країни переслідувати російських військових через розслідування всіх воєнних злочинів, скоєних під час вторгнення РФ в Україну», [22].
Оригінальний текст (англ.)
The resolution, introduced by Republican Senator Lindsey Graham and backed by senators of both parties, encouraged the International Criminal Court (ICC) in The Hague and other nations to target the Russian military in any investigation of war crimes committed during Russia's invasion of Ukraine.

Державні та політичні діячі

Під час візиту до Москви 11 квітня 2022 року

«Канцлер пояснив Путіну, що всі воєнні злочини, скоєні в Україні, будуть розслідувані, і всі злочинці будуть покарані. Зрозуміло, що Путін перший серед них. У цей момент Путін, як здається, здригнувся, і сказав канцлеру, що Європа до нього та до «спецоперації» ставиться упереджено. Але головне — він поінформований про відповідальність віч-на-віч.»[23]

Військові керівники

Інформаційне та пропагандистське прикриття воєнних злочинів

Підтримка та прикриття злочинів представниками інших країн

Білорусь

У своїй заяві від 8 травня лідери G7 дали ясно зрозуміти, що Лукашенко має відповісти за свою роль у війні: «Ми не пошкодуємо сил, щоб президент Путін і посіпаки цієї агресії, зокрема режим Лукашенка у Білорусі, були притягнуті до відповідальності». <…>
Лукашенко — один із агресорів у війні Путіна. Він дозволив кремлівському автократу використати територію Білорусі для незаконного вторгнення до суверенної та демократичної країни. Він дозволив Білорусі стати для росіян військовою базою, звідки бомбардували українські міста та села.
Лукашенко несе пряму відповідальність за загибель тисяч безневинних українських громадян. Як і Путін, та інші представники російського командування, він має бути притягнутий до відповідальності. [26]

Оригінальний текст (англ.)

In their May 8 statement, G7 leaders made clear that Lukashenka must answer for his role in the war. “We will spare no effort to hold President Putin and the architects and accomplices of this aggression, including the Lukashenka regime in Belarus, accountable for their actions in accordance with international law.” <…>
Lukashenka is a co-aggressor in Putin’s war. He allowed the Kremlin autocrat to use his country’s territory to stage an illegal invasion of a sovereign and democratic country. He let Belarus become a platform for Russia to bomb Ukrainian cities and villages.
Lukashenka is directly responsible for the deaths of thousands of innocent Ukrainian civilians. Like Putin and others in the Russian chain of command, he should be held accountable. Separating the signal from the noise with the Belarusian dictator is never easy. But it is absolutely necessary.

Угорщина

Внаслідок позиції Угорщини представники країн Євросоюзу не змогли 8.05.22 досягти консенсусу щодо заборони на імпорт російської нафти. Агентство Bloomberg із посиланням на джерела повідомило: «Зустріч 27 постпредів ЄС у неділю завершилася без досягнення згоди. Очікується, що переговори поновляться найближчими днями». За словами джерел Bloomberg «Угорщина продовжує блокувати пропозицію Європейського Союзу щодо заборони імпорту російської нафти» [27].

Україна

Архімандрит Кирило (Говорун): «Насамперед я вважаю, що релігійний фактор став не причиною, а приводом для російської агресії. <…> З погляду російської політики, УПЦ МП — це те, що називається «м’яка сила» Росії в Україні: там, де інші інструменти не працюють, залишається церква. Принаймні таку роль відіграє церква в уявленні кремлівських можновладців. Українська православна церква Московського патріархату долучилася до формування такого уявлення, зокрема рішення синоду, на жаль, продовжує цю хибну традицію сприяння тим наративам, які зараз циркулюють в РФ, які виправдовують російську агресію проти України.» [28]

Німеччина

Франція

Італія

Італійське видання Today.it опублікувало статтю під назвою "Роман Акімов, путінська "дитина-солдат", вбита в Україні: йому було 18 років" (Roman Akimov, il "soldato bambino" di Putin ucciso in Ucraina: aveva 18 anni"). "Його відправили на фронт всього в 18 років. Понівечені останки вдалося ідентифікувати лише за ДНК. Немов у нескінченній спіралі жаху і горя, минуло три тижні, перш ніж батьки, Євгенія та Іван, дізналися про свого сина".[29]

Акімов змалку мріяв стати військовим, і через півроку після закінчення школи пішов служити в армію. Він одразу підписав контракт, і за три місяці його відправили на війну до України. Батьки всіляко заохочували сина бути військовим виконавцем наказів Кремля. Чечня, Грузія, Сирія та Україна з 2014 року жодним чином не збентежила батьків і його де-факто заохочували та підштовхували стати військовим злочинцем на службі у Кремля.[30]

США

Розслідування та судові рішення

Приклади з історії

Після Першої світової війни

Після Другої світової війни

Балкани

Руанда

Україна

Міжнародний кримінальний суд (МКС) заявив, що починає розгляд справи щодо скоєння воєнних злочинів і злочинів проти людяності на території України, починаючи від листопада 2013 року. У розпорядженні цього розслідування вже є висновки попередньої експертизи, що її вже провів офіс прокурора МКС: йдеться про те, що на території України виявлені елементи військових злочинів і злочинів проти людяності, зокрема в Криму та на Донбасі, від 2013 року[31].

Офіс генерального прокурора України повідомив про завершення формування міжнародної правової робочої групи з питань відповідальності за злочини, скоєні в Україні. До її складу увійшли провідні світові юристи з прав людини: колишній голова Верховного суду Великобританії, очільниця Інституту прав людини Міжнародної асоціації юристів, двоє королівських радників та Амаль Клуні. Також до групи увійдуть юридичні експерти з фірм "Covington&Burling LLP" (США) і "Sygna Partners" (Франція), яка вже представляє Україну в Міжнародному суді Організації Об'єднаних Націй. Робоча група даватиме рекомендації щодо притягнення до відповідальності, забезпечуватиме представництво у цивільних і кримінальних справах, даватиме стратегічні настанови щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом. Технологічним партнером робочої групи безкоштовно стане корпорація Microsoft [32].

«Прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) започаткував розслідування вбивств та інших військових злочинів, що були скоєні окупаційними силами російського агресора. Райони, про які ми говоримо, були під окупацією та під контролем агресора, російських військ. Тож, ніхто, окрім них, не міг здійснити всі ці звірства»— речник Єврокомісії Пітер Стано. [33]

"Прокурор МКС Карім Хан і генеральні прокурори трьох залучених країн 25 квітя 2022 року підписали угоду про першу в історії участь Офісу прокурора МКС у спільній групі з розслідування. Цією угодою сторони спільної групи з розслідування та Офіс прокурора МКС дають чіткий сигнал, що будуть докладені всі зусилля для ефективного збору доказів щодо основних міжнародних злочинів, скоєних в Україні, та притягнення винних до відповідальності" [34]

Судові розгляди та рішення

14 травня 2022 року у Києві розпочався перший судовий процес у справі за звинуваченням військовослужбовця збройних сил Російської Федерації у скоєнні воєнного злочину, а саме вбивства цивільного громадянина України. На лаві підсудних — громадянин Російської Федерації Вадим Шишимарін [35].

Цього ж дня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова повідомила, що прокуратура передала до суду справи двох російських льотчиків, які бомбардували в Україні об’єкти цивільної інфраструктури та житлові будинки [36]

Притягнення до відповідальності злочинців у керівництві РФ

Як перший заступник Управління з питань військових злочинів Державного департаменту США у 1997-2001 роках, я чув незліченну кількість разів, що такі воєнні злочинці, як Слободан Милошевич, Радован Караджич, Ратко Младич, високопоставлені руандійці, причетні до геноциду, і Саддам Хусейн ніколи не будуть передані правосуддю. Проте зрештою їх усіх притягли до відповідальності. І це має стати уроком. [37]
Оригінальний текст (англ.)
As the first deputy in the US State Department’s Office of War Crimes Issues in 1997-2001, I heard countless times that war criminals like Slobodan Milošević, Radovan Karadžić, Ratko Mladić, top Rwandans involved in genocide, and Saddam Hussein would never be brought to justice. Eventually they all were. This needs to be the lesson.
Чи можуть президент РФ Володимир Путін чи глава МЗС РФ Сергій Лавров опинитися на лаві підсудних у німецькому суді? Виявляється можуть, якщо Федеральна прокуратура Німеччини збере достатньо доказів їхньої відповідальності за скоєння воєнних злочинів в Україні, якщо їх позбавлять імунітету, чи вони будуть заарештовані в Німеччині або десь у світі за ордером Інтерполу. А у членів російської Ради безпеки, якщо вони опиняються під німецьким слідством, депутатів Державної думи або військовослужбовців армії РФ такого імунітету взагалі немає.

[38]

Ставлення російського суспільства до воєн РФ і воєнних злочинів

…війна в Україні додає все більше аргументів, які підтверджують: росіяни – не просто заручники Путіна, це повноцінні члени його терористичної організації. [39]

"Кремль буде робити все, щоб в російському інформаційному полі не було правдивої інформації щодо війни проти України. Навпаки, вливають в голови росіян, що вони вже тисячу раз нас перемогли, війська Донбасу вже Варшаву взяли. У питанні ж обміну полоненими, чи щоб забрати тіла власних солдатів, Кремль мовчить. Україна ж продовжує демонструвати людяність в цій частині. Виходить, що жінка з Комітету солдатських матерів Росії мала рацію, що навіть поранених не забирають" [40]

Дипломат Павло Клімкін зауважив, що немає сенсу відділяти росіян від Путіна – вони масово підтримують режим агресора, вбивства, ґвалтування, тортури, які чинять над українцями російські солдати. Мізки росіян швидко не прокинуться, пропаганда Путіна засіла там на рівні підсвідомості. [41]

[42]

Відображення у мистецтві

Примітки

  1. Макс Бут. Секретна зброя України. Військовий історик Макс Бут — про дві слабкості армії Росії, яка програє, незважаючи на чисельну перевагу [ НВ, 16 квітня 2022]
  2. Russia keeps losing wars because of its dysfunctional military culture. By Max Boot.— The Washington Post, April 12, 2022
  3. Тетяна Ворожко. Ґрунт готувався століттями: Експерти — про російську пропаганду.— НВ. Погляди.— 23 березня, 17:06
  4. Тімоті Снайдер. Дев’ять тез про путінський фашизм. Минуле стає для агресора способом заявити про себе як жертву, а також про право на будь-який злочин. Як це працює?— НВ, 11 травня 2022, Timothy Snyder, 9 Theses on Putin's Fascism for 9 May. How Putin's myth of 2022 differs from the history of 1945.— Publish on Substack, May 9 (англ.)
  5. 24 November 2021
  6. Ucraina, Pjotr Tolstoj: “L’esercito russo si fermerà solo al confine con la Polonia”.— la Repubblica, 03 MAGGIO 2022
  7. Іван Бойко. У РФ заявили про плани дійти до кордону Польщі: у Зеленського відреагували на амбіції Москви.— УНІАН, 08.05.22
  8. Итоги Нюрнбергского процесса и вызовы современности: материалы Международной научно-практической конференции (Москва, 24 ноября 2016 г.) / Под общ. ред. А. И. Бастрыкина.— М.: Академия Следственного комитета Российской Федерации, 2016.— С. 11.
  9. Статут Міжнародного воєнного трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі. Прийнятий 08.08.1945
  10. ООН. Конвенции и соглашения. Определение агрессии
  11. — Якщо ви стали потерпілим або свідком воєнних злочинів Росії – фіксуйте та надсилайте докази!— Офіс Генерального прокурора.
  12. Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 1. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998.
  13. Євген Тейзе. Німецька правозахисниця: Безкарність за Чечню і Сирію призвела до злочинів в Україні.— Deutsche Welle, 08.04.2022
  14. Доклад: Россия и правительство Башара Асада совершили военные преступления на северо-западе Сирии. ООН не должна позволить свернуть там гуманитарную помощь.— Amnesty International 11/05/2020
  15. «Мир разделился на людей и русских». Легенда белорусского футбола высказался о войне в Украине НВ, 25 марта, 12:15
  16. Офіційна сторінка Генерального штабу Збройних Сил України [1]
  17. Press conference with NATO Secretary General Jens Stoltenberg and the Prime Minister of the United Kingdom, Boris Johnson.— 10 Feb. 2022
  18. Олександр Топчій. Байден провів переговори по Україні з лідерами країн, керівництвом ЄС і НАТО.— УНІАН, 21:33, 11.02.22
  19. Путин и Байден проведут в субботу по инициативе США телефонный разговор.— Интерфакс, 23:57, 11 февраля 2022
  20. Кремль анонсировал разговор Путина и Макрона 12 февраля.— Интерфакс, 00:02, 12 февраля 2022
  21. Їх готували до цього. Енн Епплбаум — про те, чому росіяни готові так жорстоко вбивати українців і як їм вдається це виправдовувати.— 15 травня 2022; Ukraine and the Words. That Lead to Mass Murder. By Anne Applebaum.— The Atlantic, APRIL 25, 2022
  22. U.S. Senate unanimously condemns Putin as war criminal. By Moira Warburton.— Reuters, March 16, 2022
  23. Андрій Зубов. Візит великої ваги. Що показала зустріч Нехаммера з Путіним.— НВ, 14 квітня,2022
  24. Територіальні претензії до України, війна проти Чеченської Республіки Ічкерії
  25. Exclusive: Russian general who oversaw atrocities in Syria led cluster bomb attacks on civilians in Ukraine. By Nima Elbagir, Barbara Arvanitidis, Gianluca Mezzofiore, Katie Polglase, Tamara Qiblawi, Alex Platt, Victoria Butenko, Darya Tarasova and Maria Avdeeva.— CNN World, May 14, 2022; Генерал РФ наказав обстріляти Харків касетними снарядами— CNN.— Радіо Свобода, 14 nhfdyz 2022
  26. Браян Вітмор. Чорний день диктатора. Що відбувається між Росією та Білоруссю.— НВ, 12 травня 2022; The Belarusian dictator’s dilemma. By Brian Whitmore.— Atlantic Council, May 11, 2022
  27. У ЄС не досягли згоди щодо ембарго на нафту з Росії - Bloomberg Deutsche Welle, 08.05.2022
  28. а б Юлія Петрова. «УПЦ МП — м’яка сила РФ». Як московська церква стала приводом для війни — інтерв'ю з релігієзнавцем.— НВ, 15 травня 2022
  29. "Дитина-солдат" Путіна загинула в Україні: італійські ЗМІ написали сльозливу статтю про окупанта РФ.— GLAVRED.INFO, 24 квітня 2022
  30. Андрій Лучков. "Дитина-солдат" Путіна загинула в Україні. Вбивати в Росії навчають із дитинства.— Інтернет-сайт OBOZREVATEL.com, 24.04.2022 09:57
  31. Вікторія Власенко. Воєнні злочини на території України: коли очікувати вирок?— Deutsche Welle, 04.03.2022
  32. [2]
  33. Звірства на окупованих територіях України вчинили російські війська – Єврокомісія.— Укрінформ, 04.04.2022 14:49
  34. ICC participates in joint investigation team supported by Eurojust on alleged core international crimes in Ukraine .— European Union Agency for Criminal Justice Cooperation (EUROJUST), 25 April 2022|PRESS RELEASE
  35. Тарас Левченко. Перший російський військовий в суді України.— Радіо Свобода, 14 травя 2022
  36. Справа двох російських льотчиків, які бомбардували житлові будинки, пішла до суду Укрінформ, 14.05.2022 03:52
  37. Perseverance can bring Russian war criminals including Putin to justice. By Thomas S. Warrick.— Atlantic Council, April 8, 2022
  38. Микита Жолквер. Чи можуть Путін з Лавровим опинитися на лаві підсудних у Німеччині?— До Федеральної прокуратури Німеччини надійшла заява з вимогою розпочати слідство проти Путіна, Лаврова та ще сотень росіян, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів в Україні.— Deutsche Welle, 07.04.2022
  39. Ігор Мисловський. Звірства російської армії в Україні: колективна вина росіян чи особисто Путіна? Які передумови воєнних злочинів Росії в Україні?— Радіо Свобода,10.04.22
  40. Росіяни чудово розуміють, що відбувається в Україні, вони отримують задоволення від масового вбивства українців, - Цимбалюк.— ESPRESO.TV, 28 березня, 2022
  41. Мізки росіян швидко не прокинуться, пропаганда Путіна засіла там на рівні підсвідомості, — Клімкін.— ESPRESO.TV, 18 квітня, 2022
  42. Росіяни чудово розуміють, що відбувається в Україні, вони отримують задоволення від масового вбивства українців, - Цимбалюк [ ]28 березня, 2022

Див. також

Джерела

  • Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики від 27 серпня 1928 року.— рос. Договор об отказе от войны в качестве орудия национальной политики от 27 августа 1928 г.— Документы внешней политики СССР.- Т. XI.- М.: Изд-во политич. лит-ры, 1966.- С. 503—506.(Договор вступил в силу на основании Протокола от 9 февраля 1929 года. СССР присоединился к настоящему Договору 29.08.1928 года. Договор вступил в силу для СССР 27.04.1929 года.) (рос.)
  • Визначення агресії. Затверждене резолюцією 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року.— Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи, двадцать девятая сессия, Приложение, № 31, стр. 181–182 (рос.)
  • 1994—2004. Военные преступления и политика террора в Чечне.— Публичное высказывание MSF[3] (рос.)
  • Магомед Исламов. По местам военных преступлений.— Кавказ. Реалии, Ноябрь 02, 2016 (рос.)
  • Статут Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних військових злочинців європейських країн осі. Прийнятий 08.08.1945
  • Международное публичное право. Сборник документов. Том 2.— М.: Издательство БЕК, 1996.— 539 с. ISBN 5-85639-139-Х; ISBN 3-406-41137-1 (рос.)
  • Воєнні злочини Росії в світі: від Чечні до Сирії.— К.: Міністерство інформаційної політики України, 2019.— 31 с.

Посилання