Відкрити головне меню
Будівля училища. Фото 2010 року
Пам'ятна дошка на будівлі училища

Сокальське педагогічне училище — педагогічний навчальний заклад у місті Сокаль, Львівської області, що діяв з 1944 по 1958.

За час роботи училища дипломи вчителів початкових класів, враховуючи випускників заочного відділу, отримали понад 1000 випускників.

До літа 1948 училище було трирічним, а з 1948/49 — чотирирічним, тому в 1949 випуску не було.

Училище розташовувалось у великій триповерховій будівлі, спеціально побудованій 1910 року для Сокальської вчительської семінарії. Зараз у цій будівлі розташований спальний корпус Сокальської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату для дітей хворих на сколіоз.

Окремо був побудований спортивний зал.

Зміст

ІсторіяРедагувати

СемінаріяРедагувати

 
Будівля училища. Фото 2010 року

31 травня 1895 — зі згоди австрійської влади відкрито вчительську семінарію. Спочатку працювали лише тільки підготовчі курси. Заняття відбувалися в приміщенні початкової школи на Забужжі. Семінарія була двомовною (утраквістичною) — польсько-українською.

В 1896 семінарію перенесено до міста в приміщення школи вищого ступеня.

В 1910 семінарія перейшла у власний будинок, в якому зараз розташований спальний корпус Сокальської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату для дітей хворих на сколіоз.

На час Першої світової війни навчання перервалося. 1 серпня 1914 року австрійське військо зайняло будинок семінарії. Згодом російське військо розташувало в будинку військовий шпиталь.

В листопаді 1918 після проголошення ЗУНР робота семінарії відновилася, однак більш-менш нормальна праця семінарії розпочалася в листопаді 1924. Викладання велося лише польською мовою.

Сокальщина протягом століть була форпостом українського духу. У 1928 році «ще перед утворенням ОУН… існував гурток націоналістичної молоді під проводом Теодозія Цьвікули, який розбудовував мережу юнацтва ОУН в учительській семінарії…» [1][2]

ЛіцейРедагувати

Згідно з реформою в шкільництві в 1937 році на базі Сокальської вчительської семінарії було засновано Педагогічний ліцей.

Педагогічна школаРедагувати

Сокальська педшкола почала працювати 10 листопада 1939 в приміщенні Педагогічного ліцею.

Школа проіснувала до початку військових дій 22 червня 1941.

Педагогічне училищеРедагувати

Почало свою роботу 1 вересня 1944 після вступу до Сокаля радянських військ і працювало до 1958 року. Сокальське педучилище, продовжувало традицію вчительських семінарій і педшколи було освітнім і культурним центром формавання національної інтелігенції, характерів провідників за українську справу. Заклад, маючи глибокі духовні корені, був вогнищем культури в Сокалі.

В 1945—1950 роках було репресовано (арешти, тортури, судові розправи з строками від 10 до 25 років, висилки на Сибір) десятки студентів.

Серед випускників 1945—1950 років нараховується 99 студентів, які пов'язали свою долю з ОУН-УПА. 27 з них загинуло від тортур у більшовицьких катівнях, всього загинуло 55 студентів педучилища. У педучилищі діяло підпілля УПА, зокрема групи Степана Микитюка[3], І. Гриневича та П. Сокола.[4]

Закриття педучилищаРедагувати

Закриття педучилища в 1958 було чисто політичним актом, оскільки в післявоєнні роки училище стало осередком відродження української національної ідеї.[4]

Як пише Зиновій Стоницький:

« Існування педучилища в Сокалі не входило в стратегічні плани радянського режиму, за яким передбачалося шляхом будівництва заводів, зокрема хімволокна, шахт, наїздом «незамінних» фахівців з РОсії перетворити наш край з люмпенізованим російським населенням на зразок Донбасу чи Криворіжжя. При відкритті Сокальського заводу хімволокна начальник С. Калашніков проголосив тост: «Я вам обещаю, что через 10 лет вы здесь не услышите украинского слова». »

ВикладачіРедагувати

Протягом 1955/56 навчального року після закінчення Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси викладачем музики і співів у Сокальському педагогічному училищі працював Турчак Степан Васильович, який в пізніше став видатним диригентом, лауреатом Шевченківської премії, Народним артистом СРСР.

СтудентиРедагувати

  • Козярський Богдан Іванович (*1931, с. Горбків Сокальського р-ону Львівської обл.) — український вчитель, письменник, політик. Депутат Верховної Ради України (1990–1994).
  • Кручкевич Богдан Володимирович (*1923 с. Боб'ятин Сокальського району) — член ОУН. У листопаді 1939 року вступив до Сокальської педшколи, де навчався до початку війни, тобто до 22 червня 1941 року, закінчив два курси. До ОУН вступив 1940 року в педшколі. Перебував у рої Степана Федоровича Микитюка. Однокурсники Богдана Кручкевича, члени ОУН-УПА:
  1. Дмуховський Володимир — пропагандист у Кам'янці Струмиловій. Суджений, загинув у Сибірі.
  2. Прудка Павло — загинув у боротьбі з енкаведистами.
  3. Андрущак Петро — суджений, перебував у Гулагу до 1964 р.
  4. Мусій Іванна — засуджена на 10 років, вирок відбувала у концтаборах Сибіру.
  5. Дзік Володимир — з Лучиць, суджений, вирок відбував у концтаборах Сибіру.
  6. Мрочковська Парасковія — зі с. Поздимира, суджена, вирок відбувала концтаборах Сибіру.
  • Микитюк Степан Федорович (*1922, с. Боб'ятин Сокальського району Львівської області) — провідник рою ОУН. У листопаді 1939 року вступив до Сокальської педшколи, де навчався до початку війни, тобто до 22 червня 1941 року, закінчив два курси. У1947 після демобілізації з армії вступив на третій курс Сокальського педучилища, яке закінчив у 1948.
  • Рисак Олександр Опанасович (*11 травня 1939 — 29 жовтня 2003) - український літературознавець, поет. Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки, завідувач лабораторії лесезнавства. Випускник 1958.

Адреса училищаРедагувати

Училище розташовувалось по вулиці Тартаківській, 10. За радянської влади вулиця носила назву Кісільова.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Сокальське педагогічне училище». Пам'ятна книга, видана Братством студентів Сокальського педагогічного училища. Сокаль, 2006. Почесний редактор — Зиновій Стоницький, відповідальний редактор — Єлизавета Цар. Наклад — 500 примірників, 280 сторінок.
  • Валентина Ковальчук (Фенчин) «Невідомі сторінки історії сокальського педучилища», ТЗоВ «Вісник», Сокаль, 2003. Електронна версія