Смирнов Андрій Сергійович

радянський і російський кінорежисер, сценарист, драматург, продюсер, актор театру і кіно

Андрій Сергійович Смирнов (нар. 12 березня 1941, Москва, РРФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, драматург, актор театру й кіно, кінопродюсер, громадський діяч. Народний артист Російської Федерації (2003). Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2011). Член громадської організації російських кінематографістів «Кіносоюз». Лауреат ряду російських і міжнародних кінопремій.

Смирнов Андрій Сергійович
рос. Андpeй Сepгeeвич Смирнов Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження12 березня 1941(1941-03-12)[1][2] (84 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняМосква, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство СРСР
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіRomain Rolland school 1215d Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіякінорежисер, сценарист, драматург, актор Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 0807033 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Смирнов Андрій Сергійович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Життєпис

ред.

Народився 12 березня 1941 року в Москві. Син радянського письменника Сергія Сергійовича Смирнова.

У 1962 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Михайла Ромма, диплом з відзнакою[3]). Дебютував як режисер-постановник в 1961 році (к/м, ВДІК), перші кілька картин знімав у співавторстві з Борисом Яшиним.

Подією в радянському кінематографі став його фільм «Білоруський вокзал», який був нагороджений Головною премією на I Фестивалі сучасної кінематографії в Карлових Варах в 1971 році.

Після 3-го свого фільму «Вірою і правдою» (1979) Смирнов відійшов від режисури, працював в основному як сценарист і драматург. Його п'єса «Рідненькі мої» в 1985 р. була поставлена ​​Московським театром сатири. Також виступив і як автор ряду сюжетів в кіножурналі «Фитиль».

У роки перебудови А. Смирнов активно займався громадською діяльністю.

У 1988—1990 рр. — в. о. першого секретаря правління Спілки кінематографістів СРСР.

У 1990-х роках Смирнов ставив телеспектаклі, телеконцерти, театральні постановки («Вечеря» Жана-Клода Брісвіля, МХАТ ім. Чехова та Московський театр-студія п/к Олега Табакова), 1994), «Місяць у селі» І. С. Тургенєва (Комеді Франсез, 1997).

Успішно реалізує себе на акторському терені, зіграв понад 40 ролей у кіно і серіалах (помітні ролі в картинах «Чернов/Chernov» (1990), «Манія Жизелі» (1995), «Щоденник його дружини» (2000), «У колі першому» (2006), «Апостол» (2008), «Батьки і діти» (2008), «Чорні кішки» (2013) тощо), нагороджений низкою кінопремій. У 2011 році знявся в головній ролі (Володимир) у фільмі «Олена» відомого режисера А. Звягінцева, картина отримала ряд російських і міжнародних кінопремій. Зіграв одну з головних ролей в українському телесеріалі «Право на захист» (2002, реж. В'ячеслав Криштофович) та роль професора в російсько-українському серіалі «Контакт» (2018, реж. Михайло Баркан).

У 2005 році був обраний головою журі XV МКФ «Послання до Людини» — щорічного конкурсного міжнародного кінофестивалю документальних, короткометражних ігрових, анімаційних та експериментальних фільмів, що проходить в Санкт-Петербурзі.

У червні 2011 року на церемонії відкриття XXII відкритого російського кінофестивалю «Кінотавр» А. Смирнову було вручено приз «За Честь і Гідність».

Повернувшись в кінорежисуру після 30-річної перерви, зняв за своїм сценарієм фільм «Жила-була одна баба» (2011), над яким працював з 1987 року. Картина була показана на закритті XIX кінофестивалю у Виборзі «Вікно в Європу», що пройшов у серпні 2011 року, і відзначена «Призом президента фестивалю». Також фільм був представлений у конкурсній програмі 35-го Фестивалю світового кіно в Монреалі, що пройшов у серпні 2011 року. Режисером Іриною Бессарабовою створено документальний фільм «Під гомін п'яних мужиків» (назва — рядок з вірша М. Ю. Лермонтова «Батьківщина», 1841), який розповідає про долю режисера Смирнова і зйомках картини «Жила-була одна баба».

У 2012 р. на XXV ювілейній церемонії Національної кінопремії «Ніка» (за 2011 рік) Андрію Смирнову вручений приз за фільм «Жила-була одна баба» у номінації «Найкраща сценарна робота», а його кінокартина визнана «Найкращим ігровим фільмом». Також, премію «Ніка» отримали: у номінації «Найкраща жіноча роль» — Дар'я Єкамасова, «Найкраща чоловіча роль другого плану» — Роман Мадянов, «Найкраща робота художника» — Володимир Гудилін і «Найкраща робота художника по костюмах» — Людмила Гаїнцєва.

У 2019 р. за власним сценарієм поставив історичний драматичний художній фільм «Француз». «Для мене найважливішим було розповісти про момент становлення покоління шістдесятників, до якого я належу, — зізнається режисер. — Є старші шістдесятники (Євтушенко, Вознесенський), які на сім-вісім років старше моїх однолітків. Я ж належу до молодших шістдесятників. І добре пам'ятаю цей момент відносної свободи, зітхання після XX з'їзду партії і після фестивалю молоді в Москві»[4]. Картина стала помітною подією в Росії. Фільм «Француз» в червні 2019 р. закрив ювілейний, 30-й «Кінотавр»[5], а також став фільмом відкриття XXV Міжнародного фестивалю фільмів про права людини «Сталкер» 10.12.2019[6].

А. С. Смирнов — член громадської організації російських кінематографістів «КіноСоюз».

Родина

ред.
  • Батько: Смирнов Сергій Сергійович (1915—1976) — російський радянський письменник, історик, радіо- і телеведучий, громадський діяч. Лауреат Ленінської премії (1965).
  • Мати: Смирнова Віргінія Генриховна (1911—1992) — піаністка.
    • Брат: Смирнов Костянтин Сергійович — тележурналіст.
  • Перша дружина: Рудна Наталія Володимирівна — радянська і російська актриса театру і кіно.
    • Дочка: Смирнова Авдотья Андріївна (також відома як Дуня Смирнова; нар. 1969) — російський сценарист, кінорежисер, телеведуча, публіцист. Чоловік Авдотьї — Анатолій Чубайс.
      • Онук: Данила Іпполитов (нар. 1990) — навчався у футбольній школі «Зеніт», чемпіон світу з пляжного футболу у складі збірної Росії, воротар. У 2015 р. завершив спортивну кар'єру. Закінчив Державний університет кіно і телебачення.
    • Дочка: Олександра Смирнова (нар. 1972).
  • Друга дружина: Пруднікова Олена Йосипівна (Смирнова) (нар. 1949) — радянська і російська актриса театру і кіно, кінопродюсер. Заслужена артистка Росії (2004).
    • Діти: Смирнови Аглая та Олексій (нар. 1991) — закінчив режисерський факультет ВДІК, російський актор, кінорежисер.

Нагороди

ред.

Фестивалі та премії

ред.

Лауреат

ред.

Номінації

ред.

Фільмографія

ред.

Режисер-постановник

ред.

Сценарист

ред.

Кінопродюсер

ред.

Акторські роботи

ред.

Документальне кіно

ред.
  • Брав участь у ряді документальних кінострічок, присвячених видатним діячам мистецтва.

Громадянська позиція

ред.

У березні 2014 року, в ході реакції російської інтелігенції на події в Криму, разом зі своєю дружиною Оленою Прудніковою підписав листа «Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій і об'єднань» на підтримку України проти розгорнутої антиукраїнської кампанії в Росії і інтервенції російських військ в Україну[11].

21 лютого 2022 року, підписав відкритий колективний лист російського Конгресу інтелігенції «Ви будете прокляті!» Паліям війни", в якому йдеться про історичну відповідальність влади РФ за розпалювання «великої війни з Україною»[12][13].

Примітки

ред.
  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #172959748 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Filmportal.de — 2005.
  3. Приказ по ВГИКу № 4 от 4 января 1963
  4. Фильм «Француз» закрыл юбилейный, 30-й «Кинотавр» в Сочи — Вокруг ТВ (18.06.2019)
  5. 30-й «Кінотавр»: фільм «Француз». Архів оригіналу за 1 січня 2020. Процитовано 19 січня 2020. [Архівовано 2020-01-01 у Wayback Machine.]
  6. XXV фестиваль фильмов о правах человека «Сталкер» объявил программу (05.12.2019). Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020. XXV фестиваль фильмов о правах человека «Сталкер» объявил программу (05.12.2019) (рос.)
  7. Минский международный кинофестиваль «Лістапад»: «Дневник его жены» (2000). Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 19 січня 2020. [Архівовано 2020-02-17 у Wayback Machine.]
  8. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2000 год. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 19 січня 2020. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2000 год (рос.)
  9. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2011 год. Архів оригіналу за 8 червня 2016. Процитовано 19 січня 2020. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2011 год (рос.)
  10. Номинанты «НИКА-33» (2020). Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 4 березня 2020. Номинанты «НИКА-33» (2020) (рос.)
  11. Ми з вами!. kinosoyuz.com. 8 березня 2014. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 23 вересня 2018.
  12. «Ви будете прокляті!»: Конгрес інтелігенції РФ опублікував відкритого листа розпалювачам війни. 21.02.2022, 12:57. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22 лютого 2022.
  13. Відкритий колективний лист «Вы будете прокляты!» [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

ред.