Андрій Сергійович Смирнов (* 12 березня 1941, Москва, РРФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист і драматург, актор театру і кіно, кінопродюсер, громадський діяч. Народний артист Росії (2003). Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2011). Член громадської організації російських кінематографістів «Кіносоюз». Лауреат ряду російських і міжнародних кінопремій. Син письменника С. С. Смирнова.

Смирнов Андрій Сергійович
рос. Андpeй Сepгeeвич Смирнов
Voices-2015 in Vologda 6564.jpg
Дата народження 12 березня 1941(1941-03-12)[1][2] (78 років)
Місце народження Москва, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія кінорежисер, сценарист, драматург, актор
Нагороди
IMDb ID 0807033
CMNS: Смирнов Андрій Сергійович на Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

У 1962 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Михайла Ромма). Дебютував як режисер-постановник в 1961 році (к/м, ВДІК), перші кілька картин знімав у співавторстві з Борисом Яшиним.

Справжньою подією в радянському кінематографі став його фільм «Білоруський вокзал», який був удостоєний Головної премії на I Фестивалі сучасної кінематографії в Карлових Варах у 1971 році.

Після 3-го свого фільму «Вірою і правдою» (1979) Смирнов відійшов від режисури, працював в основному як сценарист і драматург. Його п'єса «Рідненькі мої» у 1985 р. була поставлена ​​Московським театром сатири. Також виступив і як автор ряду сюжетів в кіножурналі «Фитиль».

У роки перебудови А. Смирнов активно займався громадською діяльністю.

У 1988—1990 рр. — в.о. першого секретаря правління Спілки кінематографістів СРСР.

У 1990-х роках Смирнов ставив телеспектаклі, телеконцерти, театральні постановки («Вечеря» Жана-Клода Брісвіля, МХАТ ім. Чехова та Московський театр-студія п/к Олега Табакова), 1994), «Місяць у селі» І. С. Тургенєва (Комеді Франсез, 1997).

Успішно реалізує себе на акторському терені, зіграв більше 40 ролей у кіно і серіалах (помітні ролі в картинах «Чернов/Chernov» (1990), «Манія Жизелі» (1995), «Щоденник його дружини» (2000), «У колі першому» (2006), «Апостол» (2008), «Батьки і діти» (2008), «Чорні кішки» (2013) тощо), удостоєний низки кінопремій. У 2011 році знявся в головній ролі (Володимир) у фільмі «Олена» відомого режисера А. Звягінцева, картина отримала ряд російських і міжнародних кінопремій. Зіграв одну з головних ролей в українському телесеріалі «Право на захист» (2002, реж. В'ячеслав Криштофович) та роль професора в російсько-українському серіалі «Контакт» (2018, реж. Михайло Баркан).

У 2005 році був обраний головою журі XV МКФ «Послання до Людини» — щорічного конкурсного міжнародного кінофестивалю документальних, короткометражних ігрових, анімаційних та експериментальних фільмів, що проходить в Санкт-Петербурзі.

У червні 2011 року на церемонії відкриття XXII відкритого російського кінофестивалю «Кінотавр» А. Смирнову вручений приз «За Честь і Гідність».

Повернувшись в кінорежисуру після 30-річної перерви, зняв за своїм сценарієм фільм «Жила-була одна баба» (2011), над яким працював з 1987 року. Картина була показана на закритті XIX кінофестивалю у Виборзі «Вікно в Європу», що пройшов у серпні 2011 року, і удостоєна «Призу президента фестивалю». Також фільм був представлений у конкурсній програмі 35-го Фестивалю світового кіно в Монреалі, що пройшов у серпні 2011 року. Режисером Іриною Бессарабовою створено документальний фільм «Під гомін п'яних мужиків» (назва — рядок з вірша М. Ю. Лермонтова «Батьківщина», 1841), який розповідає про долю режисера Смирнова і зйомках картини «Жила-була одна баба».

У 2012 р. на XXV ювілейній церемонії Національної кінопремії «Ніка» (за 2011 рік) Андрію Смирнову вручений приз за фільм «Жила-була одна баба» у номінації «Найкраща сценарна робота», а його кінокартина визнана «Найращим ігровим фільмом». Також, премію «Ніка» отримали: у номінації «Найкраща жіноча роль» — Дар'я Екамасова, «Найкраща чоловіча роль другого плану» — Роман Мадянов, «Найкраща робота художника» — Володимир Гудилин і «Найкраща робота художника по костюмах» — Людмила Гаїнцєва.

У 2019 р. за власним сценарієм поставив історичний драматичний художній фільм «Француз». «Для мене найважливішим було розповісти про момент становлення покоління шістдесятників, до якого я належу, — зізнається режисер. — Є старші шістдесятники (Євтушенко, Вознесенський), які на сім-вісім років старше моїх однолітків. Я ж належу до молодших шестідесятнікв. І добре пам'ятаю цей момент відносної свободи, зітхання після ХХ з'їзду партії і після фестивалю молоді в Москві»[3]. Картина стала помітною подією в Росії. Фільм «Француз» в червні 2019 р. закрив ювілейний, 30-й «Кінотавр»[4], а також став фільмом відкриття XХV Міжнародного фестивалю фільмів про права людини «Сталкер» 10.12.2019[5].

А.С. Смирнов — член громадської організації російських кінематографістів «КіноСоюз».

РодинаРедагувати

  • Батько: Смирнов Сергій Сергійович (1915—1976) — російський радянський письменник, історик, радіо- і телеведучий, громадський діяч. Лауреат Ленінської премії (1965).
  • Мати: Смирнова Віргінія Генриховна (1911—1992) — піаністка.
    • Брат: Смирнов Костянтин Сергійович — тележурналіст.
  • Перша дружина: Рудна Наталія Володимирівна — радянська і російська актриса театру і кіно.
    • Дочка: Смирнова Авдотья Андріївна (також відома як Дуня Смирнова; нар. 1969) — російський сценарист, кінорежисер, телеведуча, публіцист. Чоловік Авдотьї — Анатолій Чубайс.
      • Онук: Данила Іпполитов (нар. 1990) — навчався у футбольній школі «Зеніт», чемпіон світу з пляжного футболу у складі збірної Росії, воротар. У 2015 р. завершив спортивну кар'єру. Закінчив Державний університет кіно і телебачення.
    • Дочка: Олександра Смирнова (нар. 1972).
  • Друга дружина: Пруднікова Олена Йосипівна (Смирнова) (нар. 1949) — радянська і російська актриса театру і кіно, кінопродюсер. Заслужена артистка Росії (2004).
    • Діти: Смирнови Аглая та Олексій (нар. 1991) — закінчив режисерський факультет ВДІКу, російський актор, кінорежисер.

Громадянська позиціяРедагувати

У березні 2014 року підписав (разом зі своєю дружиною Оленою Прудніковою) листа «Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій і об'єднань» на підтримку України проти розгорнутої антиукраїнської кампанії в Росії і інтервенції російських військ в Україну[6].

НагородиРедагувати

Фестивалі та преміїРедагувати

ЛауреатРедагувати

НомінаціїРедагувати

ФільмографіяРедагувати

Режисер-постановникРедагувати

СценаристРедагувати

КінопродюсерРедагувати

Акторські роботиРедагувати

Документальне кіноРедагувати

  • Брав участь у ряді документальних кінострічок, присвячених видатним діячам мистецтва.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати