Сла́вен Ле́тиця (хорв. Slaven Letica; 28 червня 1947[4][5], Подгора25 жовтня 2020) — хорватський економіст, коментатор, політик, автор книжок.

Славен Летиця
хорв. Slaven Letica
Народився 28 червня 1947(1947-06-28)[1]
Подгора (Хорватія), Сплітсько-Далматинська жупанія, Хорватія
Помер 25 жовтня 2020(2020-10-25)[2] (73 роки)
Загреб, Хорватія
Країна Flag of Croatia.svg Хорватія
Діяльність письменник, економіст, політик
Alma mater Факультет економіки та бізнесу Загребського університетуd
Знання мов хорватська
Заклад Загребський університет
Членство Парламентська асамблея Ради Європи
Посада депутат парламенту Хорватіїd і заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[3]
Партія Хорватська партія права

ЖиттєписРедагувати

1971 р. закінчив економічний факультет Загребського університету.[4][5] У 1980-х рр. був професором соціології медицини у Медичній школі Загребського університету та консультантом Всесвітньої організації охорони здоров'я, працюючи над управлінськими проєктами з охорони здоров'я в низці країн Європи, Азії та Африки.[5]

Наприкінці 1980-х, коли комуністичний тиск на публічну сферу послабився, Летиця почав використовувати нові свободи для відстоювання різних реформ. З цією метою він написав багато статей, вів колонки, почав виступати на телевізійних ток-шоу та засіданнях міських рад, швидко стаючи одним із найпопулярніших і найбільш упізнаваних інтелектуалів у Югославії.

У травні 1990 р., після перших демократичних виборів, Франьо Туджман зробив його особистим радником.[5] Під час переговорів, які Туджман проводив із ватажком хорватських сербів Йованом Рашковичем, Летиця злив стенограму таємно записаної розмови між Туджманом і Рашковичем у хорватські ЗМІ, сподіваючись, що деякі суперечливі зауваження Рашковича образять його поплічників і відвернуть їх від його сепаратистської політики. Однак це обернулося тим, що порівняно поміркованого Рашковича замінили сербські радикали, що пришвидшило початок війни в Хорватії.[6] У березні 1991 р. через розбіжності щодо хорватської політики відносно Боснії і Герцеговини шляхи Летиці та Туджмана розійшлися.[5]

У наступні роки Летиця продовжував з'являтися в хорватських ЗМІ як коментатор, висловлюючи опозиційні погляди, та став постійним оглядачем популярного журналу новин «Глобус».[6] За час свого перебування у «Глобусі» дещо ославився у зв'язку з непідписаною оглядовою статтею 1992 р. (своє авторство якої він, кінець кінцем, визнав), під назвою «Хорватські феміністки ґвалтують Хорватію», в якій напав на п'ять письменниць-феміністок (Славенка Дракулич, Весна Кесич, Єлена Ловрич, Дубравка Угрешич і Рада Івекович), звинувачуючи їх у зраді Хорватії. Стаття була джерелом суттєвих суперечок, що в кінцевому підсумку призвело до успішного позову про наклеп проти журналу.[7][8]

На президентських виборах у Хорватії 2000 р. балотувався як незалежний кандидат. Хоча й посів четверте місце, проте порівняно високий відсоток голосів, які він здобув (4,14%), зробив його бажаним у правій Хорватській партії права (ХПП), яка відчайдушно потребувала затушувати свій негативний імідж крайніх правих. Летиця, маючи репутацію вишуканого урбаніста та європейського інтелектуала, дуже добре прислужився цій меті і на парламентських виборах у Хорватії 2003 р. як кандидат за списком ХПП зайняв місце у Саборі.[4]

Якийсь час він також асоціювався зі швидкоплинним політичним проєктом Мирослава Туджмана і Ненада Іванковича «Хорватським істинним відродженням», який не зміг привернути великої уваги в хорватській політиці.[6]

Попри це ХПП знову скористалася послугами Летиці як свого кандидата на президентських виборах у Хорватії 2005. Коли той набрав менше голосів, ніж у 2000 р. (2,59%), він звинуватив ХПП у недостатній підтримці. Посеред свого строку повноважень вийшов із партії і залишався в Саборі до січня 2008 року як незалежний депутат.[4]

На парламентських виборах у Хорватії 2007 р. його незалежний список від Загребського округу не спромігся набрати п'ять відсотків голосів, необхідних для проходження у парламент.

Одружений із соціологинею і професоркою Стоматологічної школи Загребського університету Горданою Цер'ян-Летицею. З нею має двох синів Бартола (1976 р. н.) і Фране (1982 р. н.).[5] Останній одружений із політичною діячкою Далією Орешкович.

Вибрані твори[5]Редагувати

  • Zdravstvo u Hrvatskoj: razvoj, stanje i perspektive (1981)
  • Kriza i zdravstvo (1984)
  • Zdravstvena politika u doba krize (1984)
  • Intelektualac i kriza (1984)
  • Četvrta Jugoslavija (1989)
  • Obećana zemlja (1992)
  • Divlje misli (1993)
  • The Road from Paradise (1993, співавтор)
  • Habits of the Balkan Heart (1993, співавтор)
  • Postmoderna i genocid u Bosni i Hercegovini (1997, співавтор)
  • Političko pleme (1999)
  • Strašni sud (2002)
  • Medicinska sociologija (2003, співавтор)

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Umro je Slaven Letica
  3. http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=5305
  4. а б в г Slaven Letica. sabor.hr (хор.). Сабор. Процитовано 14 лютого 2017. 
  5. а б в г д е ж Slaven Letica. vecernji.hr (хор.). Процитовано 14 лютого 2017. 
  6. а б в Jelinić, Berislav (11 грудня 2002). Letica od policijskom istragom [Letica under police investigation]. Nacional (хорватською) (369). Архів оригіналу за 24 березня 2012. Процитовано 19 березня 2017. 
  7. Vještice, inkvizitori i dobrotvori. h-alter.org (хор.). 4 лютого 2008. Процитовано 16 березня 2017. 
  8. Vještice iz Ria. women-war-memory.org (хор.). Процитовано 19 березня 2017.