Вікіпедія

Славен Летиця

Сла́вен Ле́тиця (хорв. Slaven Letica; 28 червня 1947[5][6], Подгора — 25 жовтня 2020) — хорватський економіст, коментатор, політик, автор книжок.

Славен Летиця
хорв. Slaven Letica
Народився 28 червня 1947(1947-06-28)[2]
Подгора (Хорватія), Сплітсько-Далматинська жупанія, Хорватія
Помер 25 жовтня 2020(2020-10-25)[1] (73 роки)
Загреб, Хорватія
Поховання Мирогойське кладовище[3]
Країна  Хорватія
Діяльність письменник, економіст, політик
Alma mater Факультет економіки та бізнесу Загребського університетуd
Знання мов хорватська
Заклад Загребський університет
Членство ПАРЄ
Посада депутат парламенту Хорватіїd і заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[4]
Партія Хорватська партія права
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Летиця.

Життєпис

ред.

1971 р. закінчив економічний факультет Загребського університету.[5][6] У 1980-х рр. був професором соціології медицини у Медичній школі Загребського університету та консультантом Всесвітньої організації охорони здоров'я, працюючи над управлінськими проєктами з охорони здоров'я в низці країн Європи, Азії та Африки.[6]

Наприкінці 1980-х, коли комуністичний тиск на публічну сферу послабився, Летиця почав використовувати нові свободи для відстоювання різних реформ. З цією метою він написав багато статей, вів колонки, почав виступати на телевізійних ток-шоу та засіданнях міських рад, швидко стаючи одним із найпопулярніших і найбільш упізнаваних інтелектуалів у Югославії.

У травні 1990 р., після перших демократичних виборів, Франьо Туджман зробив його особистим радником.[6] Під час переговорів, які Туджман проводив із ватажком хорватських сербів Йованом Рашковичем, Летиця злив стенограму таємно записаної розмови між Туджманом і Рашковичем у хорватські ЗМІ, сподіваючись, що деякі суперечливі зауваження Рашковича образять його поплічників і відвернуть їх від його сепаратистської політики. Однак це обернулося тим, що порівняно поміркованого Рашковича замінили сербські радикали, що пришвидшило початок війни в Хорватії.[7] У березні 1991 р. через розбіжності щодо хорватської політики відносно Боснії і Герцеговини шляхи Летиці та Туджмана розійшлися.[6]

У наступні роки Летиця продовжував з'являтися в хорватських ЗМІ як коментатор, висловлюючи опозиційні погляди, та став постійним оглядачем популярного журналу новин «Глобус».[7] За час свого перебування у «Глобусі» дещо ославився у зв'язку з непідписаною оглядовою статтею 1992 р. (своє авторство якої він, кінець кінцем, визнав), під назвою «Хорватські феміністки ґвалтують Хорватію», в якій напав на п'ять письменниць-феміністок (Славенка Дракулич, Весна Кесич, Єлена Ловрич, Дубравка Угрешич і Рада Івекович), звинувачуючи їх у зраді Хорватії. Стаття була джерелом суттєвих суперечок, що в кінцевому підсумку призвело до успішного позову про наклеп проти журналу.[8][9]

На президентських виборах у Хорватії 2000 р. балотувався як незалежний кандидат. Хоча й посів четверте місце, проте порівняно високий відсоток голосів, які він здобув (4,14%), зробив його бажаним у правій Хорватській партії права (ХПП), яка відчайдушно потребувала затушувати свій негативний імідж крайніх правих. Летиця, маючи репутацію вишуканого урбаніста та європейського інтелектуала, дуже добре прислужився цій меті і на парламентських виборах у Хорватії 2003 р. як кандидат за списком ХПП зайняв місце у Саборі.[5]

Якийсь час він також асоціювався зі швидкоплинним політичним проєктом Мирослава Туджмана і Ненада Іванковича «Хорватським істинним відродженням», який не зміг привернути великої уваги в хорватській політиці.[7]

Попри це ХПП знову скористалася послугами Летиці як свого кандидата на президентських виборах у Хорватії 2005. Коли той набрав менше голосів, ніж у 2000 р. (2,59%), він звинуватив ХПП у недостатній підтримці. Посеред свого строку повноважень вийшов із партії і залишався в Саборі до січня 2008 року як незалежний депутат.[5]

На парламентських виборах у Хорватії 2007 р. його незалежний список від Загребського округу не спромігся набрати п'ять відсотків голосів, необхідних для проходження у парламент.

Одружений із соціологинею і професоркою Стоматологічної школи Загребського університету Горданою Цер'ян-Летицею. З нею має двох синів Бартола (1976 р. н.) і Фране (1982 р. н.).[6] Останній одружений із політичною діячкою Далією Орешкович.

Вибрані твори[6]

ред.
  • Zdravstvo u Hrvatskoj: razvoj, stanje i perspektive (1981)
  • Kriza i zdravstvo (1984)
  • Zdravstvena politika u doba krize (1984)
  • Intelektualac i kriza (1984)
  • Četvrta Jugoslavija (1989)
  • Obećana zemlja (1992)
  • Divlje misli (1993)
  • The Road from Paradise (1993, співавтор)
  • Habits of the Balkan Heart (1993, співавтор)
  • Postmoderna i genocid u Bosni i Hercegovini (1997, співавтор)
  • Političko pleme (1999)
  • Strašni sud (2002)
  • Medicinska sociologija (2003, співавтор)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Umro je Slaven Letica
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ https://www.gradskagroblja.hr/trazilica-pokojnika/15
  4. ↑ http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=5305
  5. ↑ а б в г Slaven Letica. sabor.hr (хор.). Сабор. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 14 лютого 2017.
  6. ↑ а б в г д е ж Slaven Letica. vecernji.hr (хор.). Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 14 лютого 2017.
  7. ↑ а б в Jelinić, Berislav (11 грудня 2002). Letica od policijskom istragom [Letica under police investigation]. Nacional (хорватською) . № 369. Архів оригіналу за 24 березня 2012. Процитовано 19 березня 2017.
  8. ↑ Vještice, inkvizitori i dobrotvori. h-alter.org (хор.). 4 лютого 2008. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 16 березня 2017.
  9. ↑ Vještice iz Ria. women-war-memory.org (хор.). Процитовано 19 березня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Славен_Летиця&oldid=37733699