Дубравка Угрешич

хорватська письменниця, літературознавиця

Дубравка Угрешич
Dubravka Ugrešić
Дубравка Угрешич
Народився 27 березня 1949(1949-03-27)[1][2][…]
Кутина, Соціалістична Республіка Хорватія, ФНРЮ
Помер 17 березня 2023(2023-03-17)[4][5] (73 роки)
Амстердам, Нідерланди[5]
Країна  Федеративна Народна Республіка Югославія
 Югославія
 Хорватія
 Нідерланди[6]
Національність хорватка
Діяльність письменниця, есеїстка і публіцистка, літературознавець
Сфера роботи література[7], перекладацтво[d][7] і есей[7]
Alma mater Міжнародна письменницька програмаd і Загребський університет
Заклад Загребський університет
Мова творів хорватська і англійська
Жанр проза
Премії Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (Швейцарія, 1996),
Європейська літературна премія (1999)
Сайт: www.dubravkaugresic.com

CMNS: Дубравка Угрешич у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Дубравка Угрешич (Dubravka Ugrešić; 27 березня 1949, Кутина, СФРЮ, тепер Хорватія — 17 березня 2023, Амстердам) — хорватська письменниця, есеїстка й публіцистка, літературознавиця.

Біографія ред.

Батько — хорват, мати — болгарка. Навчалася в Загребськім і Московськім університетах, викладала російську мову та літературу в університеті Загреба.

На початку 1990-х працювала в Інституті літературознавства Загребського університету, передовсім у проекті «Словника російського авангарду».

Від 1993 року на еміграції. Викладала в різних американських та європейських університетах.

Живе та працює в США та Нідерландах, пише хорватською й англійською мовами.

Творчість і визнання ред.

Дубравка Угрешич виступала як кіносценаристка, авторка книжок для дітей. У своїй прозі активно використовує стереотипи масової словесності, форми пародії та літературної гри. Прозу та есеї перекладено багатьма мовами світу, в тому й фрагментарно українською мовою.

Ще в Югославії Угрешич була відзначена преміями Меші Селимовича, також дістала премію часопису «Нін» (Загреб). Є лауреаткою словенської премії Вілениці (1989), Європейської премії Шарля Вейона за есеїстику (Швейцарія, 1996), Європейської літературної премії (1999), премії Генріха Манна (ФРН, 2000), італійської премії «Фероніа — Чітта ді Ф'яно» (2004), Меморіальної премії імені Джеймса Тіптрі-молодшого (2010) тощо.

Бібліографія ред.

  • 1971 — Mali plamen / «Вогник», оповідання та казки для дітей
  • 1978 — Poza za prozu / «Поза для прози», новели
  • 1981 — Štefica Cvek u raljama Života / «Штефиця Цвек у пащі життя», роман, екранізовано 1984 року (реж. Райко Грлич)
  • 1983 — Život je bajka / «Життя — це казка», новели
  • 1988 — Forsiranje romana-reke / «Перехід роману-річки», роман
  • 1993 — Američki fikcionar / «Американський фікціонар», есеї
  • 1996 — Kultura laži / «Культура брехні», есеї
  • 1996 — Muzej bezuvjetne predaje / «Музей безумовної капітуляції», роман
  • 2000 — Zabranjeno čitanje / «Заборонене читання», есеї
  • 2004 — Ministarstvo boli / «Міністерство болю», роман
  • 2005 — Nikog nema doma / «Нікого немає вдома», есеї
  • 2008 — Baba Jaga je snijela jaje / «Баба Яга знесла яєчко», роман (Премія Джеймса Типтрі-молодшого, 2010)
  • 2010 — Početnica za nepismene / «Буквар для неписьменних»
  • 2010 — Napad na minibar / «Напад на міні-бар», зб. есеїв

Примітки ред.

Джерела й посилання ред.