Сизе
Сизе — село в Україні, у Станично-Луганській селищній громаді Щастинського району Луганської області. Населення становить 14 осіб. Орган місцевого самоврядування — Валуйська сільська рада.
| село Сизе | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Щастинський район |
| Громада | Станично-Луганська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1950 |
| Населення | 14 |
| Площа | 0,77 км² |
| Густота населення | 18,18 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 93650 |
| Телефонний код | +380 6472 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°35′56″ пн. ш. 39°37′42″ сх. д. / 48.59889° пн. ш. 39.62833° сх. д.Координати: 48°35′56″ пн. ш. 39°37′42″ сх. д. / 48.59889° пн. ш. 39.62833° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
39 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 93650, Луганська обл., Станично-Луганський р-н, с.Валуйське, вул.Центральна,274 |
| Карта | |
  Сизе | |
 Сизе | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Географічні координати: 48°35' пн. ш. 39°37' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 0,8 км².
Село розташоване у східній частині Донбасу за 11 км від села Валуйське.
Поряд із селом, в міжріччі Сіверського Дінця і Деркула на площі 732 га знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Шарів Кут[1].
Через село Сизе і «Шарів Кут» проходить дорога до біостанції Ново-Ільєнко.
Історія ред.
Поблизу села виявлено три поселення епохи бронзи та два поселення пізнього середньовіччя.
Засноване у XVII столітті донськими козаками.
Наприкінці XIX століття в селі проживало 225 чоловіків, 248 жінок, налічувалося 78 дворів.
Назва села Сизе походить від однойменного озера, що знаходиться в південній частині села.
Війна на сході України ред.
З 2014 року село потрапило у зону бойових дій. 17 лютого 2015 року в ході боїв Сизе було звільнено батальйоном «Айдар» від бойовиків «ЛНР».[2] 14 липня 2015 року під час виконання завдань щодо перевірки надійності мінних укріплень поблизу кордону між селами Сизе та Болотене підірвались на вибуховому пристрої п'ятеро українських військовиків 534-го інженерного батальйону на чолі з капітаном Сергієм Мелимукою.
Населення ред.
За даними перепису 2001 року населення села становило 14 осіб, з них 78,57% зазначили рідною мову російську, 7,14% — білоруську, а 14,29% — іншу[3].
Економіка ред.
У селі функціонують шість фермерських господарств, чотири приватні підприємства, працює сім магазинів та один ринок.
Соціальна сфера ред.
Соціальна сфера села представлена амбулаторією, школою, будинком культури, бібліотекою та музеєм. Також діє Свято-Троїцький храм.
Пам'ятки ред.
- Меморіал на честь загиблих 1942 року односельців.
Примітки ред.
- ↑ Природно-заповідний фонд Луганської області [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.] / О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
- ↑ «Айдарівці» звільнили від терористів два села на Луганщині
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 березня 2014.
Джерела ред.
- Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |