Селіщев Іван Петрович

український живописець

Іван Петрович Селіщев (10 квітня 1928, Россотані — 2011) — український живописець; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1961 року[1]. Батько живописця Ірини Селіщевої.

Селіщев Іван Петрович
Народження 10 квітня 1928(1928-04-10)
Россотаніd, Q4105382?, Лівенський районd, Орловська округа, Центрально-Чорноземна область, РСФРР, СРСР
Смерть 2011
Країна  СРСР
 Україна
Жанр пейзаж
Навчання Харківський художній інститут (1954)
Діяльність художник
Вчитель Томенко Григорій Олексійович, Бесєдін Сергій Фотійович, Сизиков Валентин Васильович і Карась Йосип Ілліч
Член Спілка радянських художників України

Біографія ред.

Народився 10 квітня 1928 року в селі Россотані (нині Орловська область, Росія). Протяном 1944—1948 років навчався у Ворошиловградському художньому училищі[1]; 1954 року закінчив Харківський художній інститут, де навчався у Григорія Томенка, Сергія Бесєдіна, Валентина Сизикова, Йосипа Карася[2].

Мешкав у Харкові в будинку на вулиці Дарвіна, № 37, квартира № 3А, будинку на вулиці Командарма Уборевича, № 50, квартира № 209[3] та у будинку на проспекті Тракторобудівників, № 134Б, квартира № 34[2]. Помер у 2011 році[4].

Творчість ред.

Працював у галузі станкового живопису, створював пейзажі. Серед робіт:

  • «Початок весни» (1957);
  • «Розлив» (1957);
  • «Шахта Північна Мамаївська» (1958);
  • «Макіївка. Індустріальний пейзаж» (1960);
  • «Вечір у полі» (1963);
  • «Колгоспна весна» (1965);
  • «Подих весни» (1966);
  • «Міський мотив» (1967);
  • «Весна» (1968);
  • «По весні» (1969);
  • «Село рідне» (1970);
  • «Тацінський рейд» (1980).

Брав участь в обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних (Англія, Італія, США, Японія) виставках з 1951 року[4]. Персональна виставка відбулася у Харкові у 1993 році[1].

Його картини закуплені Міністерством культури СРСР, Міністерством культури УРСР, Спілкою художників України, перебувають у художніх музеях України, а також у галереях «Roy Miles Gallery» (Англія, Лондон), «Gekoso» (Японія, Токіо) та приватних колекціях[4].

Примітки ред.

Література ред.