Відкрити головне меню

Севери́нівка — село в Україні, в Таращанському районі Київської області. Населення становить 914 осіб[джерело?]. Площа — 640,2 гектара. Населення Северинівської сільської ради за станом на 1 січня 2007 року становило 917 осіб.

село Северинівка
Severynivka tar gerb.png Severynivka tar prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Таращанський
Рада/громада Северинівська сільська рада
Код КОАТУУ 3224486401
Основні дані
Засноване до 1765
Населення 914
Площа 4,264 км²
Густота населення 214,35 осіб/км²
Поштовий індекс 09510
Телефонний код +380 4566
Географічні дані
Географічні координати 49°34′20″ пн. ш. 30°17′01″ сх. д. / 49.57222° пн. ш. 30.28361° сх. д. / 49.57222; 30.28361Координати: 49°34′20″ пн. ш. 30°17′01″ сх. д. / 49.57222° пн. ш. 30.28361° сх. д. / 49.57222; 30.28361
Середня висота
над рівнем моря
204 м
Водойми струмки: Жигалка, Бобер.
Найближча залізнична станція Тараща
Відстань до
залізничної станції
23км км
Місцева влада
Адреса ради 09510, Київська обл., Таращанський р-н, с.Северинівка , тел. 35-3-31
Карта
Северинівка. Карта розташування: Україна
Северинівка
Северинівка
Северинівка. Карта розташування: Київська область
Северинівка
Северинівка
Мапа

Северинівка у Вікісховищі?

Зміст

ГеографіяРедагувати

Селом протікають струмки Жигалка і Бобер.

ІсторіяРедагувати

XVIII ст.Редагувати

Засновано Северинівку на початку XVIII століття під час відродження земель Київщини після періоду Руїни. Землі, на яких постало село, належали Білоцерківському замку. Воно розташувалося в долині між селами Насташка і Ріжки.

За народними переказами назва походить від прізвища першого поселенця Северина, який багато років тому, будучи кріпаком, зненавидів кріпаччину, втік від пана і поселився на території теперішнього кутка Лук'янівки. В ті часи навкруг шумів дрімучий ліс, його перерізала з півдня на північ річка Жигалка, раніше широка і повноводна. Село розросталось в основному на лівій стороні цієї річки, бо береги були заболочені і перебиратись на правий берег люди не мали засобів. Пізніше, коли річка замулилась, стала вужчою, а болота перетворились у торфовища, люди почали поселятися і на протилежному боці.

Перша згадка в історичних документах з'являється у 1765 році, коли Северинівка мала вже 114 дворів.

Першим відомим настоятелем Свято-Михайлівської церкви був ієрей Іоанн Зубчевський (Зубковський). Він же був і будівничим северинівського храму, збудованого у 1762 році. Пастир-мученик служив тут під час кривавих подій другої половини XVIII століття — зокрема, в часи Коліївщини та Барської конфедерації. Так у грудні 1768 року він був убитий загоном конфедератів під проводом Білецького та Лемковського за його прихильність до православ'я. Місцеві селяни поставили на місці його страти кам'яного хреста.

 
Хрест на місці вбивства ієрея Іоанна Зубчевського
 
Хрест на місці вбивства Іоанна Зубчевського

У XIX ст.Редагувати

У середині XIX століття населення зросло до 1200 жителів, а у 1880-му до місцевої церкви приписано вже 1700 прихожан (разом із жителями Красюків-хутір). Село належало до Ставищенського ключа Браницьких.

 
500-річний дуб

Радянський періодРедагувати

Учасниками націоналізації земель поміщика та конфіскації його майна були Семен Лазарович Луценко, Андрій Пуканевич, Іван Никонович Житнюк. Протягом травня-червня 1919 року на території села діяв загін, очолюваний офіцером, уродженцем Северинівки, Левком Хомовичем Казіміренком, який розгромив більшовицьких заколотників. Від їх рук загинули І. Н. Житнюк та А.Пуканевич .

Але з наступом більшовиків загін Левка Казіміренка був розгромлений. Левкові Хомовичу, Данилові Бойку і іще трьом членам загону вдалося втекти, відомо що Левко емігрував спочатку в Болгарію, а потім у Францію.

Радянську владу було встановлено в с. Северинівці лише у 1921 році. Перший комнезам організували у 1923 році. Головою його обрали Федора Степановича Балацана. Протягом 1927-28 рр. утворили ТСОЗ ім.9 січня. Худобу утримували у членів ТСОЗу, а землю обробляли спільно. В ТСОЗі налічувалось п'ять пар коней, він об'єднував 11 господарств. У 1927 році северинівці організували 4 колгоспи: «Ударник», «Друга п'ятирічка», ім. Шевченка і «Трактор». Повністю колективізацію завершили у 1933 році. Колективізація сільського господарства проводилась у запеклій боротьбі з так званими куркулями та їх прихильниками. Особливо небезпечні з них для радянської влади були розкуркулені і вислані із села. Активними будівниками соціалізму в селі виступили Марко Костина, Харитон Чикал, Петро Лосіцький, Прохір Бондаренко, Іван Хворостяний, Семен Марченко, Петро Озірянський, Федір Хворостяний та Данило Хворостяний

Перший комуністичний партійний осередок організували в 1918 році. Його організатором був Микола Карпенко, членами — Гнат Громадський, Яків Марченко, Григорій Андросюк. Комсомольську організацію створили у селі в 1925 році. Її секретарем був Валерій Залевський. Звісно, не обминув Северинівку та Красюки і Голодомор 1932—1933 рр. За неповними даними від голоду загинуло 780 людей, з них 229 дітей. Німецько-нацистська окупація 1941—1944 рр. надовго затримала економічний і культурний розвиток села. Економіці було завдано значних збитків. В селі було зруйновано майже всі громадські будівлі, вбито 33 особи, відправлено насильно на примусові роботи в Німеччину 57 осіб, спалено 5 хат, вигнано 300 голів великої рогатої худоби.

У боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками взяли участь 205 жителів села. Із них 178 загинули на фронтах війни. В селі та поблизу нього діяв партизанський загін. Два народні месники — Мартин Мусійович Литвин, Анатолій Краковецький були захоплені гітлерівцями і розстріляні. В загоні також були Ганна Швейдор і Тимофій Громадський, який після війни проживав на Далекому Сході. Указом Президії Верховної Ради від 22 листопада 1966 р. він був нагороджений медаллю «За відвагу». Територія Северинівки була звільнена від загарбників у січні 1944 року. У 1951 році всі колгоспи були об'єднані в один ім. ХХ з'їзду КПРС. Очолював його Яків Федорович Марченко.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, 5 членів колгоспу було нагороджено державними нагородами: голову колгоспу Володимира Оникійовича Шостака, трактористів Олександра Івановича Клінкіна, Івана Степановича Мартиненка, бригадира-садовода Антоніну Захарівну Мітіну — медалями, а доярку Тетяну Андріївну Лук'яненко та агронома Омеляна Орестовича Білінського — орденом Трудового Червоного Прапора.

Северинівська школаРедагувати

Северинівська церковно-парафіяльна школа почала діяти з 1860 року стараннями протоієрея Платона Карповича Шпановського, який прослужив в Северинівці довгих 49 років.

Із 1897 року почав навчавчати дітей протоієрей Василь Васильович Радзімовський, який читав у школі Закон Божий. За спогадами старожилів, він був суворий і вимогливий.

Хата священика стояла вище від церкви, на тому місці зараз будинки вулиці Молодіжної. Василь Радзімовський, крім викладання в школі і служіння в церкві, вів велике господарство. О. Василь мав велику сім'ю — дружину і п'ятеро дітей: двоє синів і три дочки. Після смерті дружини в будинку стала господарювати вдова Марія Семенівна Бояшенко (її син працював у органах НКВС). Коли діти священика виросли, переїхали жити у Київ. Син Іван був одружений з Валентиною Яновською, відомим медиком. Донька Ольга вивчилася на лікаря, була одружена з Олександром Яницьким, фізиком і біофізиком, а їхній син Євген став провідним спеціалістом з інженерної механіки в УРСР і США. У молодшої дочки Єлизавети був син Борис, який кожного літа приїздив до діда Василя Радзімовського в гості. Борис Балінський став видатним ембріологом, професором Київського університету. Під час війни емігрував до Німеччини, Великої Британії, довгий час жив у еміграції в місті Йоганесбург в Південній Африці.

Василя Радзімовського було вбито вніч на 27 сепня 1918 році на даху власного будинку, більшовицькими активістами села. У липні 1919 року на пастирську службу до Северинівки прибув ієрей Євгеній Іванович Сісецький. В 1931 році пастиря було звинувачено в перешкоджанні колективізації на селі і було виселено. Восени 1937 року його було ув'язнено до виправно-трудового табору терміном на 10 років. За постановою Трійки УНКВД ДВК 11 травня 1938 розстріляний.

Крім священика, в церковно-парафіяльній школі вчили дітей грамоти і вчителі, зокрема Максим Іванович Горшковський. Пізніше його син Сергій Максимович Горшковський викладав у початковій школі.

За радянської влади після відокремлення церкви від держави церковно-парафіяльна школа стала початковою школою до 1927 року.

Першим учителем був Павло Захарович Краковецький. Він жив з сім'єю при школі, і сестра його Оксана Захарівна з дитиною теж жила при школі, вчителювала.

З 1927 року початкова Северинівська школа стала 7-річною, директором якої також був П. З. Краковецький, завпедом (завучем) — Сергій Максимович Горшковський. Школа розміщувалась у 2-х приміщеннях: верхня школа — в поповій хаті, на місці нинішніх садиб В. І. Бойка та С. В. Романка. В ній налічувалось одна вчительська та 4 класних кімнати; нижня школа — на місці нинішньої садиби Р. В. Акулініна біля старого дуба; в ній була вчительська і 3 класні кімнати.

В цій школі навчались діти сіл Северинівки та Красюків, які приходили сюди після закінчення Красюківської початкової школи. Випускником цієї школи був Микола Іванович Кульбіда, начальник Гідрометцентру України.

 
Могила вбитого протоієрея Василя Радзімовського, Лук'янівський цвинтар міста Києва

ЦерквиРедагувати

У 1762 році тут збудовано православну дерев'яну Михайлівську церкву, стараннями ієрея Іоанна Зубчевського.

Кам'яна дзвіниця з церквою Всіх Святих, збудована у 1846 році стараннями священика Костянтина Федоровича Зубчевського, вивершувалась великим куполом.

В 1881 році побудували нову дерев'яну Михайлівську церкву (спалену у 1929 році комсомольцями). До нашого часу лишився лише перший ярус дзвіниці, в якому зараз розміщується храм Архістратига Михаїла.

 
Церква Всіх Святих (нині Архістратига Михаїла)

СьогоденняРедагувати

Нині на території села діє СТОВ «Северинівка». Також є два фермерських господарства які на даній час не працюють.

На території села є фельдшерсько-акушерський пункт, ветеринарна дільниця, Северинівське НВО «загальноосвітня школа I—III ступенів-дитсадок», поштове відділення зв'язку, адмінбудинок, Будинок культури.

Видатними земляками є к.м.н, доцент Олександр Омелянович Марченко — працював у Київському торговельно-економічному інституті, генерал-майор запасу Анатолій Григорович Андросюк, уже згадуваний начальник Українського гідрометцентру Микола Іванович Кульбіда.

У центрі села, у парку, височить пам'ятник «Першому трактору», а біля адмінбудинку — меморіал Слави, де на гранітних плитах викарбувано прізвища земляків, які не повернулися з фронтів Німецько-радянської війни. На сільському кладовищі є братська могила, де знайшли свій спочинок 21 воїн різних національностей, які загинули в боях за визволення сіл Северинівка, Красюки.

Відомі уродженціРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати