Павло з Фів

Один з перших християнських відлюдників
(Перенаправлено з Святий Павло Фівейський)

Павло з Фів, Павло Фівейський або Павло Пустельник (єг. арабська: Anba Bola; копт. Ⲁⲃⲃⲁ Ⲡⲁⲩⲗⲉ, ~226/227 — ~341) — перший християнський чернець-пустельник. Усамітнився в єгипетській пустелі, поселився біля струмка під пальмою і прожив в цілковитій самотності до 113 років. Шанується як святий Католицькою і Православною церквами[1][2].

Павло з Фів
Dolci Saint Paul the hermit.jpg
Народився 227
Єгипет
Помер 342
Фіваїда, Єгипет
Країна Єгипет
Діяльність чернець
Знання мов арабська і Єгипетська арабська
Святий Павло Фівейський, перший пустельник і засновник чернецтва

ЖиттєписРедагувати

Основні відомості про Павла Пустельника містяться в описі «Життя Павла, першого самітника» (Vita Pauli primi eremitae)[3], що був складений латиною Єронімом Стридонським, ймовірно, в 375—376 рр[4]. Павло Пустельник народився близько 227 року в єгипетській Фіваїді[2].

Коли Павло та його одружена сестра втратили батьків, щоб заволодіти часткою спадщини Павла, чоловік його сестри (швагер) прагнув видати його переслідувачам християн[4]. Згідно Єроніма, Павло втік до Фіванської пустелі молодим чоловіком під час гонінь на Деція та Валер'яна, близько 250 року нашої ери.

 
Візит Антонія Великого до Павла Пустельника. Дієго Веласкес, 1634 р.

Він жив у горах цієї пустелі в печері біля чистого джерела та пальми, листя якої забезпечувало його одягом, а плоди були єдиним джерелом їжі до 43 років, коли ворон почав щодня приносити йому половину хліба. Він залишався у цій печері до кінця свого життя, майже протягом ста років[2].

Павло Пустельник став відомий нащадкам, оскільки приблизно в 342 році іншому знаменитому пустельник - Антоній Великий, що усамітнився трохи пізніше за Павла в тій самій пустелі, уві сні дізнався про існування старшого відлюдника, що перебував десь поруч із ним і Антоній відправився на його пошуки[1]. Єронім розповідав, що Антоній Великий та Павло зустрілись, коли останньому було 113 років. Вони спілкувались один з одним протягом одного дня та однієї ночі. Синаксар показує, як кожен відлюдник запрошує іншого благословити та переламати хліб, як знак пошани. Павло тримав одну сторону, віддаючи іншу сторону в руки отця Антонія, і незабаром хліб розірвався посередині, і кожен взяв свою частину. Коли Антоній наступного разу відвідав його, Павло був вже мертвий. Антоній одягнув його в туніку, яку йому подарував Афанасій Олександрійський і поховав в пустелі і, за легендою, два леви допомагали йому копати могилу[1].

Отець Антоній повернувся до місця свого усамітнення, взявши з собою одежу Павла, сплетену з пальмового листя[1]. Він настільки шанував цей одяг Павла Пустельника, що одягав його лише два рази на рік - на свято Великодня та на П'ятдесятницю[2].

Посмертне шанування святогоРедагувати

 
Релікварій Павла Пустельника в Равенні

В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануіла I (1143—1180), було перенесено в Константинополь і покладено в Перивлептській обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, нарешті, в Угорщину в м. Офа. Частина мощів (частина голови) св.Павла знаходиться в Римі.

В Єгипті, на місці, де перебував в пустелі святий, знаходиться діючий Монастир святого Павла Фівейського.

У XIII столітті в Угорщині на честь Павла Пустельника було засновано католицький чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Отців Паулінів поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів знаходиться зокрема у центрі м.Варшави. Серед найвідоміших монастирів Отців Паулінів — історичний польський Ясногірський монастир в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської.

Св. Павло Пустельник зображується, зазвичай, з пальмовим деревом та двома левами.

День Пам'яті — 15/28 січня


ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Mann, Benjamin. St. Paul of Thebes, Church's first known hermit, honored Jan. 15. Catholic News Agency (en). Процитовано 2021-03-01. 
  2. а б в г Venerable Paul of Thebes. www.oca.org. Процитовано 2021-03-01. 
  3. Ed. crit.: Bazyli Degórski (ed.), Edizione critica della «Vita Sancti Pauli Primi eremitae» di Girolamo, Institutum Patristicum «Augustinianum», ROMA 1987; italian translation: Bazyli Degórski (ed.), San Girolamo. Vite degli eremiti: Paolo, Ilarione, Malco [= Collana di Testi Patristici, 126], Città Nuova Editrice, Roma 1996, pp. 63-89.20; Bazyli Degórski (ed.), Hieronymi historica et hagiographica. Vita Beati Pauli monachi Thebaei. Vita Hilarionis. Vita Malchi monachi captivi. Epistula praefatoria in Chronicis Eusebii Caesariensis. Chronicorum Eusebii Caesariensis continuatio. De viris inlustribus. In Regulae S. Pachomii versionem praefatio || Girolamo. Opere storiche e agiografiche. Vita di san Paolo, eremita di Tebe. Vita di Ilarione. Vita di Malco, l'eremita prigioniero. Prefazione alla traduzione delle Cronache di Eusebio di Cesarea. Continuazione delle Cronache di Eusebio di Cesarea. Gli uomini illustri. [= Hieronymi opera, XV || OPERE di Girolamo, XV], Città Nuova, Roma 2014, pp. 73-115
  4. а б «Paul of Thebes, Saint», Guillaumont, Antoine and Kuhn, K. H., The Coptic Encyclopedia, volume 6,

ДжерелаРедагувати

  • Adamik T., The Influence of the Apocryphal Acts on Jerome's Lives of Saints, in J.N. Bremmer (ed.), The Apocryphal Acts of John, Kampen 1995, pp. 171—182.
  • Amélineau E., Histoire des Monastères de la Basse-Égypte. Vie des Saints Paul, Antoine, Macaire, etc., Paris 1894.
  • Id., Monumenta pour servir à l'histoire de l’Égypte chrétienne. Histoire des Vies des Saints Paul, Antoine, Paris 1894.
  • Bastiaensen A.A.R., Jérôme hagiograph, in Hagiographies. Histoire international de la literature hagiographique latine et vernaculaire des origins à 1550, I, Turnhout 1994, pp. 97-123.
  • Bauer J.B., Novellistisches bei Hieronymus, Vita Pauli 3, in WS 74 (1961), pp. 130—137.
  • Bidez J. — Parmentier L., Deux versions greques inédites de la Vie de Paul de Thèbes publiées avec une introduction, Gand 1900.
  • Caliò G., Paolo di Tebe, eremita, santo, in Bibliotheca Sanctorum, a cura dell'Istituto Giovanni XXIII, X, Roma 1968, pp. 269—276.
  • Cavallera F., Paul de Thèbes et Paul d'Oxyrhynque, in «Revue d'ascétique et de mystique» 7 (1926), pp. 302—305.
  • Ceresa — Gastaldo A. (ed.), Gerolamo e la biografia letteraria, Genova 1989.
  • Cherf J.F., The latin manuscript tradition of the Vita Sancti Pauli, in W.A. Oldfather, Studies in the Texte Tradition of St. Jerome's «Vitae Patrum», Urbana 1943, pp. 65-142.
  • Coleiro E., The Decay of the Empire an Fall of Rome in Saint Jerome's Letters and Lives of the Hermits, in «Journal of the Faculty of Arts of the University of Malta» 1 (1957), pp. 49-57.
  • Id., St. Jerome's Lives of Hermits, in VChr 11 (1957), pp. 161—178. Cox-Miller P.C., Jerome's Centaur. A Hyper-icon of the Desert, in JECS 4 (1996), pp. 209—233.
  • Dassmann E., Autobiographie in Hagiographie. Beobachtungen zu den Mönchsviten und einigen Nekrologen des Hieronymus, in «Anuario de Historia de la Iglesia» 8 (1999), pp. 109—124.
  • Decker J. de, Contribution à l’étude des vies de Saint Paul de Thèbes [= Recueil des travaux publiés par Faculté du Philosophie et Lettres de l'Université de Gand, 31], Gand 1905.
  • Degórski B., Pierwsza bibliografia św. Pawła z Teb, in «Jasna Góra» 3 (1985), nr 1, pp. 27-32.